Remove ads
Олекса́ндра Миха́йлівна Коллонтай (рос. Коллонтай Александра Михайловна), до шлюбу Домонтович (19 (31) березня 1872, Санкт-Петербург, Російська імперія — 9 березня 1952, Москва, РРФСР) — учасниця революційного руху у Російській імперії, політична діячка РРФСР та СРСР, провідна членкиня ЦК Російської СДРП (більшовиків), перша у світі жінка-посол, нарком, перша радянська жінка-дипломатка, активістка міжнародного феміністського руху, публіцистка, пропагандистка «вільного кохання».[7] «Валькірія революції» за висловом Льва Троцького.[7] По лінії батька мала українське походження.
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (лютий 2019) |
| Коллонтай Олександра Михайлівна | |
|---|---|
| рос. Александра Михайловна Коллонтай | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Александра Михайловна Домонтович |
| Народилася | 19 (31) березня 1872[1] Санкт-Петербург, Російська імперія[2] |
| Померла | 9 березня 1952[2][3][…] (79 років) Москва, СРСР[2] ·хвороба |
| Поховання | Новодівичий цвинтар[4] |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} СРСР.svg){kind=small} Росія[5] |
| Діяльність | революціонерка, дипломат, активістка за права жінок, письменниця, політичний теоретик, People's Commissar, соціолог |
| Alma mater | Цюрихський університет |
| Знання мов | російська[3] |
| Членство | Більшовики |
| Посада | Член Всеросійських установчих зборівd, посол, міністр, повірений у справах і minister plenipotentiaryd |
| Партія | Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) |
| Рід | Домонтовичі |
| Батько | Домонтович Михайло Олексійович |
| Родичі | Мравіна Євгенія Костянтинівна і Євген Мравінський |
| У шлюбі з | Дибенко Павло Юхимович і Vladimir Liudvigovich Kollontayd[6] |
| Автограф |  |
| Нагороди |     |
| IMDb | ID 1141806 |
Remove ads
Народилася в 1872 році в Санкт-Петербурзі в забезпеченій дворянській родині полковника Генерального штабу Михайла Домонтовича з роду українських поміщиків, та Олександри Олександрівни Масаліної, дочки фінського спекулянта лісом[7], в якої це був другий шлюб[7][8]. По лінії Домонтовичів походить від руських князів з роду Рюрика й українських козацьких старшин Держави Війська Запорізького 17 століття, по лінії Масалітіних — від московитів «великоросів», фінів, остзейських німців і французів.
Олександра була єдиною дочкою, але мала зведених братів і сестер від першого шлюбу матері з прізвищем Мровінські. Диригент Євгеній Мровінський — її зведений племінник, син її зведеного брата.[8] Ігор Сєверянин був її троюрідним братом.
Навчалася в кращих домашніх вчителів[7][8], від яких отримала висококласну домашню освіту, хоча не закінчила ні гімназії, ні інституту благородних дівиць. Оволоділа майже десятьма іноземними мовами, багато читала, а також відвідувала Школу заохочення мистецтв, брала приватні уроки малювання.[7]
У 16 років Коллонтай склала іспити за курс у 6-ій Петербурзькій чоловічій гімназії, одержала право працювати вчителькою. Мала коня і любила прогулянки верхи. На балах була представлена спадкоємцю престолу, Миколі II.[8]
Remove ads
У 17 поїхала розвіятися в Париж зі старшою сестрою. Там купила на одному з розвалів «Маніфест комуністичної партії» і сходила на нелегальні марксистські зібрання.[8] Це було швидше даниною моді, однак книжки з'явилися у неї вдома.
Потім Коллонтай поїхала до родичів у Тифліс, де зустріла свого кузена, офіцера російської армії Коллонтая Владимира Людвіговича (1893), через рік одружилася з ним попри спротив батьків, які хотіли видати її за ад'ютанта імператора[7], і жила з ним у Петрограді у будинку батьків. Згодом[коли?] Коллонтай народжує сина, якого залишить в сім'ї чоловіка у 1896 році. «Я хотіла бути вільною», — зізнавалася вона: «Як тільки маленький син засинав, я йшла в сусідню кімнату, щоб знову взятися за книгу Леніна».[7]
З кінця 1890-х років бере участь у російському революційному русі.
