Носик Ірина-Романа

Ірина-Романа Носик (* 30 травня 1932, повітове місто Другої Річі Посполитої Чортків, тепер — Тернопільська область, Україна  — 21 липня 2016 року, Торонто, Канада) -- художник, графік, мистецтвознавець, активний діяч української громади в Канаді.)

З біографії

Ірина-Романа Носик походить зі знаменитого роду вчених і політиків Західної України Горбачевських — Івана та Антона. Її дід Антін Якович -український галицький громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права), співзасновник УНДП, посол до Галицького сейму, делегат Національної Ради ЗУНР Брат дідуся — відомий український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, громадсько-політичний, освітній діяч Іван (Ян) Якович Горбачевський. Перший етнічний українець, який удостоївся честі бути міністром охорони здоров'я Австро-Угорщини. Його ім'я нині носить Тернопільський державний медичний університет. Помітивши в кінці тридцятих років минуло століття у внучці дар до малювання, дідусь на свої заощадження відправив її навчатися до Європи. І досить вчасно, бо вже займалася пожежа Другої світової війни, її епіцентр згодом переміститься сюди, до Західної України. Гімназію Ірена-Романа закінчує в Інсбруку (Австрія). Тут же дівчина закінчує малярську школу й університетські студії у знаменитого професора малярства Кірхмаєра.

Вступ до творчості

По закінченні навчання Ірина-Романа Носик брала участь у перших своїх виставках виставка, як молодий художник. Дебютною для неї виявилася університетська художня олімпіада у Швейцарії, а за тим і в Австрії — «Творчість переміщених митців». Уже тут вона позиціювала себе, як українка, як митець з українського Поділля. В роботах зображала рідний край чорноземного і росянистого Надзбруччя, яким його запам'ятала з дитинства. Ця виставка принесла їй перший творчий успіх. Вже 1947 року Мистецька Галерея міста Інсбрука викупила в неї перших три художні роботи. Будучи від природи мрійливою особою, Ірина-Романа хотіла побачити більше світу, а потім не стало надійної її опори — дідуся, який відійшов за світи, і дівчина зібралась відправитись до Риму, куди її запросила на студії міжнародна організація «Пакс Романа», гарантувавши стипендію, як переможниці конкурсу художніх робіт. Проте батькам цієї пори прийшло довгожданне запрошення на роботу до Канади і сім'я спершу перебирається до Вінніпегу, а згодом і до Торонто. З пензлем у руках, і щирим бажанням проявити себе, як митець відправляється з ними й Ірена-Романа за океан. У пошуках роботи потрапляє за оголошенням до Торонтського університету. Іспит з малювання складали тридцять претендентів, вибрали емігрантку Носик, оскільки її роботи виявились найбільш зрілими.

Світ, зображений зсередини

Робота виявилась на кафедрі біології. Завдання полягало в тому, щоб спробувати замалювати те, що художник бачить під мікроскопом. У барвах, рухах. Передати застиглі форми і по-можливості зміни в перетворені мікроскопічних частин, молекул, атомів. Ірена-Романа раніше й не могла собі уявити, який барвистий, мальовничий і квітчастий світ ховається за скельцями збільшувального апарату, завдяки заломленням оптичних лінз. Науковці в свою чергу дивувалися іншому — тому, як удатно українка виконувала свою роботу, котру до цього не міг освоїти ніхто. Спершу Ірена-Романа механічно заповнювала великі аркуші, які професори потім використовували на лекціях для викладу тем. З'являлися дивні картини мікроскопічного життя якихось незрозумілих істот, а потім стала ті особливо яскраві феєрії переносити на свої великі домашні полотна. З робочих малюнків, зроблених для власного естетичного задоволення. Відтак це стало хобі — знайти дивовижну ілюзорну композицію в невидимому світі найтонших химер. Додаючи до них міфічного шарму свого особистого світосприйняття іноді навіть міфічних відтінків. Коли на межі 1953-1954 років у Торонто відбулася перша виставка художниці університету Ірини-Романи Носик, Канада сколихнулася від здивування. Шанувальники мистецтва ніколи не бачило подібного. Це були картини феєричного, казкового життя молекул. Перед ними постала вища філософія буття, якого ще ніхто не бачив. Українка Носик відкрила новий світ, нові мистецькі цивілізації. Вона стала першим художником мікроскопічного світу.

Палітра і мікроскоп митця

Про художницю-українку, яка знає і зображає світ зсередини розповів найвпливовіший часопис провінції Онтаріо «Дейлі Стар», відомий його журналіст Джо Редклів, якому беззастережно довіряли читачі. Ірина-Романа Носик неодноразово демонтсрувала свої полотна на телеканалі Сі-Бі-Сі, стала мистецьким оглядачем студії. Уважний редактор україномовного журналу «Овид», якось написав: "на її дивовижних, незрівнянних картинах і тут, і там золотою ниткою обов'язково виринало слово «Україна».

Пані Ірина-Романа удосконалила свої знання в мистецькому коледжі провінції Онтаріо, здобула й фах біолога. Це дало змогу їй краще сприймати, розуміти життєдайний макрокосм мікроскопічного світу молекул. В якому вона була неперевершеним майстром зображення. Тим часом з її домашньої майстерні виходили і чудові олійні картини, портрети, сепії і мозаїки, в яких вона поволі ставала передовим митцем Канади.

У грудні 1979 року в Нью-Йорку, в Українському Інституті була розгорнута потужна виставки художніх робіт українки з Канади Ірини-Романи Носик, про яку широко заговорив практично весь демократичний світ. У численних репортажах, інтерв'ю художниця незмінно заявляла, що вона українка і все її мистецтво, це плід творчості в ім'я рідного народу. Художниця в Канаді визнаний майстер художньої творчості, рецензент, авторитетний мистецтвознавець.

Творчою подругою пані Ірини-Романи тривалі роки була відома дитяча письменниця українського походження, з міста Брацлав Вінницької області, Леся Бризгун-Шанта, також художниця, мистецтвознавець. Носик вряди-годи допомагала в оформлені відомих її творів для малечі. Художниця і далі плідно працює у своїх жанрах.

Джерела

• Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). [Архівовано 30 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Виставка Ірини-Романи Носик в Українському Інституті [Архівовано 6 липня 2016 у Wayback Machine.]
• Подарунок від онуки знаменитого вченого [Архівовано 5 лютого 2016 у Wayback Machine.]