Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Сергій Павленко | ||||
|---|---|---|---|---|
 Сергій Павленко. 2013 рік. | ||||
| Ім'я при народженні | Сергій Олегович Павленко | |||
| Народився | 11 вересня 1955 (69 років) Луцьк | |||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | журналіст, публіцист, історик, краєзнавець | |||
| Сфера роботи | історія України, історія[1] і Russian Cossacksd[1] | |||
| Alma mater | Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1978) | |||
| Мова творів | українська, російська | |||
| Роки активності | з 1979 | |||
| Членство | Національна спілка журналістів України | |||
| Нагороди |   | |||
|
| ||||
Сергі́́й Оле́гович Павле́нко (* 11 вересня 1955, Луцьк) — український журналіст, публіцист, історик-мазепознавець, краєзнавець, дослідник Гетьманщини та Чернігово-Сіверщини, шеф-редактор наукового журналу «Сіверянський літопис» (Чернігів)[2].
Сергій Павленко народився в сім'ї Олега Васильовича Павленка (1933—1989) — фахівця в галузі агрономії, що обіймав посади голови колгоспу та голови сільради, і Галини Степанівни Павленко (1931—2009; до шлюбу Танюк, рідна сестра Леся Танюка) — вчительки біології та німецької мови.
До 1958 року Сергій мешкав у Луцьку й Умані, з 1958 по 1973 рік — у селі Дягова Менського району Чернігівської області. З 1963 навчався в Дягівській середній школі, яку закінчив у 1973-му. Того ж року вступив на стаціонар філологічного факультету Київського державного університету імені Шевченка (спецкурс літературної критики, українське відділення). У 1978-му закінчив цей виш, здобувши спеціальність «філолог, викладач української мови та літератури». Також заочно навчався (1989—1991) в Київському інституті політології та соціального управління й одержав фах політолога, викладача соціально-політичних дисциплін у вищих та середніх навчальних закладах.
Упродовж 1978—1979 навчального року Сергій Павленко викладав українську мову та літературу в Горностайпільській середній школі на Київщині. У 1979—1980 був кореспондентом чорнобильської районної газети «Прапор перемоги». У 1981—1983 працював завідувачем відділу катеринопільської районної газети «Авангард», а з 1983 по 1987 рік — заступником редактора бобровицької районної газети «Жовтнева зоря»). У січні 1987-го він став учасником Всесоюзної наради молодих публіцистів у Мінську. У 1987—1991 роках очолював редакцію чернігівської обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт». У 1991—2015 роках працював власним кореспондентом газети Верховної Ради «Голос України». Сергій Павленко доклав немало зусиль для становлення та повноцінного функціонування «Сіверянського літопису». 1994 року він став головним редактором цього чернігівського журналу, а у 2010-му обійняв посаду шеф-редактора.
1990 року він вступив до Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка і в 1991—2015 був членом правління обласної організації цього товариства. Член Національної спілки журналістів України з 1982 року. Член Національної спілки краєзнавців України з 2010 року.
З 1987 року Сергій Павленко постійно проживає в Чернігові. У 1978-му одружився з Оленою Ткаченко (* 1957), випускницею КДУ, за фахом перекладач із болгарської, у 1996—2014 працювала випусковим редактором «Сіверянського літопису». Син подружжя Василь Павленко (* 1981) — економіст, випускник Києво-Могилянської академії, нині директор KPMG в Мінську.
Працюючи власним кореспондентом у «Голосі України», Сергій Павленко їздив по всій Чернігівщині. Спілкуючись з місцевими людьми й занотовуючи важливі й цікаві факти про села, хутори та їх жителів, він дедалі глибше зацікавлювався краєзнавством і виходив на фаховий рівень у цій галузі. Згодом зібраний матеріал став основою його книжки «Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини», в якій подано етимологічні та почасти історичні дані про назви всіх 1528 населених пунктів краю, а також про назви 25 000 кутків, полів, випасів, урочищ, могил, курганів, долин, ярів, боліт, озер, річок і лісів. За «Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини» автор став лауреатом Чернігівської обласної літературної премії імені Леоніда Глібова[3].
У журналістській діяльності Сергій Павленко приділяв велике значення історії. Восени 1991-го він мав написати статтю про загибель Батурина під час російсько-шведської війни й, не вдовольнившись інформацією в наявній тоді історичній літературі, вдався до пошуків у книгозбірнях, сховищах і архівах Чернігова, Ніжина та Києва. Відтоді почалося становлення Сергія Павленка як науковця. За час роботи в «Голосі України» він опублікував близько 1500 статей, вагоме місце серед яких посідали публікації про Івана Мазепу й діячів Гетьманщини, про історію Батурина й України. Зокрема, у статті «Родовід гетьмана І. Мазепи» (2007) він узагальнив усі наявні джерела, відомості про цей родовід[4]. Розвідки історика та публіциста надруковано в багатьох вітчизняних наукових збірниках та часописах, а також у виданнях Аргентини, Канади, Великої Британії та США.
