AI tools

Папанін Іван Дмитрович

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Папанін Іван Дмитрович

Іва́н Дми́трович Папа́нін (26 листопада 1895(18951126)[7], Севастополь — 30 січня 1986, Москва) — російський дослідник Арктики, доктор географічних наук (1938), контр-адмірал (1943). Двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940). Член Центральної Ревізійної комісії ВКП(б) у 1941—1952 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань.

Коротка інформація Папанін Іван Дмитрович, Народився ...
Папанін Іван Дмитрович
Thumb
Народився14 (26) листопада 1894[1] 
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[2][1] 
Помер30 січня 1986(1986-01-30)[3][4][1] (91 рік) 
Москва, СРСР[1] 
ПохованняНоводівичий цвинтар 
Країна Російська імперія
 СРСР 
Діяльністьполярний дослідник, письменник, військовослужбовець, політик, географ 
Галузьгеографія 
Науковий ступіньдоктор географічних наук (1938)
Знання мовросійська[5] 
ЗакладІнститут океанології імені П. П. Ширшова РАНd і Ivan Dmitrievich Papanin Institute of Biology of Inland Watersd[6] 
УчасникПерша світова війна і німецько-радянська війна 
Посададепутат Верховної ради СРСР[d] 
Військове званняContraalmiranted 
ПартіяРКП(б) 
Нагороди
Закрити

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Іван Дмитрович Папанін народився в Севастополі у сім'ї портового матроса. Провчившись 4 роки в початковій школі, Папанін в 1908 році (в 14 років) пішов працювати на Севастопольський завод по виготовленню навігаційних приладів. У 1912 році Папаніна як одного з найкращих працівників підприємства перевели на суднобудівний завод у Ревелі (сьогодні Таллінн). У 1914 році був призваний на військову службу (потрапив на Чорноморський флот).

У 1918–1920 роках у складі РСЧА брав участь у війні проти України (організація диверсій і повстанських загонів). З 1920 року — комісар оперативного управління при командувачі морськими силами Південно-західного фронту.

З листопада 1920 року за рекомендацією Розалії Землячки призначений комендантом Кримської НК, керував розстрільною командою («знищував ворогів»)[8]. В результаті діяльності Бела Куна, Розалії Землячки та Папаніна в Криму було вбито сотні тисяч безневинних людей, причому найбільше кримлів, бо вони були селянами — представниками дрібнобуржуазної верстви населення. Було знищено до 90 % кримлів[джерело?]. У 1921 році переведений до Харкова військовим комендантом Української ЦВК, потім з липня 1921 по березень 1922 року працював секретарем Реввійськради Чорноморського флоту.

У 1922 переведений до Москви комісаром господарського управління Народного комісаріату морських справ, в 1923 — в Народний комісаріат пошти і телеграфів керівником справами і начальником Центрального управління воєнізованої охорони. У 1923–1925 проходив навчання на Вищих курсах зв'язку, після яких був скерований до Якутії як заступник начальника експедиції з будівництва радіостанції.

У 1932–1933 був начальником полярної станції Бухта Тиха (Земля Франца-Йосифа), а в 1934–1935 — станції на Мисі Челюскін, в 1937–1938 — очолював першу у світі дрейфуючу станцію, «Північний полюс-1». Дев'ятимісячний дрейф експедиції «Північний полюс-1» став найбільшим географічним дослідженням двадцятого століття. Його учасники отримали вищі урядові винагороди й були призначені на високі державні пости.

У 1939–1948 роках працював начальником Головпівнморшляху і уповноваженим Державного Комітету з перевезень на півночі.

З 1948 до 1972 був на науковій роботі: заступник директора Інституту океанології АН СРСР з експедицій, начальник Відділу морських експедиційних робіт АН СРСР, з 1956 року — директор Інституту біології внутрішніх вод АН СРСР (тепер — імені Папаніна) в селищі Борок Некоузського району Ярославскої області, голова Московської філії Географічного товариства СРСР.

Робота на станції «Північний полюс-1»

Узагальнити
Перспектива

21 травня 1937 року флагманський літак під управлінням командира льотного загону Михайла Водоп'янова перелетів через Північний полюс і висадив на крижину, що дрейфувала, четвірку відважних дослідників: гідробіолога і лікаря Петра Ширшова, фізика і метеоролога Євгена Федорова, радиста Ернста Кренкеля і кухаря (кока) і номінального начальника експедиції Івана Папаніна. Іван Папанін, як колишній комісар і чекіст, не мав жодних професійних щоденних зобов'язань, окрім номінального «керівництва» трьома фахівцями, що й без нього добре знали свою роботу й завдання.

Члени експедиції зазнали місяці виснажливої праці. У розпорядженні полярників був намет, дві щогли радіостанцій, метеорологічна будка, теодоліт для виміру висоти сонця, склади, споруджені з льоду, і пес на прізвисько «Веселий». Передбачалося, що станція «Північний полюс-1» залишиться на дрейфуючій крижині на рік, за який учасники експедиції повинні були зібрати наукові дані про атмосферні явища, метеорологію, геофізику і гідробіологію Північного полюса.

Щомісячно гідролог Петро Ширшов регулярно брав проби ґрунту, вимірював глибини й швидкість дрейфу, визначав координати. Фізик Євген Федоров вів магнітні виміри і метеорологічні спостереження. Було зроблено багато відкриттів. Виявилось, що весь Арктичний басейн повний життя. Полярники бачили птахів, у воді знаходили планктон. Все це підтверджувало гіпотезу, що тепла атлантична течія Гольфстрім, яка бере початок у Мексиканській затоці, доходить до самого Північного полюсу. На жаль, узагальнити дані спостережень «папанінцям», як прозвали експедицію пізніше, вдалося лише 1944 року — перешкодила війна.

Коротке полярне літо принесло тепло. Крижина, на якій перебувала полярна станція, танула і дрейфувала на Південний Захід зі швидкістю 20 кілометрів на добу. Через 274 дні вона перетворилася на уламок завширшки не більше, ніж 30 метрів з декількома тріщинами, який до 1 грудня 1937 року опинився біля берегів Гренландії, далеко від територіальних вод СРСР. Стала очевидною необхідність евакуації, і 19 лютого 1938 року полярників зняли з крижини криголами «Таймир» і «Мурман».

Після закінчення експедиції Папаніна, як «начальника експедиції», почали часто фотографувати поряд зі Сталіним. Потім його, як лояльного комуніста й чекіста, поставили на чолі Головного Управління Полярного Судоплавства СРСР «Севморпуть», усунувши з цієї посади академіка Отто Юлійовича Шмідта.

Звання і нагороди

Пам'ять

Thumb
Пам'ятник Папаніну в Севастополі

Ім'ям Папаніна названий мис на півострові Таймир, гори в Антарктиді і підводна гора в Тихому океані; Інститут біології внутрішніх вод; вулиці в московському районі Ліанозово, Липецьку, Мурманську, Єкатеринбургу, Ізмаїлі і Ярославлі; науково-спортивна експедиція.

На будинку на Арбаті, де жив Папанін, встановлена меморіальна дошка. 1954 року в Севастополі йому встановлений пам'ятник. 2003 року відкритий пам'ятник у Мурманську.

На Історичному бульварі в Севастополі діє музей «Папанін — севастопольський Колумб», який присвячений життю дослідника.

Бібліографія

Іван Дмитрович Папанін — автор науково-популярних книг:

  • «Життя на крижині» (1938)
  • «Лід і полум'я» (1977)

Примітки

Джерела та література

Посилання

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.