Loading AI tools
швейцарський хімік німецького походження З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Міхае́ль Гре́тцель (нім. Michael Grätzel; нар. 11 травня 1944, Дорфхемніц, Німеччина) — швейцарський науковець німецького походження, фахівець в галузі фотохімії.
| Міхаель Гретцель | |
|---|---|
 | |
| Народився | 11 травня 1944[1] (80 років) Дорфхемніц, Середня Саксонія, Саксонія, Третій Райх[2][3][…] |
| Місце проживання | Швейцарія |
| Країна |  Швейцарія[4][5][…] |
| Діяльність | хімік, викладач університету |
| Alma mater | Вільний університет Берліна Берлінський технічний університет |
| Галузь | Фотохімія |
| Заклад | Федеральна політехнічна школа Лозанни[6] |
| Науковий ступінь | доктор філософії (1971) |
| Науковий керівник | Arnim Hengleind |
| Відомі учні | Henry Snaithd |
| Членство | Леопольдина |
| Нагороди | |
| Особ. сторінка | lpi.epfl.ch/graetzel |
 Міхаель Гретцель у Вікісховищі | |
У 1968 році закінчив Вільний університет Берліна, в 1971 році отримав ступінь доктора філософії з природознавства в Берлінському технічному університеті. У 1976 отримав ступінь доктора наук з фізичної хімії. З 1977 року працює у Федеральному інституті технології Швейцарії у Лозанні, очолюючи лабораторію фотоніки та міжфазових границь.
Виступав як постдокторант, лектор, запрошений професор у берлінському Інституті ядерних досліджень імені Гана і Мейтнер, Вільному університеті Берліна, Каліфорнійському університеті в Берклі, Нафтогазовому дослідному фонді університету Нотр-Дам (США) та інших освітніх та дослідницьких центрах.
У 1991 році в журналі Nature була опублікована його проривна робота про новий тип сонячних комірок на основі мезоскопічних оксидних напівпровідникових частинок з широкою забороненою зоною, покритих органічним барвником, які прославили ім'я професора і отримали назву «комірок Гретцеля».
Міхаель Гретцель — володар 10 почесних докторських ступенів в університетах Азії та Європи: Данії, Голландії, Китаю, Швеції, Сінгапуру та інших країн. Він лауреат десятків престижних науково-технологічних нагород, таких як Гран-прі «Технологія тисячоліття», медаль Фарадея британського Королівського товариства, премії Гутенберга, Альберта Ейнштейна та інших.
Він є членом Швейцарського хімічного товариства, Товариства ім. Макса Планка та Німецької академії наук Леопольдина, а також почесним членом Ізраїльського хімічного товариства, Болгарської академії наук та британського Королівського хімічного товариства та член Національної Академії Інвесторів у Сполучених Штатах. Брав участь у розробці комірки Гретцеля[en] (разом з Браяном О'Реганом[en]) і розробив спосіб застосування наноматеріалів при виготовленні літій-іонних акумуляторів.
Міхаель Гретцель — один із розробників так званої комірки Гретцеля, що працює на принципах, схожих з біохімічним процесом фотосинтезу, з допомогою якого рослини перетворюють енергію світла у цукри. Винахід, над яким працював науковець з 1970-х років, є вигідною альтернативою дорогим і складним технологіям фотогальванічних батарей, що створюються на основі кремнію (зокрема, для останніх потрібен дорогий кремній високого ступеня очищення). Порівняно з кремнієвими батареями комірки Гретцеля є відносно простішими за будовою та виконані з недорогих матеріалів.
В основу перших комірок Гретцеля, створених у 1991 році, покладено пористий шар наночастинок оксиду титану, покритих органічним барвником. Електрони з органічного барвника, здатного ефективно поглинати сонячне світло, перетікають на провідний електрод з діоксиду титану, створюючи електричний потік.
У виробництво такі комірки почали надходити лише у 2009 році. На першому етапі вони мали низькі показники ефективності 3-8 % і низьку стабільність через наявність нестабільного рідкого електроліту і органічного барвника у складі комірок. До 2012 року їх ефективність вдалося підвищити до 11,9 %.
Понад 20 років дослідники на чолі з Гретцелем працювали над тим, щоб підвищити ефективність сонячних комірок Гретцеля та спростити технологію їхнього виробництва. У 2009 році вченим з Японії вдалося зробити прорив і перейти від органічного барвника у складі комірок до гібридних органо-неорганічних перовськітних матеріалів, а у 2012 — замінити рідкий електроліт твердим органічним напівпровідником. Новий клас пристроїв, що виник при цьому — так звані «перовськітні сонячні комірки» — зараз належить до найінтенсивніше досліджуваних матеріалів у світі, а їх ефективність уже перевищує 22 %. Лабораторії Міхаеля Гретцеля належать кілька світових рекордів ефективності перовськітних сонячних батарей.
Науковець є автором понад 1300 публікацій, двох монографій, власником понад 50 патентів. Він входить до трійку найцитованіших у світі науковців-хіміків.
Батареї на основі комірок Гретцеля зручніші зі споживчої точки зору, ніж кремнієві фотоелементи — їх можна робити гнучкими, а також виконувати у різних колірних рішеннях. Це зручно для використання та вироблення електроенергії, наприклад, у різних конструктивних елементах будівель.
Можна створювати структурно прозорі комірки, здатні виробляти електроенергію різних діапазонах частот світлового потоку, аж до інфрачервоного. Це означає, зокрема, можливість вбудовування таких елементів, наприклад, у шибки, досягаючи подвійного ефекту з охолодженням приміщень та попутним електрогенеруванням.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
