Павлов Іван Миколайович

Іван Миколайович Па́влов (рос. Иван Николаевич Павлов; нар. 17 березня 1872, Поповка — пом. 30 серпня 1951, Москва) — російський і радянський гравер і педагог; член Спілки діячів прикладного мистецтва та художньої промисловості з 1919 року, Ленінградського товариства екслібрисистів у 1925—1928 роках, Асоціації художників революційної Росії/Асоціції художників революції у 1925—1932 роках; Асоціації художників-графіків при Будинку Друку в Москві з 1927 року^[4], дійсний член Академії мистецтв СРСР з 1947 року.

Павлов Іван Миколайович
рос. Павлов Иван Николаевич
Народження	5 (17) березня 1872[1] Каширський повіт[d], Тульська губернія, Російська імперія
Смерть	30 серпня 1951(1951-08-30)[2][3][1] (79 років)
	Москва, РРФСР, СРСР[2][1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Жанр	пейзаж і портрет
Діяльність	художник, художник-гравер, wood engraver, педагог
Вчитель	Мате Василь Васильович і Денисовський Федір Платонович
Відомі учні	Соколов Володимир Іванович, Маторін Михайло Володимировичd, Бібіков Віктор Сергійовичd, Зав'ялов Василь Васильовичd, Кравченко Олексій Ілліч і Тайожная Ольга Петрівнаd
Працівник	Російський державний художньо-промисловий університет імені Сергія Строганова і Вищі художньо-технічні майстерні
Роботи в колекції	Національна галерея Вірменії
Нагороди
Павлов Іван Миколайович у Вікісховищі

Біографія

Народився 5 [17] березня 1872(18720317) у селі Попівці Каширського повіту Тульської губернії Російської імперії (сучасна Московська область, Росія) у сім'ї фельдшера. 1883 року закінчив міське початкове училище у Москві; упродовж 1883—1886 років відвідував заняття у приватній граверній майстерні Карла Ріхау у Москві. Протягом 1888—1889 років виховувався в Ольгинському дитячому приюті^[4]. У 1891—1893 роках навчався у Центральному училищі технічного малювання барона Олександра Штігліца у майстерні Василя Мате; у 1893—1894 роках — у Рисувальній школі Товариства заохочення мистецтв у Санкт-Петербурзі у Георгія Гогенфельдена^[4].

Жив у Санкт-Петербурзі, а з 1904 року — у Москві. Протягом 1907—1914 років вів курс ксилографії у Строганівському центральному художньо-промисловому училищі; з 1915 року — Художній школі при друкарні «І. Д. Ситін і Ко»; у 1917—1922 роках — у Державних вільних художніх майстернях/Вищих художньо-технічних майстерні; професор. Серед учнів — Олексій Кравченко, Володимир Соколов, Михайло Маторін, Віктор Бібіков, Василь Зав'ялов, Ольга Тайожная^[4].

Помер в Москві 30 серпня 1951 року. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 4, ряд № 7)^[5].

Творчість

З 1890-х років працював у галузі репродукційної гравюри у техніці тонової ксилографії. Виконав гравюри за картинами:

• Володимира Маковського — «У трактирі», «Крах банку» (обидві — 1891, 1-а премія Товариства заохочення мистецтв), «Рибачки», «У ресторані», «Швейцар» (всі — 1893), «Політики», «Квасник» (обидві — 1894), «Товкучий ринок у Москві», «Завадили» (обидві — 1895);
• Абрама Архипова — «Подруги» (1891, 1-а премія Товариства заохочення мистецтв).

Гравірував за живописними оригіналами та малюнками Іллі Рєпіна, Миколи Ярошенка, Василя Сурикова, Віктора Васнєцова, Іларіона Прянішникова, Андрія Рябушкіна^[4].

Як ілюстратор співпрацював у журналах «Нива», «Живописное обозрение», «Север»^[4].

