З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Насильство з боку інтимного партнера (англ. Intimate partner violence, IPV) — це домашнє насильство з боку поточного або колишнього подружжя або партнера в інтимних стосунках.[2][3] Може включати фізичне, вербальне, емоційне, економічне та сексуальне насильство. ВООЗ визначає IPV як «будь-яку поведінку в інтимних стосунках, яка завдає фізичної, психологічної чи сексуальної шкоди тим, хто у стосунках, включаючи акти фізичної агресії, сексуального примусу, психологічного насильства та поведінки з рисами контролю»[4].[5]
30% жінок у всьому світі віком від 15 років зазнавали фізичного та/або сексуального насильства з боку інтимного партнера (2010).[6] За глобальними оцінками ВООЗ, кількість жінок, які зазнали фізичного або секснасильства з боку інтимного партнера протягом життя, становить 1 з 3.[7] Насильство вчиняють гетеро- та гомо-партнери у різних типах інтимних стосунків, як-от дейтинг, спільне проживання, шлюб; удома чи поза ним.[8]
При цьому чоловіки складають 97% «інтимних терористів», найбільш екстремальної форми зловживання владою і контролем[en], коли партнер систематично знущається й контролює практично всі аспекти життя партнерки[8] з допомогою довготривалих циклів серйозного насильства, зокрема, чоловіки частіше вчиняють грубі побутові побої[9][10][11] і частіше завдають серйозних травм жінкам.[12] Після цього жінкам необхідні медична реабілітація та жіночий прихисток, вони мають ПТСР і проблеми з інтеграцією в ринок праці.[13][14][5][15]
Жінки, відповідно, вчиняють 96% насильницького опору — насильства із самозахисту від інтимного тероризму.[8][16] «Жорстокий опір» виникає як реакція на початковий напад або захисний механізм після тривалих циклів насильства.[17] При цьому чоловіки рідше повідомляють про домашнє насильство інтимних партнерок.[18][19]
Найпоширенішою формою партнерського насильства є ситуативне насильство в парі[14][5][8], яке частіше чинять молоді пари, включаючи підлітків (див. Насильство у романтичних стосунках між підлітками) і студентство.[8][20]
| Регіон | Поширеність партнерського насильства |
|---|---|
| Глобально | 30 % |
| Африка | 36.6 % |
| Східне Середземномор'я | 37 % |
| Європа | 25.4 % |
| Південно-Східна Азія | 37.7 % |
| Америка | 29.8 % |
| Східна Азія | 24.6 % |
Елейн Сторкі[en] у своєму комплексному аналізі Scars Across Humanity IVP Academic 2018 доводить, що насильство з боку інтимного партнера є одним з аспектів глобального насильства проти жінок, іншими проявами якого є селективні аборти, калічення вульви, ранні примусові шлюби, вбивства честі, зґвалтування, торгівля людьми, проституція та сексуальне насильство у війні.
Дослідження, засноване на теорії амбівалентного сексизму, показало, що люди, які схвалюють сексистські погляди, частіше сприймають міфи, які виправдовують насильство з боку інтимного партнера, ніж ті, хто цього не робить. Як учні, так і дорослі зі стереотипним уявленням про ґендерні ролі частіше звинувачують у насильстві постраждалу, ніж ті, хто дотримується збалансованіших поглядів. Два виміри амбівалентного сексизму особливо сприяють нормалізації насильства: мізогінія і мізандрія. Вони обидва сприяють легітимізації партнерського насильства, що, в свою чергу, призводить до недооцінки серйозності насильства.[21]
Різні дослідження пов'язують віру в міфи про романтичне кохання з імовірністю здійснення кіберконтролю над партнеркою(-ом) у молоді (18-30 років) і вищим ступенем виправдання партнерського насильства у дорослих. Міфи про романтичне кохання включають: віру в силу любові долати будь-які труднощі, необхідність мати романтичні стосунки для щастя, віру в ревнощі як ознаку кохання, сприйняття кохання як страждання та існування спорідненої душі, яка є єдиним справжнім коханням.[22]
У повідомленні «Національного інституту юстиції»[en] визначено демографічні фактори вчинення партнерського насильства проти жінок.
