Павлюк Антін Пилипович

Павлюк Антін Пилипович (6 лютого 1902, хутір Ліски під с. Расниками, Волинська губернія (нині с. Рясники, Гощанського району Рівненської області)  — 1937, м. Семипалатинськ, Східноказахстанська область, Казахська РСР) — український поет, прозаїк, перекладач.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павлюк.

Антін Павлюк
Псевдонім	А. Явір, Т. Блукач, М. Недоля, А. Ярчук
Народився	6 лютого 1902(1902-02-06) с. Рясники, Бугринська волость, Острозький повіт, Волинська губернія, нині Гощанський район, Рівненська область
Помер	1937(1937)
Громадянство	Російська імперія→ УНР→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	прозаїк, поет, перекладач
Alma mater	Острозька гімназія, Карлів університет
Мова творів	українська
Павлюк Антін Пилипович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

Жертва сталінського терору.

З біографії

Антін Павлюк — уродженець хутора Лісок під с. Расниками Острозького повіту Волинської губернії (нині с. Рясники Рівненської області). Його охрестив у Свято-Успенській церкві Дорогобузько-Расницької парафії отець Яків Огібовський. Хрещеними батьками були син педагога Костянтина Ушинського Костянтин Ушинський та Наталія Скоропадська (у першому шлюбі Виноградська, у другому — Фішман), двоюрідна тітка гетьмана України Павла Скоропадського.

ШКІЦ

Сніг снів… а тут весна так рясно…

а ночі бубном… скрипкою музик.

І бачу знов дитинство… любі Расники…

І кригу Горині… і жовтий пух лози,

І повінь музики і вітру заливає…

І серце в біль… і слово в біль хилю.

Сніг білих мертвих снів… а тут весна безкраями

І малим атомом життя Антін Павлюк.

1926.^[1]

Початкову освіту здобув в школі містечка Гориньград Ровенського повіту Волинської губернії (нині це село Гориньград Перший Рівненського району Рівненської області). Із золотою медаллю закінчив чоловічу гімназію в Острозі, пізніше — Карлів університет в Празі, де здобув фах хіміка.

Учасник української революції 1917-21 рр., у роки революції спочатку належав до анархістів, потім — поручник 4-го полку Січових Стрільців (командир Є. Коновалець), 1-ї Запорізької дивізії армії УНР. Брав участь у Другому зимовому поході.^[2][3][4] Після закінчення воєнних дій повернувся до Острога, був заарештований. Перебував у польській в'язниці, відтак — у таборах для інтернованих у Бересті, Домб'є, Ланьцуті, Вадовицях,Щипйорному неподалік Каліша. В останньому входив в літературно-мистецьке товариство «Веселка», де контактував з Є. Маланюком, Ю. Дараганом, М. Чирським, Б. Гомзином.^[5][6]

Після звільнення переїхав до Львова. З 1922 р. — у Празі. У 1932 р. повернувся з еміграції у радянську Україну, щоб літературною і просвітницькою працею підтримати тодішню політику українізації. Був заарештований, засуджений та висланий до Семипалатинська. Працював лаборантом санітарної лабораторії.

На підставі таємного наказу № 00447 НКВС СРСР Антін Павлюк 27 серпня 1937 р. був арештований вдруге, як «антирадянський елемент». 7 грудня 1937 р. засуджений трійкою при УНКВС по Східно-Казахстанської області до 10 років виправно-трудових таборів, в яких він і загинув.

30 серпня 1958 р. Семипалатинський облсуд реабілітував його за відсутністю складу злочину.^{[7][8][9][10][11][12]}

Творчість

• 
  Літературний альманах «Стерні», 1922 (ред. Антін Павлюк)
• 
  «Життя», 1925
• 
  «Осінні вири», 1926
• 
  «Стоптані квіти» спогади, написані в польській тюрмі (Острог), 1920
• 
  «Сумна радість», 1916—1918

Перші свої вірші друкував у гімназійному журналі «Юність». Збірка символістичних поезій «Сумна радість», в яку ввійшли твори 1916—1918 рр. побачила світ в Острозі у видавництві «Будуччина», заснованому батьком, Пилипом Павлюком (громадський і кооперативний діяч 1920-х-1930 рр.). Воєнне лихоліття завадило виходові книжок «Шлях квітчастий» (вірші), «Біле поле» (оповідання, нариси, поезії в прозі), «Ніч» (вірші, під псевдонімом А.Явір)