На початку 1900-х років зосередився на створенні оригінальної станкової гравюри: пейзажів, портретів. Створив альбоми оригінальних станкових кольорових ксилографій та ліногравюр:

• «Русь, що йде» (1914);
• «Москва, що йде (Московські дворики)» (1915);
• «Стара провінція» (1916);
• «Останкіно» (1917);
• «Московські дворики» (1918);
• «Волга у Ярославля» (1920);
• «Куточки Москви» (1921);
• «Пейзаж у кольорових гравюрах на дереві» (1923);
• «Стара Москва» (1924);
• «Елеватор на Камі» (1925);
• «Баку» (1936);
• «Сталіно» (1936);
• «Астрахань» (1937);
• «Стара Москва» (1944—1947, до 800-річчя Москви).

Альбом «Москва, що йде»
Ворота Англійського клубу.	Двір Смоленського ринку.	Краснохолмська набережна.	Силует Донського монастиря.	Старомонетний провулок.

Займався створенням екслібрисів^[4].

Автор спогадів: «Життя російського гравера» (Москва-Ленінград, 1940; перевидання — Москва, 1963); посібника «Техніка гравірування на дереві та лінолеумі» (Москва, 1938; перевидання — Москва, 1952; спільно з Михайлом Маторіним)^[4].

Виставки^[4]

Експонувався на виставках:

• картин, скульптури та художньої індустрії в Рязані (1918);
• 4-й виставці московського сховища творів сучасного мистецтва (1919);
• 6-й державній виставці гравюр (1919);
• 1-й художній виставці творів мистецтв гуртка художників Замоскворецького району (1922);
• «Російський книжковий знак» у Казані (1923);
• «Графічне мистецтво у СРСР. 1917—1928» (1927);
• «Російська ксилографія за 10 років» (1927);
• Всесоюзній поліграфічній виставці (1927);
• «Гравюра СРСР за років» (1927);
• «Російський малюнок за 10 років Жовтневої революції» (1927);
• «Визвольні рухи XVI—XX століть» (1928);
• «Кольорова ксилографія. Її прийоми та можливості» (1929);
• «Радянський малюнок» у Куйбишеві (1929);
• звітних робіт художників, відряджених у райони індустріального та колгоспного будівництва (1931);
• «Крим і Кавказ — оздоровниці СРСР» (1931);
• «Художники РРФСР за XV років» (1932);
• «XV років РСЧА» (1933);
• «Ленін у гравюрі» (1934);
• «Кольоровий станковий естамп» у Ленінграді (1936);
• Всесоюзних художніх виставках (1946, 1949, 1950) у Москві.

Учасник багатьох зарубіжних виставок: міжнародної виставки «Мистецтво книги» у Лейпцигу (1927). радянського мистецтва по Японії (1927, пересувна), по США (1929, пересувна), в Амстердамі, Ризі, Лос-Анджелесі, Вінтертурі (всі — 1929), у Кенігсберзі (1932), по Польщі (1933, пересувна), у Лондоні (1934, 1938). у Софії (1936). у Брюсселі (1937), у Варшаві (1946), у Берліні (1949).

Провів персональні виставки в Москві (1921, 1922, 1929 — спільно з учнями, 1934, 1936, 1947), Пермі (1929 — спільно з учнями), Нижньому Новгороді (1929), Самарі (1930), Ленінграді (1947). Ретроспективна виставка відбулася у Москві у 1958 році.

Роботи художника зберігаються у багатьох музеях, зокрема у Третьяковській галереї, Державному музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна, Російському музеї.

Відзнаки

• Народний художник РРФСР з 1943 року;
• Сталінська премія II ступеня за 1943 рік (за багаторічні видатні досягнення у галузі літератури та мистецтва)^[4];
• Орден Трудового Червоного Прапора.

Примітки

1. Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.

   d:Track:Q1768199d:Track:Q649d:Track:Q5061737
2. Павлов Иван Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
3. The Fine Art Archive — 2003.

   d:Track:Q10855166
4. Павлов Иван Николаевич / Инвестиции в искусство. (рос.)
5. Павлов Иван Николаевич / Новодевичье кладбище. (рос.)

Література

• Павлов Иван Николаевич // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
• Павлов Иван Николаевич // Популярная художественная энциклопедия. Книга II. М—Я. Советская энциклопедия. Москва. 1986. С. 94 (рос.)