На спадок від батьків вступила до Цюріхського університету, де на одному з мітингів познайомилася з Розою Люксембург, і та відправила її на навчання до Англії, вивчати англійський робітничий рух[7]. В 1901 році в книжковому магазині для росіян в Женеві, познайомилася з Плехановим. А пізніше, вже в Петрограді, знайомиться з Леніним.[7] Плеханов став її наставником у питаннях соціалізму.
Шлюб розірвала в 1916 році[8]. Колишній чоловік Владімір Колонтай помер 13 лютого 1917 від хвороби у віці 50 років невдовзі після її повернення до Петрограду[9].
У комуністичний фемінізм її ввела Роза Люксембург, і Олександра стала брати участь у засіданнях Другого Інтернаціоналу по жіночій лінії, а також у різних міжнародних конгресах феміністок.[8] Люксембург і дружина Карла Лібкнехта Софія Берівна Рисс дружили з Олександрою.
Перша праця Коллонтай була про Фінляндію і боротьбу пригнічених фінських робітників.
У 1905 знайомиться з Леніним. Пізніше переїхала до Німеччини, де разом з Карлом Лібкнехтом агітувала від німецької соціал-демократичної парті і гастролювала Європою з пропагандистськими лекціями («читати реферати»), часто провокативними. Коллонтай їздила світом до Першої світової війни.
Remove ads
Вступила до Німецької соціал-демократичної партії, співпрацювала з журналами багатьох країн світу, виступала з лекціями. На початку Першої світової заарештована в Німеччині, незабаром звільнена на прохання лідерів німецьких соціал-демократів, після звільнення проживала в Норвегії та Швеції. Працювала в Міжнародному жіночому соціалістичному секретаріаті. Від 1915 — членкиня Російської СДРП(більшовиків) — КПРС. З 1915 перебувала в США, де виступала з публічними пропагандистськими лекціями.
Під час Революції 1905—1907 в Російській імперії Коллонтай створила «Товариства взаємодопомоги робітницям», а після її поразки емігрувала.[7] Проти неї висували звинувачення в заклику до збройного повстання в брошурі «Фінляндія та соціалізм». Багато їздила по Європі, де налагоджувала зв'язки з місцевим соціал-демократичними і суфражистськими рухами, беручи в них активну участь.
В ході турне німецькими і скандинавськими країнами, в 1914 році, як тільки почалася Перша світова війна., осіла в Норвегії. Почала писати Леніну, який відразу відгукнувся на лист відомої німецької агітаторки, і в інтенсивній переписці у них склався «політичний альянс». Коллонтай на той час дрейфувала до більшовизму.
Поселившись в Копенгагені, Коллонтай налагодила тісний зв'язок з Леніним і виконувала його спеціальні доручення, зокрема, зробила дві агітаційних поїздки по США.[7] Туди їй і надіслав свої «Листи з далека» Ленін, із зазначенням відвезти їх до Петрограда до Сталіна, в той час головного редактора газети «Правда» (лютий 1917).[8] Коллонтай перебувала в Норвегії, коли цар Російської імперії Ніколай ІІ зрікся престолу. Ленін написав їй спішно повертатись до Петрограду, а потім дав через своїх людей делікатне доручення. На вокзалі в Петрограді її зустрів Олександр Шляпников, взяв одну з валіз, передбачалося, що у валізі були гроші, які Леніну виділив Німецький уряд на революцію в Росії.[7]
Remove ads
У березні 1917 повернулася до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), була членкинею виконкому Петроградської ради робітничних і солдатських депутатів. Постійно виступала на агітаційних мітингах, її заклики до революційного радикалізму та «вільної любові» мали шалений успіх, насамперед серед військових частин.[10] Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 працювала народним комісаром державної опіки в РНК Російської СФРР.
Незабаром Коллонтай була обрана в виконком Петроградської ради. Була в числі небагатьох делегатів, повністю які підтримали позиції Леніна, викладені в «Квітневих тезах». На Всеросійському з'їзді Рад обрана членкинею ЦВК від більшовиків.[7]
Брала участь в засіданні ЦК Російської СДРП (більшовиків) 10 жовтня 1917, який ухвалив рішення про збройне збройний Жовтневий переворот в Петрограді. А після захоплення більшовиками влади особисто від Леніна отримала пост народного комісара громадського піклування в першому складі Ради.[7]
Потім Ленін направив її до Гельсингфорс (Гельсінки) вести пропаганду серед матросів. В цей час жила в Асторії — військовому готелі більшовиків. Тоді ж розформувала інститут сиріт ім. Миколи I і утворила відділ охорони материнства і дитинства.