На початку 1919 р. був членом угрупування українських символістів «Музагет», котре випускало однойменний журнал під редагуванням Павла Тичини. Група вела активну популяризаторську та видавничу діяльність . Також був членом львівського ліітературно-мистецького угрупування «Митуса» на чолі з Василем Бобинським. В альманасі «Митуса» за 1922 р. надрукував вірші із циклів «Дні», «Закоханість», у часописі «Український емігрант» — оповідання про національно-визвольні змагання (під псевдонімом Андрій Ярчук), у видавництві «Русалка» — оповідання «Стоптані квіти». Книжку прози «Незнайома (уривки із записника)» присвятив другові Климу Поліщуку та «братам-борцям за нову Україну». Публікував вірші у львівських журналах «Наш світ», «Наша бесіда». Друкувався у багатьох виданнях на еміграції: «Промені», «Митуса», «Поступ», «Веселка», «Шлях», «Універсальний журнал» та в УРСР — «ВАПЛІТЕ», «Нова генерація», «Нова Громада», «Глобус», «Всесвіт», «Знання», «Червоний Шлях», «Життя й Революція», «Зоря», «Студент Революції», «Західня Україна», «Плужанин», «Молодняк».^[13]

Редакторство

Редагував альманах «Стерні» (1922 р.), який видавала Українська Академічна громада в Чехо-Словаччині, членами редколегії альманаху були Осип Кисіль, Юліан Костюк [Архівовано 9 травня 2018 у Wayback Machine.].

У Празі друкувався в «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова. В університеті навчався разом зі своїм побратимцем, поетом і художником Василем Хмелюком, який у своїй книжці «Гін» (1926 р.) присвятив Антінові Павлюкові такі рядки:

Мій друже, золотий Антоне, –

Пливуть повітрям кораблі…

Файл:Юрій Вовк. Портрет Антіна Павлюка.jpg

Юрій Вовк [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]. Портрет Антіна Павлюка.

І там, — один безсилий тоне,

І тінь ще тліє у імлі…

Ти розгортаєш сиві очі,

І рот здивовано тремтить…

А, знаєш, — може нині хочеш

Повіятися у блакить?..^[14]

1925 р. створив літературну групу «Жовтневе коло», до складу котрої ввійшли Василь Хмелюк, Олександр Варавин, Степан-Юрій Масляк. Налагодив зв'язок із виданнями радянської України. Підтримував його завдяки землякові Валер'яну Поліщуку.^[15]

Пізніше Антін Павлюк став членом літературної організації «Західна Україна» (1927—1933), до якої входили Василь Бобинський, Василь Атаманюк, Мечислав Гаско, Мирослав Ірчан, Дмитро Загул та ін.

Громадська діяльність

Під час навчання в Карловому університеті Антін Павлюк очолював Український союз студентів північно-західних земель України^[16].

Перекладацька діяльність

Перекладав на українську мову твори Казимежа Тетмаєра, Гійома Аполлінера, Ярослава Сайферта, Їржі Волькера^[17], Вітезслава Незвала, Владислава Ванчури^[18] на російську мову — твори українських авторів. У 1920-х р. Антін Павлюк був одним із провідних чесько-українських перекладачів.

Видання

• «Сумна радість» (1919)
• «Життя» (1925)
• «Осінні вири» (1926)
• «Біль» (1926)
• «Пустеля любови» (1928)
• «Полин» (1930)
• «Coloured plates. Поетисти» (1930)
• «Reliquaire» (1931)
• «Ватра» (1931)
• збірки оповідань Незнайома (1922)

Фільм

Повернути із забуття рівненського поета Антіна Павлюка прагнуть його нащадки [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]

Вшанування пам'яті

В м. Острозі Рівненської області його іменем названо вулицю.^[19][20]

14 жовтня 2022 року на стіні школи с. Рясники було відкрито меморіальну дошку Антіну й Тарасові Павлюкам.^[21][22]

Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Київський національний університет ім. Т. Шевченка; Міжнародна школа україністики НАН України видали перший том творів Антіна Павлюка у двох томах.^[23]