Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень

Міжнаро́дна конве́нція про за́хист усі́х осі́б від наси́льницьких зни́кнень — конвенція ООН, прийнята в 2006 році. Набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як число країн-учасниць досягло 20.

Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень
Держави-учасниці     Підписано, але не ратифіковано     Не підписант
Абревіатура	CPED
Тип	Багатостороння угода[en]
Підготовлено	29 червня 2006[1]
Підписано	20 грудня 2006
Місце	Париж, Франція
Чинність	23 грудня 2010
Умови	20 ратифікацій (стаття 39 конвенції)
Підписанти	98 держав
Сторони	71 держава
Зберігається	Секретаріат ООН (секція договорів)[2]
Статус	чинний
Мова	англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька
Сайт	Комітет з питань насильницьких зникнень[3]

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 61/177
Дата	20 грудня 2006
Засідання	61-ша сесія[4]
Код	A/RES/61/177 (Документ)
Предмет	Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень
Результат	Ухвалена консенсусом[5]

Загальні положення

Метою конвенції є захист від насильницьких зникнень, котрі визначається в статті 2 наступним чином:

арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

У статті 1 конвенції також говориться:

Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення.

Комітет з насильницьких зникнень

Для контролю за виконанням конвенції повинен бути створений Комітет з насильницьких зникнень у складі десяти експертів, які обираються на чотири роки з можливість однократного переобрання.

До функцій комітету належать:

• розгляд доповідей, котрі кожна держава-учасниця повинна подати упродовж двох років з моменту набрання чинності Конвенції для цієї країни (стаття 29);
• надіслання рекомендацій державам-учасницям для виявлення та захисту зниклих осіб (стаття 30);
• розгляд повідомлень про порушення Конвенції державою-учасницею, які надійшли від приватних осіб або інших держав-учасниць (статті 31, 32);
• відвідування держав-учасниць з їх дозволу за наявності відомостей про вчинення цією державою дій, що завдають суттєвої шкоди положенням Конвенції (стаття 33);
• доведення питання про широку або систематичну практику насильницьких зникнень у будь-якій з держав-учасниць до відома Генеральної Асамблеї ООН (стаття 34);
• подання щорічної доповіді про свою роботу (стаття 36).

Див. також

• Міжнародне право прав людини