Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мюнхенська авіакатастрофа сталася 6 лютого 1958 року. Літак Британських Європейських Авіаліній зупинився для дозаправки в Мюнхені. На борту перебували гравці та члени тренерського штабу «Манчестер Юнайтед» («Малюки Басбі»), а також журналісти та вболівальники. Після дозаправки пілоти тричі пробували злетіти; остання спроба закінчилась трагічно: через сніжну кашу літак не набрав потрібної швидкості, протаранив огорожу в кінці злітної смуги і врізався крилом в будинок, що стояв неподалік. З 44 людей, що перебували на борту літака, 21 людина вижила і 23 загинуло: двадцять — миттєво, один — по дорозі в лікарню, ще двоє — протягом наступних кількох тижнів.
| Мюнхенська авіакатастрофа | |
|---|---|
 Літак Airspeed Ambassador, подібний до того, що розбився під Мюнхеном | |
| Загальні відомості | |
| Дата | 6 лютого 1958 |
| Характер | виїзд за межі злітно-посадкової смуги при злеті |
| Місце | Мюнхен |
| Країна |  ФРН |
| Координати | 48°07′54.09″ пн. ш. 11°40′39.98″ сх. д. |
| Повітряне судно | |
| Авіакомпанія | British European Airways |
| Модель | Airspeed AS-57 Ambassador |
| Бортовий номер | G-ALZU |
| Пункт вильоту | Белград, Югославія |
| Рейсова зупинка | Міжнародний аеропорт Мюнхен-Рим, Мюнхен, Німеччина |
| Пункт призначення | Манчестер, Велика Британія |
| Екіпаж | 6 |
| Пасажири | 38 |
| Вижило | 21 |
| Загинуло | 23 |
| Місце події на карті | |
  | |
 | |
 Мюнхенська авіакатастрофа у Вікісховищі | |
Команда поверталася з матчу-відповіді Кубку європейських чемпіонів в Белграді, Югославія (тепер Сербія), в якому «Юнайтед» грав проти «Црвени Звезди». Політ вимагав зупинки в Мюнхені для дозаправки, тому що весь шлях від Белграду до Манчестера перевищував дальність польоту літака. Після дозаправки пілоти капітани Джеймс Тейн та Кеннет Реймент двічі спробували підняти літак у повітря, але змушені були зупинити обидві спроби через підвищені коливання у лівому двигуні. Капітан Тейн відмовився залишатися в Мюнхені через побоювання, що літак сильно відстане від графіку, і вирішив спробувати здійнятися ще раз. На момент третьої спроби йшов сніг, внаслідок чого в кінці злітної смуги утворилася сніжна каша. Через неї літак втратив необхідну для злету швидкість; «Лорд Бьорглі» протаранив огорожу в кінці злітної смуги, а потім врізався крилом в будівлю, що стояла неподалік. Капітан Тейн, остерігаючись вибуху, намагався відвести пасажирів, що вижили, якомога далі від літака. Незважаючи на загрозу, голкіпер «Манчестер Юнайтед» Гаррі Грегг залишився, щоб допомогти витягти людей з уламків літака.
Після розслідування, проведеного відповідним підрозділом Західнонімецького аеропорту, керівництво аеропорту спочатку звинуватило у катастрофі капітана Тейна, який нібито забув прибрати лід з крил літака, хоча цей закид заперечували свідчення очевидців. Пізніше було виявлено, що причиною аварії стала каша в кінці злітної смуги; лише через десять років після катастрофи Тейн довів свою невинність.
В тому сезоні «Манчестер Юнайтед» виграли матч за суперкубок і йшли до того, щоб стати лише третім клубом в історії, якому вдалося стати чемпіоном тричі підряд — за 14 ігор до кінця чемпіонату «Юнайтед» відставали від лідерів, «Вулверхемптон Вондерерс», на 6 очок. На момент катастрофи, команда також вийшла в півфінал Кубку європейських чемпіонів (вдруге підряд) і п'ятий раунд Кубку Англії.