Виступила проти сепаратного Берестейського миру Російсьої СФРР з державами Четверного союзу. У Коллонтай були хороші відносини з Надією Крупською і з Інесою Арманд.[8] У цей час був організований жіночий відділ ЦК РКП(більшовиків)., який очолила Арманд. Коллонтай стала її заступницею, 3 березня 1918, на знак протесту залишивши посаду в уряді.[8] Олександра писала з жіночого питання, порушуючи тему вільного кохання у радикальному на той час ключі.[8]
1919 очолила політвідділ Червоної Армії в Криму[8], служила начальником політвідділу Задніпровської червоної дивізії, наркомісаркою пропаганди і агітації Кримської Радянської Соціалістичної Республіки, одночасно — членкинею комісії ЦК КП(б)У з агітації і пропаганди серед жінок-робітниць.
Була міністеркою агітації та пропаганди в першому радянському українському уряді за наполяганням Леніна.[10] Працювала у Києві в липні -серпні 1919. Мешкала на вул. Миколаївській (тепер Городецького) в готелі «Континенталь». Втекла з Києва перед звільненням його військами С. Петлюри та А. Денікіна на пароплаві без дозволу уряду Х. Раковського. Більше в Україну не повернулася.
Повернулася в Росію, і включилася в роботу жіночого відділу ЦК РКП(більшовиків). Інеса Арман була ще жива і розвивала теорію «склянки води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі має бути настільки ж легко, як випити стакан води.
1920 — завідувачка жіночого відділу ЦК РКП(більшовиків). У цей час, коли «комунізм перебував у нас в апогеї свого розвитку», комуністична влада намагалась поставити усіх громадян країни у однорідні умови. Однією з передумов цього була відміна моногамного шлюбу, чого послідовно домагалась Олександра Коллонтай. Але більшовицька влада на це не згодилася[11].
Remove ads
З 1921 — секретарка Міжнародного жіночого секретаріату при Комінтерні. 1920—1923 учасниця так званої робітничої опозиції в РКП(б). З 1923 — посолка СРСР у Норвегії, з 1926 — у Мексиці, 1927—1930 — знову в Норвегії, 1930—1945 — посланиця, потім посолка у Швеції. Була наставницею Войни Олексія Дорофійовича[12].
Колонтай заміщувала Арманд при ЦК РКП(більшовиків) і Клару Цеткін в жіночій секції Комінтерну.[8] Вона похоронила обидвох своїх начальниць. Після Арман стала головою жіночого відділу.
В Норвегії написала роман «Любов бджіл трудових», виданий в 60 країнах.
У першій половині 1927 року проводить в Мексиці як посол. Нібито не витримує там клімату, і в кінці року повертається в Норвегію, і перебуває там ще 6 років до 1932 року.
У 1932-му році призначена послом до Швеції.
З 1935 по 1937 рік значну кількість часу провела в Женеві, працюючи в Лізі Націй, де відстоювала права жінок.
У 1943 році Коллонтай розбив параліч. Пересувалась на кріслі-каталці.
1944 вела переговори з Фінляндією про її вихід з Другої світової війни.
Коллонтай отримала багато орденів, мешкала на Великій Калужській і встигла опублікувати в Європі (в Англії, Франції, Норвегії) книжку «Мій шлях в комунізм», але жодна з її теоретичних праць з 1926 року до 1996 року не перевидавався в Росії.
З 1945 — радниця Міністерство закордонних справ СРСР.
Померла 9 березня 1952 р. від інфаркту, похована на Новодівочому кладовищі в м. Москва.
Всі свої рукописи, праці, листи і щоденники Коллонтай здавала в центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму (сьогодні Російський державний архів соціально-політичної історії) в 1923, 1946 і 1952 роках.[13] В 1970 і 1978 роках фонд Коллонтай було поповнено документами, переданими із Державної публічної бібліотеки, членами сім'ї Коллонтай і іншими особами.[13]
Remove ads
,_Diplomat_(Birth_Centenary)).jpg)
За радянських часів на честь Коллонтай були названі вулиці та провулки в різних населених пунктах. На її честь названо астероїд 2467 Коллонтай[14].
