Недовіра

Недові́ра — відсутність довіри, невпевненість у порядності й доброзичливості іншої сторони, підозріле ставлення до кого-, чого-небудь. Також може вживатися у значенні втрати віри у що-небудь; зневіри.

Головною соціально-психологічною функцією довіри є моделювання цілісності буття людини. Коли такого моделювання немає, у людини починає виникати образ недовіри до світу, до оточення. Люди з базисною довірою до світу, попри те, що в дорослому віці зустрічаються з проявами підступності та обману, все ж зберігають позитивне світосприйняття і здатні насолоджуватися життям. Особи, котрі від народження мають комплекс базової недовіри до світу, постійно відчувають депресію, тривогу, страх, ворожість до оточення. Вони не довіряють знайомим, друзям, ворогам, близьким і далеким родичам, а часом і самим собі.

Якщо поглянути на ці дві групи людей з точки зору соціалізації та адаптації до суспільних норм і правил поведінки, то люди з базисною довірою до світу швидко і без особливих ускладнень пройдуть цей процес, а люди з базисною системою недовіри — навпаки. Саме останнім буде набагато складніше подолати процес соціалізації, а адаптація їх відбуватиметься з ускладненнями і протиріччями (а може й взагалі не відбутися або відбутися частково)^[1].

Недовіра до світу

Через недовіру можемо спостерігати соціальне відчуження людей один від одного, самотність, неприйняття один одного та відсутність взаєморозуміння, зростання агресивності та жорстокості^[2].

Тільки довіра до світу дає людині сподівання почувати себе гідною довіри, сприяє її саморозумінню та самоприйняттю, виступає запорукою її психічного здоров'я^[3].

За відсутності довіри людині важко створити близькі стосунки з людьми. Через це вона ризикує потрапити в самоізоляцію від людей^[2].