Фіалко Олег Борисович

Оле́г Бори́сович Фіа́лко (нар. 28 червня 1946(19460628)^[3], Дружківка, УРСР, СРСР — 27 липня 2024^[4]) — радянський і український кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004). Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня (10.09.2021).

Фіалко Олег Борисович
Дата народження	28 червня 1946(1946-06-28)[1][2]
Місце народження	Дружківка, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	27 липня 2024(2024-07-27) (78 років)
Громадянство	СРСР  Україна
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія	кінорежисер, сценарист
Заклад	Кіностудія ім. О. Довженка
Нагороди
IMDb	ID 0275582

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фіалко.

Біографія

Навчався в ЗОШ № 6 м. Дружківки та Дружківському машинобудівному технікумі (закінчив у 1964).

Закінчив кінознавчий (1969) та режисерський (1973, у М. П. Мащенка) факультети Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

З 1973 р. — на Київській кіностудії ім. О. Довженка: асистент режисера, режисер, режисер-постановник.

Тривалий час, паралельно з посадою режисера-постановника, працював секретарем Спілки кінематографістів України, заступником начальника Головного управління культури Київської держадміністрації, постійним президентом кількох кінофондів. Учасник і лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів.^[5].

З 2001 року — на творчій роботі.

З 2011 року — голова Українського Оскарівського Комітету.^[3]

Був членом Національної спілки кінематографістів України.

Помер 28 липня 2024 року у віці 78 років^[6].

Фільмографія

Режисерські роботи

• 1971 — Іду до тебе...(асистент режисера)
• 1973 — Як гартувалась сталь (другий режисер)
• 1975 — Чоловічий хліб ^{[джерело?]}
• 1975 — Не віддавай королеву (т/ф, другий режисер)
• 1975 — Переходимо до любові (режисер-постановник, у спіавт. з О. Мішуріним)
• 1977 — Єралашний рейс (режисер-постановник)
• 1979 — Пробивна людина (режисер-постановник, у спіавт. з О. Борисовим)
• 1982 — Повернення Батерфляй (режисер-постановник)
• 1988 — Бич Божий (режисер-постановник)
• 1990 — Імітатор (режисер-постановник)
• 2004 — Казанова мимоволі (т/ф, 4 с, режисер-постановник; Росія—Україна)
• 2007 — Діви ночі (режисер-постановник; за повістю Юрія Винничука)
• 2008 — Садівник (режисер-постановник)

Режисер-документаліст

• 2000 — Мала частина Батьківщини великої
• 2001 — Ігор Савченко. Інтонації (в документальному циклі «Обрані часом»)
• 2002 — І ніхто інший

Участь у документальному фільмі

• 1984 — Tschechow in meinem Leben / Чехов у моєму житті (реж. Vadim Glowna^[de])^[7]

Сценарист

• Яма
• Апельсини для коня
• 1988 — Бич Божий (у спіавт. з В. Тодоровським)
• 1990 — Імітатор (у спіавт. з Ю. Маминим, В. Лейкіним, В. Копильцем)
• 2007 — Діви ночі (у співавт. з Г. Ховрахом)
• 2013 — Це я (у співавт. з Ганною Акулевич)

Продюсер

• 2013 — Це я

Художній керівник

• 2013 — Повернутись зі світанком (к/м)

Актор

• 1969 — Острів Вовчий
• 2009 — Мелодія для катеринки — режисер

Нагороди

• Заслужений діяч мистецтв України (22 серпня 1996)^[8]
• Почесним знак «За честь і гідність» Міжнародного дитячого кінофестивалю у дитячому оздоровчому центрі «Артек»
• Нагороджений Золотою медаллю фонду ім. Ханжонкова за вагомий внесок у розвиток кінематографа
• Орден «За заслуги» III ступеня (10.09.2021)^[9]

Громадська позиція

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[10].