Кайдановський Олександр Леонідович

Олександр Леонідович Кайдановський (рос. Александр Леонидович Кайдановский; 23 липня 1946(19460723), Ростов-на-Дону, РРФСР, СРСР — 3 грудня 1995, Москва, Росія) — радянський і російський актор, кінорежисер, сценарист, педагог. Заслужений діяч мистецтв РФ (1992).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кайдановський.

Олександр Кайдановський
рос. Александр Кайдановский
Ім'я при народженні	Олександр Леонідович Кайдановський
Народився	23 липня 1946(1946-07-23) Ростов-на-Дону, РРФСР, СРСР[1]
Помер	3 грудня 1995(1995-12-03) (49 років) Москва, Росія[1] інфаркт міокарда
Поховання	Кунцевський цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, кінорежисер, сценарист, актор дубляжу
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1969), Вищі курси сценаристів і режисерівd (1984) і Школа-студія МХАТ
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова, Московський художній театр, Театр на Броннійd, Театральний інститут імені Бориса Щукіна і Вищі курси сценаристів і режисерівd
У шлюбі з	Євгенія Симонова і Inna Janovna Pivarsd
Діти	Кайдановська Зоя Олександрівнаd
IMDb	nm0435289
Нагороди та премії
Олександр Кайдановський у Вікісховищі

Життєпис

У 1960—1961 роках навчався в Дніпропетровському зварювальному технікумі імені Євгена Патона^[2].

У 1965 році закінчив Ростовське театральне училище (курс М. І. Бушнова).

Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1969).

1969—1971 рр. — актор Державного академічного театру імені Є. Вахтангова. Працював у МХАТі і Театрі на Малій Бронній.

У 1967 році дебютував в кіно у фільмі «Таємнича стіна».

Знімався у фільмах і телеспектаклях; зокрема, в кінокартинах українських кіностудій («Іду своїм курсом» (1974), «Десять негренят» (1987), «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988), а також у ряді іноземних.

Світову славу акторові принесла головна роль у фільмі Андрія Тарковського «Сталкер» (1979, картина удостоєна ряду міжнародних кінопремій^[3]).

Працював на озвучуванні фільмів і мультфільмів («Повернення» (1980), «Два квитки до Індії» (1985), «Контракт» (1985), «Перевал» (1988) тощо).

У 1984 році закінчив Вищі курси сценаристів і режисерів (майстерня А. Тарковського, потім — Сергія Соловйова). Поставив картини «Проста смерть...» (1985, за мотивами повісті Л. Толстого «Смерть Івана Ілліча»), «Дружина керосинника» (1988) та ін.

1989 р. зняв (а у 1992-93 рр. закінчив монтувати) єдиний серед своїх режисерських робіт документальний фільм-інтерв'ю «Маестро: Сергій Параджанов» (довгий час після смерті О. Кайдановського стрічка вважалася втраченою, була знайдена на Ризькій кіностудії і відреставрована)^[4][5][6].

Викладав режисуру в Театральному училищі імені Б. В. Щукіна; вів сценарну майстерню на Вищих курсах режисерів і сценаристів.

Пішов з життя 3 грудня 1995, похований на Кунцевському кладовищі Москви.

Сім'я

Батьки одружилися в 1945.

• Батько: Леонід Львович (Лейб Лейбович) Кайдановський (1921, Катеринослав — грудень 1970, Ленінград), працював начальником радіолокаційної станції в Батайську, згодом заступником начальника ростовського БМУ-5, що спеціалізується на підводному зварюванні^[7].
• Мати: Віра Оніщук (померла в грудні 1990 року), після закінчення Московського бібліотечного інституту (1955) завідувала дитячим сектором в ростовському Палаці енергетиків, була режисеркою-постановницею дитячої театральної студії.