1969 року за п'єсою П. Л. та А. С. Тур «Надзвичайний посол» було знято фільм «Посол Радянського Союзу». Прообразом головної героїні (Олена Миколаївна Кольцова, посол Радянського Союзу в королівстві) стала Коллонтай, її роль зіграла актриса Юлія Борисова.
Remove ads
- Орден Леніна (1933)[15]
- Орден Трудового Червоного Прапора (1945)[15]
- Лицарі Великого Хреста Королівського Норвезького ордена Св. Олава (найвизначніша норвезька нагорода у той час)[16]
- Орден Ацтекського орла (1944 р.)[15][16][прим. 1]
- (рос.) Жизнь финляндских рабочих. СПб., 1903
- (рос.) Социальные основы женского вопроса. СПб., 1909[17]
- (рос.) Общественное движение в Финляндии // Общественное движение в России в начале XX-го века. Том IV часть II. Под ред. Л. Мартова, П. Маслова и А. Потресова. СПб, 1911 [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) По рабочей Европе. СПб., 1912
- (рос.) Общество и материнство, Пг., 1916 [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.][17]
- (рос.) Семья и коммунистическое государство, 1918 [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) По буржуазной Европе. Казань, 1921
- (рос.) Женское движение в годы французской революции. Пб., 1921[17]
- (рос.) Положение женщины в эволюции хозяйства. М.: Гиз, 1923. — 208 с.[17]
- (рос.) «Василиса Малыгина» 1923
- (рос.) Дорогу крылатому Эросу! (Письмо к трудящейся молодежи) [Архівовано 14 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Молодая гвардия. — 1923. — № 3 — C.111-124
- (рос.) (рос.) Домонтович А. Женщина на переломе. М.-Пг.: ГИЗ, 1923, (повесть) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) Отрывки из дневника. 1914 г., Л.: ГИЗ, 1924.
- (рос.) Любовь пчел трудовых. М.-Пг.: ГИЗ, 1924, (повесть) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]Большая любовь. М.: ГИЗ, 1927 [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) Сестры. М.-Л., ГИЗ, 1927
- (рос.) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]Василиса Малыгина. М.-Л.: ГИЗ, 1927, (роман), в 1930 году пьеса [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.] Н. А. Крашенинникова [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Вася» по роману «Василиса Малыгина» поставлена в одном из московских театров) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]В начале 1980-х экранизировано в ФРГ. [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) «Мое детство и юность». Можливо співавтором О. М. Коллонтай при написанні нею спогадів англійською мовою була Герда Грепп[en] (1907 —1940)[13]
- (рос.) «Революция — великая мятежница»… Избр. письма 1901—1952. М., 1989. С. 279.[13]
- (рос.) Воспоминания об Ильиче. — М.: Госполитиздат, 1959. — 8 с.
- (рос.) Воспоминания об Ильиче. — М.: Политиздат, 1969. — 15 с. То же. М., 1971.
- (рос.) Избранные статьи и речи. — М.: Политиздат, 1972. — 430 с.: портр., 65 000 экз.
- (рос.) Из моей жизни и работы: Воспоминания и дневники. — М.: Сов. Россия, 1974. — 416 с.: ил., 50 000 экз.
- (рос.) Любовь и новая мораль [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) Встречи с прошлым: Сб. неопубликованных материалов ЦГАЛИ СССР / Редкол.: И. Л. Андроников и др. — 2-е изд., испр. — М.: Сов. Россия, 1972. — 382 с.
- (рос.) Коллонтай А. М. Революция — великая мятежница. Избранные письма (1901—1952). — М.: Советская Россия, 1989
- (рос.) Новая мораль и рабочий класс. [Архівовано 17 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) Кто такие социал-демократы и чего они хотят? (1906) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) К вопросу о классовой борьбе (1904) [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) И в России будет женский день! [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) Великий борец за права и свободу женщины [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- (рос.) Дипломатические дневники: 1922—1940 : в 2 т. / предисл. и примеч. М. М. Мухамеджанова. М. : Academia. Т. 1. 528 с. Т. 2. 543 с.
- (рос.) Женщина-работница в современном обществе [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Нагороджена орденом ацтекського орла на підставі дружби з президентами Мексики Лазаро Карденас дель Ріо (21 травня 1895 року — 19 жовтня 1970 року), який служив між 1934 і 1940 роками, і Мануель Авіла Камачо (24 квітня 1897 — 13 жовтня 1955), який служив між 1940 і 1946 роками.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads