Оле́г Юнако́в (нар. 15 червня 1980, Київ[2]) — архітектор інформаційних технологій[3][4][5][6], видавець[7][8], енциклопедист[⇨], дослідник історії Києва[3][5][6][9]. Автор книги «Архітектор Йосип Каракіс». Лауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя «Тріумф» (2018)[10][11][12], Міжнародної літературної премії ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2019)[13].
 | Нейтральність цієї статті під сумнівом. |
 | Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
| Ця стаття наділяє певні ідеї, події чи суперечливі твердження надмірною, невиправданою вагою. |
| Олег Юнаков | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився | 15 червня 1980 (44 роки) Київ |
| Громадянство |  СРСР |
| Місце проживання | США[1] |
| Діяльність | архітектор інформаційних технологій, видавець, києвознавець |
| Alma mater | Техніон, Pace University[en] |
| Знання мов | російська, англійська, українська і іврит |
| Magnum opus | Архітектор Йосип Каракіс |
| Родичі | Каракіс Ірма Йосипівна і Каракіс Йосип Юлійович |
| Нагороди |
|
Біографія
Олег Юнаков народився 15 червня 1980 року в Києві. Він є прямим нащадком рабина Рафаеля з Бершаді[ru][14]. У Києві навчався у школі № 24[14]. Нині живе у США.[2] У 2001 році вступив до Університету Пейс[en]. Влітку 2002 року[15][16] О. Юнаков, як кращий учень[17], виграв загальнонаціональний конкурс на повністю оплачуване[18] літнє стажування в Аргонської національної лабораторії Міністерства енергетики США в Чикаго, де працював над архітектурою комп'ютерної симуляції землетрусів.[2][15] Результати дослідження О. Юнакова були опубліковані в співавторстві з др. Грегором вон Ласзевським в статті «Поширення інформації».[19] Наступного 2003 року[15] його знову запросили в лабораторію Міністерства енергетики, де він уже був лідером групи[2][20]. Там О. Юнаков займався багатопотоковою архітектурою сервера датчиків для моніторингу приладів[21]. Для цього він побудував мережу моделювання структурних реакцій від землетрусів і застосував її на спеціальному столі струшування з низкою датчиків для вимірювання реакції[21]. Крім цього він розробив тривимірну візуалізацію прототипу програмного забезпечення в Java 3D для імітації землетрусу в віртуальному світі.[21][22] Брав участь у створенні Java CoG Kit.[23] У 2003 році також працював над тривимірною візуалізацією структур молекул.[24] Брав участь в наукових конференціях.[25] У 2004 році став науковим асистентом декана Комп'ютерної школи свого університету.[26]
25 травня 2004 року Олег Юнаков з відзнакою закінчив університет.[2] Під час навчання працював в університеті[27], був президентом Університетського комп'ютерного суспільства[28][29], президентом Golden Key International Honour Society[en] і співпрезидентом клубу Гілель.[30] В університеті розробив ряд проектів, серед яких відеоконференція через Інтернет із використанням протоколу Open H.323[en][31]; спілкувався з «батьком Інтернету» Вінтоном Серфом[32]. Створив ряд інтернет-сайтів (наприклад, для World Trade Center Memorial Foundation[33], Міжнародної конференції з електронного банкінгу й глобального ринку[34]) та ін. Закінчив університет з найкращим у потоці з випускним балом 99,75 із 100 і отримав нагороду Scholastic Achievement Award, яка вручається кращому учневі.[35][36]
У 2005 році створив Персональний віртуальний помічник[37] з модулем ідентифікації людини по обличчю, розроблений ним роком раніше.[38] Над винаходом працював з 2003 року, коли за тезами запропонованого винаходу отримав Президентський грант.[39] На цю його роботу інші дослідники продовжують посилатися навіть через 6 років.[40]
Згодом О. Юнаков працював розробником програмного забезпечення в Barnes & Noble[2]. Як хобі він активно займається своїми проектами по підключенню віддалених комп'ютерів, IP-відеоконференцій, розробив персональний віртуальний помічник тощо.[2]
У 2016 році видав книгу «Архітектор Йосип Каракіс». 13 листопада 2016 року в клубі «Кияни» пройшло перша презентація книги[41][42], 15 листопада презентація відбулася у Державній архітектурній бібліотеці[43][44][45][3], 17 листопада у Музеї Шолом-Алейхема[46][47][48] та 19 листопада у Національній бібліотеці України.[49] Після цього 6 червня 2017 року презентація відбулася і в Київському національному університеті будівництва та архітектури[50][51], а потім 14 липня 2018 року у Бібліотеці Кінгс-Бей[52]. Видання книги стало знаковою подією як в Україні, так і за її межами[53][54]. Академік Євген Рейцен написав акровірш, присвячений О. Юнакову[55], а київський бард Борис Кесельман написав про нього пісню[54]. Автора запрошували в різні телевізійні передачі, він неодноразово виступав на радіо, давав інтерв'ю в пресі на тему книги[53]. По всьому світу вийшли десятки рецензій архітектурних і літературних фахівців в провідних наукових журналах[53]. Книга потрапила в шорт лист Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року'2017»[56], а у 2018 році за цю книгу Олег Юнаков отримав Міжнародну літературну премію ім. М. Гоголя «Тріумф»[10][11][12].
У 2019 О. Юнаков «за значну творчу діяльність» отримав Міжнародну літературну премію ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень»[13].
Наприкінці жовтня 2019 року Олег Юнаков звертався до В'ячеслава Володіна з проханням не зносити гарнізонний Будинок офіцерів у місті Енгельсі[57][58][59][60], а в січні 2021 року будівлю визнали пам'ятником архітентури та заборонили її знесення.[61]
О. Юнаков захоплюється фотографією, його роботи надруковані в книгах (проф. Роджера Р. Келлера[en][62], Мітчелла Б. Крузана[63] та ін.[64]), присутні на програмах Державного театру Дармштадт[de] в Німеччині[65], є на сторінках «пол. Ciekawostki Historyczne» («Історичне цікавість»)[66], на Вільному університеті Берліна[67], Карлтонському університеті[68], на порталі муніципалітету Мехіко[69], публікувалися в ЗМІ.
Створював статті для Енциклопедії сучасної України, Енциклопедії історії України та ін.[52] Енциклопедичний внесок О. Юнакова не раз відзначався в різних публікаціях[70][71][72], а як експерт з питань функціонування Вікіпедії він неодноразово консультував такі видання як Радіо Свобода[73][74], Forbes[75], «Новая газета»[76] та ін.
Публикации
- Архитектор Иосиф Каракис / О. Юнаков. — Нью-Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с., ил. — ISBN 978-1-68082-000-3. (рос.)
- Брав участь у виході:
- Г. Бар-Цви (Вортман). Наше местечко Терновка. — Иерусалим: Публикация Терновского Землячества, 2016. — наукове редагування[77];
- Ляшенко В. А., Рейцен Е. А.[ru] От Евбаза до Шулявки. Оккупация и послевоенные годы / В. А. Ляшенко. — К. : ПАО «Випол», 2017. — 400 с.[78];
- Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 144 с.: іл., портр. — ISBN 978-1-68082-011-9. — наукове консультування[79][80];
- Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 72 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-012-6. — як науковий редактор[81][7];
- Бернадцкий А. Наследственность: биографические эссе. — Киев, 2018. — 80 с.[82];
- Машкевич Стефан. Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей. — Харьков: Фолио, 2019. — 462 с. — зауваження щодо поліпшення текст[83];
- Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 1136 с.: 480 ил. — ISBN 1-68082-014-1. — вичитування[84];
- Алавердова Л. Бабушкины воспоминания в интерьере семейной хроники. — Нью-Йорк : Lulu, 2020. — 184 с. — ISBN 9781794828155.[85].
- Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 1. Late Imperial Russia: 1891—1917. — Grünberg Verlag, 2021. — 218 p. — ISBN 978-3-933713-61-2 — ідея зі створення книги та допомога з фактичною складовою[86].
- Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 2. Avant-Garde: 1917—1933. — Grünberg Verlag, 2021. — 218 p. — ISBN 978-3-933713-63-6.
Видавництво «Алмаз»
Олег Юнаков керує створеним ним видавництвом «Алмаз»[7], книги якого неодноразово потрапляли в шорт-лист українського рейтингу «Книга року»[87][88] і отримували міжнародні премії.[10] Деякі з книг, що вийшли у видавництві:
- Архитектор Иосиф Каракис / О. Юнаков. — Нью-Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с., ил. — ISBN 978-1-68082-000-3.
- Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 144 с.: іл., портр. — ISBN 978-1-68082-011-9.[89]
- Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 72 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-012-6.[7]
- Широчин Семен. Архитектура межвоенного Киева. Школы. Ясли. Детсады. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 432 с. — ISBN 978-1-68082-041-6. (рос.)
- Пучков Андрей. Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени (Эпопея) / Андрей Пучков. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 1136 с. : 480 ил. — ISBN 978-1-68082-014-0. (рос.)
- Slapchuk Vasyl. Last touch of nettle / V. Slapchuk. — New York : Almaz, 2019. — 58 p. — ISBN 978-1-68082-031-7.[90]
- Белюга Тетяна. Вітаємо в Україні: Українська мова як іноземна / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 92 с.: іл. — ISBN 978-1-68082-015-7.
- Роман Петрук. Полотно душі: Альбом-монографія / Упоряд. Р. Петрук. — Нью-Йорк : Алмаз, 2020. — 624 с.: іл. — ISBN 978-1-68082-016-4.[8]
- Широчин Семен. Архитектура межвоенного Киева. Правительственный центр и реконструкция столицы. — Нью-Йорк : Алмаз, 2020. — 304 с., ил. — ISBN 978-1-68082-042-3. — (серия «Архитектура межвоенного Киева»)
- Berkovich Gary, Berkovich Jaime. Stan Berkovich. — New York : Almaz, 2021. — 462 p. — ISBN 978-1-68082-051-5.
- Короткий Віктор. «Исторические песни малорусского народа» за редакцією В. Б. Антоновича та М. П. Драгоманова — перша колективна загальноукраїнська праця з політичним підтекстом / Віктор Короткий. — Нью-Йорк : Алмаз, 2021. − 176 с. — ISBN 978-1-68082-019-5.
- Селивачёв А. Ф. «Психология юдофильства» и другие сочинения / Под науч. ред. А. А. Пучкова; Редкол.: К. Г. Максимович, А. А. Пучков, М. Р. Селивачёв и др. — Нью-Йорк : Алмаз, 2021. — 536 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-017-1.
Критика
Літературний критик Сергій Каратов[ru] підкреслює неупередженість О. Юнакова:
Олег Юнаков, вивчив подані в книзі матеріали, залишається неупередженим істориком, посилаючись лише на думки колег архітектора, на спогади учнів про свого вчителя, на документи, які автор розшукав в державних і особистих архівах Йосипа Каракіса, на понад півтисячі публікацій, а іноді — на спогади дочки зодчого — Ірми Йосипівни, відомого в країні архітектора, гідного продовжувача і популяризатора батьківського творчості. Автор підкуповує читача об'єктивністю і неупередженістю суджень[91]
Архітектурознавець Марк Меерович[ru] зазначає обережний підхід Олега Юнакова при написанні книги:
… опис змушує дослідника перенастроювати «оптику» історичного пізнання з шаблонних парадно-звітних реляцій на професійну драму того чи іншого майстра радянської архітектури, вимушеного за одну ніч змінювати свої переконання. Олегу Юнакову це вдалося. Своє опис непростого життєвого і творчого шляху Йосипа Каракіса він веде дуже обережно по відношенню до історичної правди, вдумливо і трепетно щодо фактів біографії, їх інтерпретації та висновків. На цьому тлі вельми програють деякі статті інших дослідників творчості Каракіса, якими Юнаков випереджає свою працю[92]
Літературний критик Олександр Кузьменков[ru] зазначив документалістику в творчості О. Юнакова:
Дебютна книга Олега Юнакова теж зроблена добротно: це детальна і скрупульозна документалістика. Євген Асс, ректор архітектурної школи МАРШ, професор МАРХИ того ж думки[70]
Примітки
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
