| Олекса Іванович Воропай | |
|---|---|
 | |
| Народився | 10 жовтня 1913 Одеса |
| Помер | 20 липня 1989 (75 років) Лондон |
| Країна |  Російська імперія →  УРСР →  Велика Британія |
| Діяльність | письменник |
| Alma mater | Московська аграрна академія |
| Галузь | природничі науки, філологічні науки |
| Посада | Старший науковий співробітник слов'янського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії в Північній Англії |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук, доктор біологічних наук |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
Оле́кса Іва́нович Воропай (літературний псевдонім Олекса Степовий; 10 жовтня[1] 1913, Одеса — 20 липня 1989, Лідс, Англія) — український етнограф, фольклорист, біолог, мемуарист і письменник в еміграції. Доктор слов'янської етнології (1958) та біології (1961). Дійсний член Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії, Української вільної академії наук (Нью-Йорк), член Ботанічного товариства Британських Островів, Центру для письменників в екзилі Міжнародного ПЕН-клубу, Ради Союзу Українців у Великій Британії (1959-60 р.), довголітній член контрольної комісії Товариства українських літераторів у Великій Британії. Автор багатьох праць з етнографії, фольклору та мемуаристики. Зробив внесок у розвиток української геортології.
Життєпис
Народився 10 жовтня (27 вересня за юліанським календарем) 1913 року в Одесі в родині звільненого в запас армії старшого унтер-офіцера Івана Захаровича Воропаєва та його дружини Олени Остапівни. Батько був з селян Петропавловської волості Самарської губернії та повіту (історичний Жовтий клин).[1]
1917 року батько емігрував, родина за радянських часів перебувала у списку «неблагонадійних». Мати з чотирма дітьми переїжджає до свого села Надлук.
1933 року закінчує сільськогосподарський технікум, працював агрономом на Вінниччині. Студіював агрономію в Уманському сільськогосподарському інституті, проте його виключили з цього закладу на першому курсі.
1937 року починає збирати етнографічні та фольклорні матеріали.
Закінчив Московську аграрну академію (1938).
1940—1941 рр. навчався на філологічному факультеті Одеського університету.
З 1944 року в еміграції разом з дружиною Бондаренко. Перебували у таборах для переміщених осіб Авґсбурґа та Гальденбурга.
1944 року опубліковано його перші статті — в українських журналах «Дозвілля» та «Український вісник».
1946 року подружжя поступає до Українського вільного університету.
1948 роком родина виїздить до Великої Британії, Олексій працював робітником на текстильній фабриці міста Олдем. З 1949 року проживають в Лондоні.
Працював у бібліотеці Британського музею у Лондоні. 1957 року здобув звання доктора Слов'янської Етнології.
Входив до складу редакційної колегії журналу «Українська Думка». З 1960 року почав друкуватися в журналі «Визвольний шлях».
1961 року захистив дисертацію на звання доктора природничих наук.
Згодом працював старшим науковим співробітником слов'янського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії на Півночі Англії.
Наукову роботу продовжував і після виходу на пенсію. Помер 1989 року в Лондоні[джерело?], згідно інших даних, у Лідсі[2].
Був членом таких наукових організацій:
- Інституту Біологів Великої Британії;
- Ботанічного Товариства Великої Британії;
- Королівського Інституту Антропологів (і Етнографів) Великої Британії;
- Доцент Катедри Етнографії Українського Вільного Університету;
- Керівник секції Етнографії Української Вільної Академії Наук (УВАН) в Мюнхені.
Головні друковані праці
В Аугсбурзі і під псевдонімом Олекса Степовий він надрукував сім книжок — «Вогні в церкві (Українські народні легенди, записані в Україні 1942—1943 рр.)», «Українські народні танці», «Звичаї нашого народу», «Ясир» та ін. Головна праця Олекса Воропая — двотомний етнографічний нарис «Звичаї нашого народу» (1966, Мюнхен), в якому ретельно підібрано звичаї та обряди різних регіонів України, що пов'язані з народним та релігійним календарями.
З української етнографії:
- Українські народні танці: Етнографічний нарис [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946.31 с.
- Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Ч.1 [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946. 33 с.
- Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Ч.3 [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946. 33 с.
- Ясир: Листи, оповідання і народна творчість у німецькій неволі [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. Мюнхен: Гільце, 1947. 64 с. (друге доповнене видання — Лондон, 1966).
- Українські народні приповідки. Лондон, 1952.
- Українські народні загадки. Лондон, 1955.
- Звичаї нашого народу. Том І. Мюнхен, 1958.
- Звичаї нашого народу. Том II. Мюнхен, 1966.
- Етнографія: Наука про націю. «Визвольний Шлях», Лондон, 1963.
- Звичаї нашого народу (перевидання двох томів), Київ, Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2012.
З природознавства:
- Цілюще зілля. «Визвольний Шлях», Лондон 1963-64.
- Процеси видотворення в концепції Д. Т. Лисенка. «Визвольний Шлях», Лондон, 1965.
- Генетика і мічуринський напрямок в біології. «Визвольний Шлях», Лондон, 1965.
Повісті і спогади:
- З минулого [Архівовано 7 червня 2020 у Wayback Machine.]. Авґсбурґ, 1946. 16 с.
- В дорозі на Захід: шоденник утікача. 1970
- В дев'ятім крузі… Спогади про 1933 рік. Лондон, 1953.
- Пригоди Марка Чубатого. Лондон, 1954.
- The Ninth Circle. Scenes from the Hunger tragedy of Ukraine in 1933. London: Ukrainian Youth Association in Great Britain
- The Ninth Circle: In Commemoration of the Victims of the Famine of 1933. Harvard Ukrainian Research Institute, Cambridge, Massachusetts, 1983.
Примітки
Джерела та література
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
