Фіалко Олег Борисович

Оле́г Бори́сович Фіа́лко (нар. 28 червня 1946(19460628)^[3], Дружківка, УРСР, СРСР — 27 липня 2024^[4]) — радянський і український кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004). Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня (10.09.2021).

Фіалко Олег Борисович
Дата народження	28 червня 1946(1946-06-28)[1][2]
Місце народження	Дружківка, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	27 липня 2024(2024-07-27) (78 років)
Громадянство	СРСР  Україна
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія	кінорежисер, сценарист
Заклад	Кіностудія ім. О. Довженка
Нагороди
IMDb	ID 0275582

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фіалко.

Біографія

Навчався в ЗОШ № 6 м. Дружківки та Дружківському машинобудівному технікумі (закінчив у 1964).

Закінчив кінознавчий (1969) та режисерський (1973, у М. П. Мащенка) факультети Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

З 1973 р. — на Київській кіностудії ім. О. Довженка: асистент режисера, режисер, режисер-постановник.

Тривалий час, паралельно з посадою режисера-постановника, працював секретарем Спілки кінематографістів України, заступником начальника Головного управління культури Київської держадміністрації, постійним президентом кількох кінофондів. Учасник і лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів.^[5].

З 2001 року — на творчій роботі.

З 2011 року — голова Українського Оскарівського Комітету.^[3]

Був членом Національної спілки кінематографістів України.

Помер 28 липня 2024 року у віці 78 років^[6].

Фільмографія

Режисерські роботи

• 1971 — Іду до тебе...(асистент режисера)
• 1973 — Як гартувалась сталь (другий режисер)
• 1975 — Чоловічий хліб ^{[джерело?]}
• 1975 — Не віддавай королеву (т/ф, другий режисер)
• 1975 — Переходимо до любові (режисер-постановник, у спіавт. з О. Мішуріним)
• 1977 — Єралашний рейс (режисер-постановник)
• 1979 — Пробивна людина (режисер-постановник, у спіавт. з О. Борисовим)
• 1982 — Повернення Батерфляй (режисер-постановник)
• 1988 — Бич Божий (режисер-постановник)
• 1990 — Імітатор (режисер-постановник)
• 2004 — Казанова мимоволі (т/ф, 4 с, режисер-постановник; Росія—Україна)
• 2007 — Діви ночі (режисер-постановник; за повістю Юрія Винничука)
• 2008 — Садівник (режисер-постановник)

Режисер-документаліст

• 2000 — Мала частина Батьківщини великої
• 2001 — Ігор Савченко. Інтонації (в документальному циклі «Обрані часом»)
• 2002 — І ніхто інший

Участь у документальному фільмі

• 1984 — Tschechow in meinem Leben / Чехов у моєму житті (реж. Vadim Glowna^[de])^[7]

Сценарист

• Яма
• Апельсини для коня
• 1988 — Бич Божий (у спіавт. з В. Тодоровським)
• 1990 — Імітатор (у спіавт. з Ю. Маминим, В. Лейкіним, В. Копильцем)
• 2007 — Діви ночі (у співавт. з Г. Ховрахом)
• 2013 — Це я (у співавт. з Ганною Акулевич)

Продюсер

• 2013 — Це я

Художній керівник

• 2013 — Повернутись зі світанком (к/м)

Актор

• 1969 — Острів Вовчий
• 2009 — Мелодія для катеринки — режисер

Нагороди

• Заслужений діяч мистецтв України (22 серпня 1996)^[8]
• Почесним знак «За честь і гідність» Міжнародного дитячого кінофестивалю у дитячому оздоровчому центрі «Артек»
• Нагороджений Золотою медаллю фонду ім. Ханжонкова за вагомий внесок у розвиток кінематографа
• Орден «За заслуги» III ступеня (10.09.2021)^[9]

Громадська позиція

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[10].

Примітки

1. Filmportal.de — 2005.

   d:Track:Q15706812
2. Catalog of the German National Library

   d:Track:Q23833686
3. Олег ФІАЛКО: «Українські анімаційні фільми — низької якості» - Урядовий Кур'єр, 3 листопада 2011
4. Gazeta.ua (28 липня 2024). Довго боровся за життя: помер український кінорежисер Олег Фіалко. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 28 липня 2024.
5. Національна академія мистецтв України: Фіалко Олег Борисович. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2012. [Архівовано 2016-11-12 у Wayback Machine.]
6. "Заряджав жити по-молодому". Помер відомий український режисер. РБК-Украина (укр.). Процитовано 28 липня 2024.
7. Tschechow In Meinem Leben (1984) (www.hollywood.com) (англ.). Архів оригіналу за 25 січня 2013. Процитовано 25 січня 2013.
8. Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва Документ 757/96, поточна редакція — Прийняття від 22.08.1996
9. Указ президента України від 10 вересня 2021 року № №465/2021 «Про відзначення державними нагородами України»
10. The European Film Academy Free Oleg Sentsov!. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018.

Література

• Календар знаменних і пам’ятних дат Донецької області. 2011 рік [Текст] / Упр. культури і туризму Донец. облдержадмін., Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т. С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; від. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. – Донецьк : Сх. вид. дім, 2010. – 132 с.

Посилання

• Фіалко Олег Борисович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Олег Фіалко на сайті IMDb (англ.)
• Інтерв'ю в «Дзеркалі тижня» № 24(603), 24 — 30 червня 2006
• Інтерв'ю в газеті «День», №180, 20 жовтня 2006