Після розлучення батьків в 1960 Олександр Кайдановський жив з батьком, з 1962 — в новій сім'ї батька, мачуха — Ірина Михайлівна Пухальська. Єдинокровні сестри — Ольга (нар. 1963) і Тетяна (нар. 1964). Мати вдруге одружилася на початку 1960-х, займалася надомною працею в комбінаті прикладних мистецтв. Єдиноутробний брат — Михайло Єсіпов (1965—2000), працював ревізором.

• Перша дружина (1966—1975): Ірина Бичкова (у шлюбі Кайдановська), згодом доцентка кафедри психофізіології та клінічної психології російського ПФУ^[8].
  • Дочка: Дар'я (р. 1970).
• Друга дружина (1975—1980): акторка Євгенія Симонова, з якою познайомився на зйомках фільму «Зникла експедиція» (1974).
  • Дочка: Зоя
• Третя дружина: Наталія Судакова (у шлюбі Кайдановська).
  • Син: Кайдановський Андрій Олександрович.
• Четверта дружина (1995): Інна Піварс. Шлюб тривав лише три тижні (до смерті актора).

Фестивалі та премії[9]

• 1987 — Каннський кінофестиваль: Участь в програмі «Особливий погляд» («Проста смерть...» 1985)
• 1988 — Міжнародний кінофестиваль у Локарно: Приз екуменічного журі («Гість» 1987)
• 1988 — КФ молодих кінематографістів к/с «Мосфільм»: Приз за режисуру («Дружина керосинника» 1988)
• 1990 — МКФ фантастичних фільмів в Аворіазі: Гран-прі по розділу «Дивні фільми» («Дружина керосинника» 1988)

Фільмографія

Ролі у кінофільмах

• «Таємнича стіна» (1967, співробітник обчислювального центру (немає в титрах)
• «Анна Кареніна» (1967, Жюль Ландо)
• «Перше кохання» (1968)
• «І був вечір, і був ранок...» (1970)
• «Красна площа» (1970, «Кащей»)
• «Драма на полюванні» (1970, телеспектакль; Олексій Карнєєв, граф)
• «Спокійний день наприкінці війни» (1970, сержант)
• «Собака Баскервілів» (1971, Степлтон)
• «П'ятнадцята весна» (1971, зв'язковий)
• «Четвертий» (1972, Штурман)
• «Слідство ведуть ЗнаТоКі. Справа № 6. Шантаж» (1972, Борис Міркін)
• «Минуле і думи» (1972, фільм-спектакль; критик Віссаріон Бєлінський)
• «Діти Ванюшина» (1973)
• «Крах інженера Гаріна» (1973, Вольф)
• «Прямую своїм курсом» (1974, кореспондент)
• «Свій серед чужих, чужий серед своїх» (1974, ротмістр Лемке)
• «Зникла експедиція» (1975, офіцер Зімін)
• «Під дахами Монмартра» (1975, Рауль, художник)
• «Мій будинок — театр» (1975, О. М. Островський)
• «Діаманти для диктатури пролетаріату» (1975, Воронцов)
• «Золота річка» (1976, Зімін)
• «Як важливо бути серйозним» (1975, Джон Уортінг)
• «Хто поїде в Трускавець» (1976, Він)
• «Моя справа» (1976, Березовський)
• «Як важливо бути серйозним» (1976, Джон Уортінг, землевласник, почесний мировий суддя)
• «Вогненний міст» (1976, Геннадій Дубравін, поручик)
• «Це було в Коканді» (1977, Зайченко, комендант Кокандської фортеці (озвучує Сергій Шакуров)
• «Життя Бетховена» (1978)
• «Поворот» (1978, лікар)
• «Дізнання пілота Піркса» (1978, нейролог і кібернетик Том Новак)
• «Сталкер» (1979, Сталкер)
• «Охоронець» (1979)
• «Розповідь невідомої людини» (1980, Степан, він же Володимир Іванович)
• «Рафферті» (1980, Еймс, обвинувач, юрисконсульт сенаторської комісії)
• «Факт» (1980, Станіслав)
• «Рятівник» (1980, Вараксін (озвучує Анатолій Ромашин)
• «І з вами знову я…» (1981, декабрист М. В. Путята)
• «Кафедра» (1982, геолог Валентин Орлов)
• «Десять негренят» (1987, Філіп Ломбард)
• «Хареба і Гогі» (1987, князь Ольховський)
• «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988, Ланселот; кіностудія ім. О. Довженка)
• «Дихання диявола» /El Aliento del diablo (1992, Іспанія)
• «Листопад» /November /Listopad (1992, Польща—Франція)
• «Параджанов. Остання весна» (1992, док. фільм)
• «Чарівний стрілець» /Magic Hunter (1994, Франція)
• «Одкровення незнайомцю» /Confidences à un inconnu (1995, Росія—Франція—Італія) та інші…

