Нонакорд

Нонакорд — акорд який складається з п'яти різних звуків, розміщених за терціями, і охоплює обсяг нони^[1] (наприклад: до, мі, соль, сі, ре). Позначається цифрою ₉.

Великий (g3) та малий (k3) нонакорди.

До початку XX століття в музикознавчій літературі нонакорди розглядались виключно як акорди побудовані на V ступені (М. Римський-Корсаков^[2], Генріх Шенкер^[3]) і розрізняли лише великий (з великої ноною, в натуральному мажорі) та малий (з малою ноною, в гармонічному мінорі та мажорі) нонакорди. Із обернень нонакорду Римський-Корсаков вважав застосовуваним лише третє (з септимою в басу)^[2].

А. Шенберг (1910) розглядав натомість як домінантові, так і тонічні нонакорди та їх обернення^[4]. Проте, на відміну від септакордів, обернення нонакорду не дістали окремих назв^[1].

Різновиди нонакордів

Домінантові нонакорди

Домінантові нонакорди будуються як домінантсептакорд із додаванням до нього нони від басу^[2]. В чотириголосному складі у нонакорді зазвичай проминається квінта^[2][5]

Нонакорди розв'язуються у тризвук подібно до септакордів: септима і нона йдуть- вниз^[4][5]. Квінтовий тон може розв'язуватися або вниз^[5][2] або вгору^[4]

Розв’язання нонакордів за А. Шенбергом

основний вид	в 1-му оберненні	в 2-му оберненні	в 3-му оберненні
Розв’язання I9 ♯7 у S[4]	основний вид

6/9 акорд

Тонічний мінор 6/9 акорд на до з підвищеним шостим градусом висхідного мелодійного мінору. ^[6]

Акорд 6/9 — це нонакорд із секстою замість септими, наприклад C ^6/9 — це C,E,G,A,D. У джазі цей акорд вживається замість тоніки і не потребує розв'язання. Акорд 6/9 застосовується і в мінорі, проте секста зазвичай додається велика (дорійська). ^[7]

Акорди з доданою секундою

В джазі також широко застосовується тризвук із доданою секундою.

Секунда є октавним еквівалентом нони, тому за звуковим складом цей акорд ідентичний нонакорду.

Використання

Скрипкова соната Ля мажор Сезара Франка відкривається домінантовим нонакордом (E⁹) у партії фортепіано. Скрипка вступає у п'ятому такті по звуках арпеджіо цього акорду.

Сезар Франк Скрипкова соната ля мажор, початкові такти

Сезар Франк Скрипкова соната ля мажор, початкові такти

Початкова фраза Вальсу ре-бемоль мажор Ф. Шопена досягає кульмінації на домінантновому нонакорді:

Вальс Шопена в D ♭, соч. 64, № 1

У пісні «Лісовий цар» Ф. Шуберта використаний малий нонакорд (C^{7 ♭ 9}) особливо ефективний для посилення драматизму та відчуття загрози.

(Уривок з балади «Лісовий цар» Шуберта – посилання на уривок [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.])

У п'єсі «Присвята Рамо» Клода Дебюссі домінантові акорди використовуються в кульмінації у вигляді арпеджіо широкого діапазону:

К. Дебюссі. Присвята Рамо, фрагмент

К. Дебюссі. Присвята Рамо, фрагмент

Твір Карлхайнца Штокхаузена Stimmung (1968) для вокального секстету^[8] починається з акорду, що складається з нот B ♭, F, B ♭, D, A ♭ і C.^[9] За словами Ніколаса Кука,^[10] З точки зору загальноприйнятої тональної гармонії, Stimmung можна розглядати як «домінантовий нонакорд, який піддається тембральним варіаціям. Ноти, які співають виконавці, є гармоніками №№ 2, 3, 4, 5, 7 і 9 відсутнього основного тону сі-бемоль».

Тонічні великі мажорні нонакорди зустрічаємо в композиціях «Ode to Billie Joe^[en]» Боббі Джентрі та «Play That Funky Music^[en]» гурту Wild Cherry^[en].^[11] У пісні «I Got You (I Feel Good) » Джеймс Браун використовує арпеджіо по звуках домінантового нонакорду впродовж 12 тактів.

Іншим прикладом використоання тонічного нонакорду є приспів у пісні Телоніуса Монка «Monk's Mood»^[12]

Cmaj9 акорд

220x220пкс]]

Ряд нонакордів у п'єсі «Хмари» К. Дебюссі