Remove ads
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Андрі́й Іва́нович Нікі́тін (23 червня 1927, Богуслав — 18 лютого 2006, Київ) — український науковець-кібернетик, інформатик, фахівець з програмного забезпечення. Доктор технічних наук (1975), професор (1978). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972) та премії Ради Міністрів СРСР (1986). Розробник програмного забезпечення до низки електронно-обчислювальних машин і керівних обчислювальних систем, зокрема «Нева-1М» та «Дніпро-2», низки автоматичних систем керування.
Андрій Нікітін | |
---|---|
Народився | 23 червня 1927
Богуслав, УРСР |
Помер | 18 лютого 2006 (78 років) Київ, Україна |
Alma mater | Казанський державний університет імені В. І. Ульянова-Леніна (1957) |
Галузь | кібернетика, інформатика |
Заклад | Інститут кібернетики АН УРСР (1958—2000) Спеціальне конструкторське бюро математичних машин і систем (1963—1992) Інститут проблем математичних машин і систем НАН України (1992—?) Міжгалузевий науково-дослідний інститут «Ритм» |
Посада | науковий співробітник, завідувач відділу |
Вчене звання | професор (1978) |
Науковий ступінь | доктор технічних наук (1975) |
Відомий завдяки: | розробці програмного забезпечення до низки електронно-обчислювальних машин і керівних обчислювальних систем, зокрема «Нева-1М» та «Дніпро-2», створенню низки автоматичних систем керування |
Нагороди |
Понад 40 років — науковий співробітник Інституту кібернетики АН УРСР (1958—2000), багаторічний завідувач відділу системного математичного забезпечення. Один із перших співробітників Спеціального конструкторського бюро математичних машин і систем, у якому працював майже 30 років (1963—1992). Автор понад 130 наукових робіт, послідовник київської наукової школи академіка Віктора Глушкова з імітаційного моделювання[1].
Народився 23 червня 1927 року в смт (нині місто) Богуслав на Київщині.
У 1957 році закінчив фізико-математичний факультет Казанського державного університету імені В. І. Ульянова-Леніна. У 1958 році переїхав до Києва, де обійняв посаду інженера, пізніше наукового співробітника Інституту кібернетики АН УРСР. Багато років керував відділом системного математичного забезпечення[2][1].
З 1963 року — один із перших співробітників новоствореного Спеціального конструкторського бюро математичних машин і систем (СКБММС). Тоді ж здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Разработка алгоритмов самонастройки и их реализация на цифровой управляющей машине в системе автоматизации бессемеровского цеха».
З 1967 року — завідувач відділу з розробки загальносистемного програмного забезпечення СКБММС. У 1975 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь доктора технічних наук. Через три роки затверджений у вченому званні професора за спеціалізацією «Автоматизированные системы переработки информации и управления»[1].
Після заснування на базі СКБММС Інституту проблем математичних машин і систем НАН України у 1992 році увійшов до складу співробітників цієї установи. Деякий час працював також у Міжгалузевому науково-дослідному інституті «Ритм»[3].
Жив у Києві, в будинку № 32а на бульварі Дружби народів[4]. Помер на 79-му році життя 18 лютого 2006 року.
Автор понад 130 наукових робіт, послідовник київської наукової школи академіка Віктора Глушкова з імітаційного моделювання[5]. Науковий керівник і консультант низки докторів і кандидатів наук.
На початку 1960-х років відповідав за алгоритмізацію процесу автоматизованої повалки бесемерівського конвертора за допомогою електронної обчислювальної машини[6]. Маючи великий практичний досвід, на базі цього експериментального методу написав кандидатську дисертацію 1963 року. Спільно, зокрема, з Віктором Глушковим і Володимиром Михалевичем, розробив перший ескізний проєкт Єдиної державної мережі обчислювальних центрів[7]. Наприкінці десятиліття керував роботами з розробки системного математичного забезпечення, зокрема для керівного обчислювального комплексу «Дніпро-2»[1].
У 1970-ті роки — очільник розробки програмного забезпечення для керівного комплексу «Нева-1М» і системи польотних випробувань літаків «Темп». Спільно з Тадеушем Мар'яновичем, керував створенням проблемно-орієнтованих пакетів на базі мови моделювання НЕДИС: СИМПО, САУККС, ПАРК тощо[5][1]. У 1972 році, разом із колегами, нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки «за розробку і впровадження автоматизованої системи керування гальванічними лініями на підприємстві з багатономенклатурним характером виробництва»[8].
Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років став співрозробником системи автоматизації виробництва програм (АПРОП — рос. Система автоматизации производства программ), за що нагороджений премією Ради Міністрів СРСР[1]. В останнє десятиліття життя досліджував питання стратегій і механізмів безпеки, став одним зі співавторів законів України «Про електронний документ і електронний документообіг» і «Про цифровий підпис», керував технічним комітетом зі стандартизації «Банківські та фінансові системи і технології»[2].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.