Орлик Марія Андріївна

Марі́я Андрі́ївна О́рлик (нар. 15 березня 1930(19300315), Косищево Монастирщинського району Смоленської області — 2 грудня 2022, місто Київ) — державний і громадський діяч УРСР, заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1976—1981 роках. Член ЦК КПУ в 1981—1990 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 9—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках. Заслужений працівник культури УРСР (1981). Доктор філологічних наук. Дружина Петра Орлика.

Орлик Марія Андріївна
Ісакова Марія Андріївна
Народилася	15 березня 1930(1930-03-15) Косищево, Смоленська область
Померла	2 грудня 2022(2022-12-02) (92 роки) місто Київ
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	росіянка
Діяльність	державна діячка
Alma mater	Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Партія	КПРС
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден княгині Ольги І ступеня Орден княгині Ольги ІІ ступеня Орден княгині Ольги ІІІ ступеня Заслужений працівник культури України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Орлик.

Біографія

Народилася в селянській родині Андрія Ісакова. 1933 року батьки переїхали зі Смоленщини на Кіровоградщину; жити було ніде, викопали землянку при елеваторі, де працював батько.

21 червня 1941 року родина переїхала із землянки в комунальну квартиру. Після початку німецько-радянської війни батько був мобілізований, з фронту не повернувся — безвісти пропав. У 1980-х роках родина знайшла його останки в братській могилі на території Молдавії.

1953 року закінчила Кіровоградський педагогічний інститут імені О. С. Пушкіна. Отримала направлення працювати вчителькою історії та завідувачем навчальної частини Золотниківської середньої школи в Тернопільській області; там й познайомилася з майбутнім чоловіком — Петром Орликом.

Зовнішні зображення
	Відомий державний діяч
	Завжди виконує важливі громадські обов’язки
	Марія Андріївна в молодості
	Під час отримання державної нагороди

Член КПРС з 1955 року.

У 1956—1957 роках — вчителька історії Володарської вечірньої школи робітничої молоді Київської області.

У 1957—1971 роках — завідувач кабінету політичної освіти Володарського районного комітету КПУ Київської області, інструктор, заступник завідувача відділу Київського обласного комітету КПУ.

У 1971—1975 роках — заступник голови виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих.

У липні 1975 — квітні 1978 року — голова Президії Українського товариства дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами.

3 квітня 1978 — червень 1990 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.

3 травня 1986 року після Чорнобильської катастрофи разом з секретарем Укррадпрофу Світланою Євтушенко розіслали по областях шифротелеграми з вимогою доповісти про кількість вільних місць у будинках відпочинку, санаторіях, піонертаборах та приготуватися до прийому людей з Чорнобильської зони. За що Щербицький за вказівкою Горбачова прописав їй «гірку пігулку» — ці дії не були узгоджені з вищим керівництвом. Однак згодом вибачився — адже завдяки таким діям було евакуйовано близько 500 000 дітей та майбутніх мам.

З 1993 року очолювала створену нею ж — жіночу громадську організацію «Спілка жінок України».^[1]

Померла 2 грудня 2022 року в м. Києві. Похована на Байковому цвинтарі, ділянка № 12.

Нагороди та відзнаки

Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (14.03.1980), орденом «Знак Пошани», медалями, Почесною грамотою Президії ВР УРСР (1983). Кавалер ордена княгині Ольги трьох ступенів та Ярослава Мудрого 5-го ступеня. Заслужений працівник культури УРСР (1981).