Міністерство громадської безпеки (Польща)

Міністерство громадської безпеки (пол. Ministerstwo Bezpieczeństwa Publicznego) — міністерство періоду становлення комуністичної диктатури у Польщі, що виникло і діяло за вказівками влади СРСР та запроваджувало внутрішню, громадську і зовнішню безпеку, спираючись на контррозвідку і розвідку.

Міністерство громадської безпеки (Польща)
Загальна інформація
Країна	Польська Народна Республіка
Дата створення	1945
Попередні відомства	Відомство громадської безпекиd і Польський комітет національного визволення
Замінено на	Міністерство внутрішніх справ Польської Народної Республіки (1954–1990)d і Комітет із питань громадської безпекиd
Кількість співробітників	33 000 осіб (1953)
Голова	Станіслав Радкевич

Будівля Щецинського воєводського управління громадської безпеки

Citroën Traction Avant — звичайний службовий автомобіль польського МГБ

З досьє керівного складу МГБ у 1944–1954 рр.^[1]

Походження	Кількість	Відсоток
польське	221	49,1%
єврейське	167	37,1%
радянське	46	10,2%
українське	5	1,1%
білоруське	4	0,9%
російське	1	0,2%
інше	4	0,9%
незаявлене	2	0,5%
Загалом (Відомство/Міністерство ГБ)	450	100%
K. Szwagrzyk, Aparat Bezpieczenstwa w Polsce, IPN, 2008, с. 59

Поряд із Головним управлінням інформації Війська Польського несе відповідальність за масові криваві репресії щодо польських громадян доби сталінізму.^[2] На місцях міністерство представляли Управління громадської безпеки, тому в розмовній мові ці установи іменувалися скорочено УБ.

Міністерство було створено 1 січня 1945 року на основі т. зв. Відомства громадської безпеки, що функціонувало з середини 1944 р. при Польському комітеті національного визволення. Розпущене 7 грудня 1954 року.

Відповідно до Закону про Інститут національної пам'яті — Комісію з переслідування злочинів проти польського народу (ст. 5 ч. 1 п. 2) з 18 грудня 1998 року, Міністерство громадської безпеки визнано органом державної безпеки комуністичного режиму з усіма наслідками, що випливають із цього в контексті польської люстрації.^[3]

Структура і завдання

Починаючи із січня 1945 року, структура Міністерства громадської безпеки постійно змінювалася у міру його розширення. Воно поділялося на управління, а ті ділилися на відділи, які різнилися за покладеними на них обов'язками. У січні 1945 року найбільшим і найважливішим було Перше управління, у віданні якого була «контррозвідка» і «антидержавна діяльність». Його очолював генерал Роман Ромковський (московський єврей, при народженні Натан Гріншпан-Кікель). «Перше управління» було поділено на відділи, кожен із яких відповідав за якусь конкретну ділянку роботи, які вони самі описували таким чином:

1. Боротьба з німецьким шпигунством і нацистським підпіллям, які залишилися у Польщі.
2. Боротьба з реакційним підпіллям
3. Боротьба з політичним бандитизмом.
4. Захист народного господарства.
5. Захист законних політичних партій від зовнішнього (підпільного) проникнення.
6. В'язниці.
7. Спостереження.
8. Розслідування.

На додачу до управлінь і відділів, створених у рамках ще Відомства громадської безпеки, які й утворили ядро МГБ в січні 1945 року, було створено два нові управління. 6 вересня 1945 з наявної структури Другого управління виділилися три додаткові управління: Четверте під керівництвом Олександра Вольського-Дишко, П'яте — під орудою Юлії Брістіґер і Шосте на чолі з Теодором Дудою. У липні 1946 року запровадили подальші зміни. МГБ розділили на вісім управлінь, п'ять із яких займалися оперативними справами, у тому числі контррозвідкою (1-ше), технічними операціями і технологіями (2-ге), боротьбою з підпільним опором (3-тє), захистом економіки (4-те) та протидією ворожому проникненню і церковним впливам (5-те).^[1]

У червні 1948 року для «внутрішньої» контррозвідки було створено «таємну канцелярію». Спеціальна канцелярія вела стеження за співробітниками самого МГБ. 2 березня 1949 року було засновано Спеціальне бюро, перейменоване 1951 року просто на Десяте управління. Воно вело стеження за високопоставленими членами Польської об'єднаної робітничої партії та людьми, пов'язаними з ними.^[1]

Примітки

1. Krzysztof Szwagrzyk, ed. (2005). Aparat Bezpieczenstwa w Polsce. Kadra kierownicza. Tom I: 1944–1956 (Апарат безпеки у Польщі. Керівні кадри. Том перший: 1944–1956) (PDF). Інститут національної пам'яті (IPN), Warsaw. с. 604. ISBN 83-89078-94-5. Архів оригіналу (пряме завантаження PDF: 3,63 MB) за 4 січня 2012. Процитовано 3 червня 2012.
2. Katownie krakowskiej bezpieki. Dziennik Polski. 2010.
3. Dziennik Ustaw (Законодавчий вісник), рік 1998 № 155, поз. 1016. (пол.)