Середньовічне королівство, що займало землі по обидві сторони західних Піренеїв, уздовж Атлантичного океану (824—1620) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Наваррське королівство (баск.Nafarroako Erresuma; ісп.Reino de Navarra; фр.Royaume de Navarre; лат.Regnum Navarrae) — монархічна держава в Західній Європі, що існувала на півночі Піренейського півострова у 824—1620 роках. Розташовувалася на етнічних землях басків, по обидва боки західних Піренеїв. Займала терени сучасної іспанської області Наварра та частини французької області Атлантичні Піренеї. Виникла у ІХ столітті на базі Памплонського князівства з центром у Памплоні. Разом із Іспанською маркою, було буферною зоною між франкською імперієюКарла Великого та Омеядським халіфатом, що підкорив Іспанію. Першим правителем вважається памплонський князь Ініго I, васал халіфату. Стала незалежною в Х столітті, але прийняла протекцію ісламської Кордови в ХІ столітті. Через феодальну роздробленість та зміну династій, деякий час контролювалася королями Арагону (1054—1134) і Франції (1285—1328). Внаслідок династичної сварки південна частина королівства була окупована Кастилією (1512) й увійшла до складу об'єднаного Іспанського королівства (1524). Північна частина королівства уклала династичну унію з Францією (1589) і наварський король Генріх ІІІ зійшов на французький трон як Генріх IV, а його нащадок Людовик XIII інкорпорував рештки Наваррської держави до Французького королівства (1620).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Наварра (значення).
Коротка інформація
Наваррське королівство
баск.Nafarroako Erresuma лат.Regnum Navarrae ісп.Reino de Navarra фр.Royaume de Navarre
Королівство Наварри, або Наваррське королівство (лат.Regnum Navarrae, баск.Nafarroako Erresuma, ісп.Reino de Navarra, фр.Royaume de Navarre) — за назвою країни.
Памплонське королівство (лат.Pampilonensium regnum, баск.Iruñeko Erresuma) — за назвою столиці.
Передісторія
Народи західних Піренеїв у античності.
Наваррське королівство виникло в південній частині західних Піренеїв, на рівнині навколо міста Памплона. За словами римських географів, таких як Пліній Старший і Тіт Лівій, в античності ці землі населяли васкони та інші споріднені васконо-аквітанські племена — доіндоєвропейська група народів. Вони займали південні схили західних Піренеїв і частину узбережжя Біскайської затоки[1]. Ці племена розмовляли протобаскською мовою, а також деякими іншими спорідненими мовами, такими як аквітанська. 74 року до н.е. цей край захопили римляни. На відміну від аквітанців та інших, васкони домовилися з ними про свій статус[2]. Регіон спочатку входив до римської провінції Близька Іспанія, а потім — провінції Тарраконська Іспанія, й перебував під адміністративним контролем Цезар-Августи (сучасної Сарагоси).
Рим вплинув на урбанізацію, мову, інфраструктуру, торгівлю та промисловість регіону. Під час Серторіанської війниПомпей керував заснуванням міста Помпаело (сучасна Памплона), заснованим на давнішньому поселенні Васконіка. Романізація васконів призвела до того, що вони врешті-решт прийнялу латину, які розвинулася в наварро-арагонську мову. Баскська мова залишалася широко поширеною, особливо в сільській та гірській місцевостях.
Походження та заснування Наваррського королівства нерозривно пов’язане з франкською експансією Меровінгів та їхніх наступників, Каролінгів. Близько 601 року франки заснували Васконське (Гасконське) герцогство, з центром у Новемпопуланії, яке простягалося від південного узбережжя річки Гаронна до північних схилів Піренеїв. Першим задокументованим васконським герцогом був Женіал, який займав цю посаду до 627 року.
У VIII ст. Васконське герцогство стало фронтиром Франкії з мусульманською Андалусією. Вони мало різні рівні самоврядності, які визначали франкські королі. У часи Каролінгів автономія Васконії й сусідньої Аквітанії були урізані, що призвело до повстання під проводом васконського герцога Лупа II. Франкський король Піпін Короткий розпочав каральну (760–768), придушив повстання і поділив герцогства на кілька графств, керованих з Тулузи. Поруч франки створили Іспанську і Готську марки, як заслони Каролінзької імперії від Кордовського емірату.
25 липня 1512: війська Кастилії-Арагону (Іспанія) за наказом арагонського короля Фернандо II окуповують Верхню Наварру (землі південніше Піренеїв), залишаючи наваррські інституції та автономію.
23 березня 1513: наваррці складають присягу Кортесам, але представництва не отримують.
травень 1521: визвольна наваррсько-беарнська армія за підтримки Франції та Альбреського дому захоплює Верхню (Іспанську) Наварру.
30 червня 1521: наваррсько-беарнська армія і Франція полишає Верхню Наварру.
5 серпня 1529: Камбрейський мир. Фактичиний поділ Наварри по Піренеях між Іспанією (Верхня Наварра) і Францією (Нижня Наварра); у Нижній Наваррі продовжувало існувати формально незалежне королівство, яким керували представники Альбреського дому.
Jimeno Jurío, José María. ¿Dónde fue la Batalla de "Roncesvalles"?. Pamplona: Pamiela, 2004.
Larrea, Juan José; Lorenzo, Jesús. Barbarians of Dâr al-Islâm: the Upper March of al-Andalus and the Western Pyrenees in the Eighth and Ninth Centuries // La Transgiordania Nei Secoli XII-XIII e le "frontiere" del Mediterraneo Medievale. Oxford: Archaeopress, 2012, pp. 277–288.
Sorauren, Mikel. Historia de Navarra, el estado vasco. Pamiela, 1999.
.svg)
.svg)