Сергій Павленко написав книжки-дослідження «Загибель Батурина 2 листопада 1708 року» (1994, 2007), «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді» (1996), «Міф про Мазепу» (1998), «Іван Мазепа» (2003), «Іван Мазепа як будівничий української культури» (2005), «Кохання гетьмана Мазепи» (2009). «Восстание мазепинцев: мифы и реалии» (2009), «Опозиція на Чернігівщині: 1944—1990 рр.» (1995), навчальний посібник для середньої школи «Україна крізь віки» (2000, у співавторстві) та інші. Підсумком багаторічних пошуків і досліджень стала монографія «Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники» (2004), яка вперше ґрунтовно ознайомила українського читача з цим оточенням. Поміщений у ній важливий фактаж допомагає зрозуміти причини поразки мазепинців під час повстання за визволення Гетьманщини з-під влади Москви. На Львівському книжковому форумі у вересні 2004 року монографія стала призером у науковій групі видань і була відзначена почесним дипломом. У книжці «Іван Мазепа як будівничий української культури» (2005) уперше подано ґрунтовне дослідження меценатської діяльності гетьмана, наведено джерела, які підтверджують його участь у фінансуванні будівництва 43 церковних приміщень тієї доби. По-новому висвітлені питання взаємодії Мазепи з представниками церковної ієрархії, його активного захисту українського книговидання. Павленко опублікував серію історичних нарисів про козацьких полковників, старшин доби Мазепи. Упорядкував два томи видання «Доба гетьмана Івана Мазепи в документах» (2007), «Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах» (2009). Зокрема, в цьому двотомнику Павленко помістив знайдений ним текст допиту старшини, яка здалася після Полтавської битви. У студії «Зображення гетьмана І. Мазепи (кінець XVII — початок XX століть)» (2010) він оприлюднив низку портретів гетьмана, багато з яких були досі невідомі.
Як мазепознавець, Сергій Павленко заперечує версії: про так званий зрадницький договір Мазепи[5][6][7]; про намір гетьмана видати Карла Дванадцятого Петрові Першому[8][9][10][11][12]; про хабар на гетьманство Мазепи у 1687-му[13]; про непорядність Івана Мазепи у стосунках з Мотрею Кочубеївною[14][15]; про наявність антишведських партизанських загонів на території України[16]; про те, що рух мазепинців мав незначні сили[17].
Він висунув версії про прагнення Івана Мазепи порвати з Москвою у 1690—1692 роках[18]; про спробу позбавити Мазепу гетьманування в 1707 році[19]; про вигаданість «народних повстань» у 1708-му.
Сучасний російський історик Кирило Кочегаров, заперечуючи погляд на спалення Батурина як на каральну акцію, полемізує з Сергієм Павленком — прихильником такого погляду:
| У сучасній українській літературі спалення Меншиковим Батурина представлено як приклад терору залякування, на яке російська влада свідомо і обдумано пішла, щоб покарати українців за перехід Мазепи до Карла XII. Один із найплідніших сучасних українських дослідників даної проблеми, С. Павленко пише, що Петро I «хотів жорстокістю задушити самостійницькі спроби гетьманців завоювати собі свободу». «Знищення Батурина, – пише він далі, – стало поворотною віхою в історії українського народу. Його визвольні прагнення були вкотре жорстоко придушені імперськими силами. Розстріляна, знекровлена і спалена гетьманська столиця вибила з-під ніг гетьмана І. Мазепи надійну опору впевненості у свої сили»[20].
Оригінальний текст (рос.) В современной украинской литературе сожжение Меншиковым Батурина представлено как пример террора устрашения, на которое российские власти сознательно и обдуманно пошли, чтобы покарать украинцев за переход Мазепы к Карлу XII. Один из наиболее плодовитых современных украинских исследователей данной проблемы, С. Павленко пишет, что Петр I «хотел жестокостью задушить самостийнические попытки гетманцев завоевать себе свободу». «Уничтожение Батурина, — пишет он далее — стало поворотной вехой в истории украинского народа. Его освободительные стремления были уже в который раз жестоко задушены имперскими силами. Расстрелянная, обескровленная и сожженная гетманская столица выбила из-под ног гетмана И. Мазепы надежную опору уверенности в своих силах». |
Виправдовуючи дії Меншикова загалом та заперечуючи історичні дані Сергія Павленка зокрема, російський історик Володимир Артамонов дав пояснення:
| Мазепинці, очолювані Чечелем, знали, на що йдуть, замикаючи фортецю, і їх загибель — це природний наслідок військових дій. З 5—6,5 тис. осіб гарнізону (за завищеною оцінкою С. О. Павленка) розбіглося і врятувалося очевидно більше, ніж 1300—1800 осіб[21].
Оригінальний текст (рос.) Мазепинцы, возглавляемые Чечелем, знали, на что идут, запирая крепость, и их гибель является естественным следствием военных действий. Из 5-6,5 тыс. чел. гарнизона (по завышенной оценке С. О. Павленко) разбежалось и спаслось явно больше, чем 1300—1800 чел. |
Ці аргументи Павленко спростував у статті «Штурм Батурина: нові подробиці та старі схеми»[22].
Відома російська вчена Тетяна Таїрова-Яковлева заперечує тезу Сергія Павленка про те, що вибір Мазепи у 1687 р. гетьманом завдячує, зокрема, й тому, що керівник виборчих перегонів Василь Голіцин, царедворець, наближений царівни Софії, добре володів латиною, був високоосвіченою людиною того часу й у цьому плані був близький по духу генеральному осавулові Мазепі, якого добре знав:
| Історики всіх напрямків — від С. М. Соловйова до С. Павленка — в один голос говорять про «культурну близькість» Мазепи і Голіцина[23].
Оригінальний текст (рос.) Историки всех направлений — от С. М. Соловьева до С. Павленко — в один голос говорят о «культурной близости» Мазепы и Голицына. |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