Вплив партнерського насильства на жіноче здоров'я, за Національним інститутом юстиції[en].
Майкл П. Джонсон виводить 4 типи партнерського насильства («типологія Джонсона»),[25] що підтверджується подальшими дослідженнями та оцінками.[26][27][28][29] Розрізняють типи насильства, мотиви кривдників і соціальний і культурний контекст на основі моделей численних інцидентів і мотивів кривдника.[26] Центри контролю за захворюваннями США також поділяють домашнє насильство на види.[30][31]
«Інтимний тероризм», або «насильство з примусовим контролем» (англ. coercive controlling violence, CCV): «Один партнер, як правило, чоловік, контролює практично всі аспекти життя жертви, як правило, жінки». У 2001 році Джонсон повідомив, що 97% «інтимних терористів» були чоловіками.[8] Партнер використовує примусовий контроль і владу[en],[5][32][33] погрози, залякування та ізоляцію, систематично чинячи серйозне фізичне та психологічне насильство з метою контролю над партнеркою.[33]
Насильство може включати сексуальний, садистський контроль[en],[8] економічне, фізичне,[34] емоційне та психологічне насильство, і ці види зазвичай комбінуються. «Інтимний тероризм» загострюється з часом[26]: серйозність зростає з кількома інцидентами, особливо якщо насильство має різні форми. Якщо жорстоке поводження більш серйозне, воно, швидше за все, матиме хронічні наслідки для постраждалих, оскільки довгострокові наслідки насильства накопичуються.[35] Оскільки цей тип насильства є екстремальним, жінки, які пережили «інтимний терор», потребують медичних послуг і жіночих притулків.[5][8] Наслідки фізичного або сексуального терору включають хронічний біль, шлунково-кишкові та гінекологічні проблеми, депресію, посттравматичний стресовий розлад і смерть.[24] Іншими наслідками для психічного здоров'я є тривога, зловживання психоактивними речовинами та низька самооцінка.
До «терористичного насильства» частіше вдаються свідки жорстокого поводження або жорстокого виховання в дитинстві, ніж ті, хто бере участь у ситуативному насильстві в парах.[36] «Інтимні терористи» поділяються на два типи: «загалом насильницькі-антисоціальні[en]» (люди із загальними психопатичними і агресивними нахилами) та «дисфоричні-межові» (люди, емоційно залежні від стосунків).[37] Насильство в парах часто здійснюється як спосіб контролю/влади[en] над партнеркою, навіть якщо цей вид насильства не є найпоширенішим.[38][39]
Насильницький опір — це насильство постраждалих щодо «інтимних терористів» як форма самозахисту.[26] 96% «жорстокого опору» – жінки.[8] «Жорстокий опір» може виникнути як реакція на початковий напад або захисний механізм після тривалих циклів насильства.[17] Ця форма опору може стати фатальною, якщо жертва відчуває, що її єдиний вихід — це вбити партнера.[17]
Ситуативне (типове) насильство в парах зазвичай не пов'язане із динамікою контролю і виникає під час суперечки в результаті емоційного вигорання, станів агресії чи роздратування, коли один або обоє партнерів доходять до фізичних дій, наприклад, пошкодження речей.[8][26] Це найпоширеніша форма партнерського насильства, особливо в західному світі та серед молодих пар, і вона зачіпає майже однаково жінок і чоловіків. Серед студентів коледжу приблизно 56% вчиняють чоловіки, а 44% жінки.[8] Вважається, що приблизно 50% пар зазнають ситуативного насильства в стосунках.[40]
«Ситуативне насильство» в парі передбачає:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.