Режисер-постановник

• «Сад» (1983, к/м, за оповіданням Х. Л. Борхеса «Сад розбіжних стежок»)
• «Іона, або Художник за роботою» (1984, к/м, курсова робота, за однойменним оповіданням А. Камю)
• «Маестро: Сергій Параджанов» (1989—1992, сценарист і режисер)
• «Проста смерть...» (1985, режисер-постановник, сценарист; дипломна робота О. Кайдановського по закінченні Вищих курсів сценаристів і режисерів, майстерня С. Соловйова)
• «Гість» (1987, режисер-постановник, сценарист (за оповіданням Х. Л. Борхеса «Євангеліє від Марка»)
• «Дружина керосинника» (1988, режисер-постановник, сценарист) та ін.

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #124428835 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.

   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Біографія на kino-teatr.ru. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 2 березня 2016.
3. Енциклопедія вітчизняного кіно: «Сталкер» (рос.). Архів оригіналу за 12 квітня 2016. Процитовано 1 березня 2016.
4. [Сергій Параджанов очима Олександра Кайдановського (tvkultura.ru) (рос.). Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 1 березня 2016. Сергій Параджанов очима Олександра Кайдановського (tvkultura.ru) (рос.)]
5. [Опустошенный маэстро — Радио Свобода (24.12.2012) (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 березня 2016. Опустошенный маэстро — Радио Свобода (24.12.2012) (рос.)]
6. [Єдиний документальний фільм Кайдановського «Маестро» (про Сергія Параджанова), який довгий час вважався втраченим, був знайдений на Ризькій кіностудії. Активними пошуками і реконструкцією фільму займалися Е. Цимбал і Л. Наумов — гості другої частини програми «Магія кіно» (22.05.2013 / tvkultura.ru) (рос.). Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 1 березня 2016. Єдиний документальний фільм Кайдановського «Маестро» (про Сергія Параджанова), який довгий час вважався втраченим, був знайдений на Ризькій кіностудії. Активними пошуками і реконструкцією фільму займалися Е. Цимбал і Л. Наумов — гості другої частини програми «Магія кіно» (22.05.2013 / tvkultura.ru) (рос.)]
7. Спогади Ірини Кайдановської. Архів оригіналу за 10 липня 2016. Процитовано 10 квітня 2015.
8. Кандидат психологічних наук І. А. Кайдановська. Архів оригіналу за 11 листопада 2014. Процитовано 10 квітня 2015.
9. Енциклопедія вітчизняного кіно: Кайдановський Олександр Леонідович (рос.). Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 1 березня 2016.

Література

• Кино: Знциклопедический словарь. М., 1987. — С.165;
• Раззаков Ф. Досьє на звезд. 1962—1980. М., 1998. — С.723-726;
• Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.317;
• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.14—15;
• Александр Кайдановский в воспоминаниях и фотографиях. М., 2002.

Посилання

• http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/1798/works/ [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.]
• http://www.animator.ru/db/?p=show_person&pid=5389 [Архівовано 28 жовтня 2018 у Wayback Machine.]