В квітні 1955 УЄФА заснувала новий турнір — Кубок європейських чемпіонів. За регламентом, в ньому могли брати участь клуби-чемпіони тих країн, що грали під егідою УЄФА. Перший розіграш турніру відбувся у сезоні 1955-56.[1] Втім, Алан Хардакер, секретар Футбольної Ліги, заборонив чемпіонам Англії — клубу «Челсі» — взяти участь в турнірі, мотивуючи це «піклуванням про інтереси англійського футболу та футболу в цілому».[2] Наступного сезону чемпіоном Англії став «Манчестер Юнайтед» під керівництвом Метта Басбі. Попри те, що Футбольна Ліга знову відмовила клубу у клопотанні про участь в турнірі, Басбі та голова ради «Манчестер Юнайтед» Харольд Хардмен, заручившись підтримкою голови Футбольної Асоціації Стенлі Роуса, вибороли для «Юнайтед» право участі в турнірі — і він першим серед англійських клубів взяв участь у європейському турнірі.[3]
Ризик керівництва «Манчестер Юнайтед» був виправданим. Команда, відома як «Малюки Басбі» — через їх молодість — дійшла до півфіналу в розіграші 1956-57, де поступилася майбутнім тріумфаторам — «Реалу» (Мадрид). Захист чемпіонського титулу гарантував «Манчестер Юнайтед» участь в наступному розіграші Кубку європейських чемпіонів і завдяки успішному виступу в сезоні 1956-57, серед учасників розіграшу 1957-58 «Юнайтед» вважався одним із фаворитів. Ігри внутрішнього чемпіонату проходили по суботах, а Кубку європейських чемпіонів — посеред тижня. І хоча перельоти в той час були справою доволі ризикованою, вони були єдиним можливим виходом, якщо в «Юнайтед» прагнули вчасно зіграти всі матчі чемпіонату — а це, в свою чергу, було критично з огляду на позицію Алана Хардакера.[3]
Після перемог над «Шемрок Роверс» та празькою «Дуклою» в попередніх двох раундах змагання, «Манчестер Юнайтед» вийшов в чвертьфінал, де йому належало зустрітися з югославською «Црвеною Звездою». В першому матчі, що відбувся 21 січня 1968 року на Олд Траффорд, «Юнайтед» переміг з рахунком 2-1. Матч-відповідь був призначений на 5 лютого. По дорозі назад з Праги після матчу попереднього раунду, туман над Англією завадив «Юнайтед» летіти прямим рейсом до Манчестера, тому клуб поспішно організував переліт до Амстердаму, де гравці та тренерський склад сіли на пором з Хук оф Холанд до Харвічу, а потім поїздом добралися до Манчестера. Довга подорож позначилася на гравцях і в грі з "Бірмінгем Сіті" на Сент Ендрюс три дні потому вони спромоглися лише на нічию 3-3.[4]
Прагнення керівництва не пропустити матчі домашнього чемпіонату в купі з небажанням повторювати настільки довгі поїздки призвело до того, що клуб замовив у авіакомпанії British European Airways літак на матч-відповідь у Белграді.[5] Сам матч закінчився у нічию 3-3, але цього було достатньо, щоб «Юнайтед» пройшов у півфінал.[6] Виліт з Белграду був затриманий на годину через те, що Джонні Беррі загубив свій паспорт.[7] Літак здійснив заплановану посадку в Мюнхені для дозаправки[8] в 13:15 за Гринвічем.[9]
Капітан Джеймс Тейн, пілот літака, керував польотом літака Airspeed Ambassador класу «Elizabethan» (бортовий номер G-ALZU) до Белграда, проте передав керування під час польоту в зворотному напрямку другому пілоту, капітану Кеннету Рейменту.[10] О 14:19 за Гринвічем, в диспетчерську вишку Мюнхенського аеропорту надійшло повідомлення про те, що літак готовий до злету; був виданий дозвіл на зліт до 14:31.[11] Капітан Реймен зупинив спробу злету після того, як капітан Тейн помітив коливання манометра лівого двигуна, коли літак досягнув найбільшої швидкості, а також незвичні звуки двигуна під час прискорення.[12] Друга спроба піднятися у повітря відбулася трьома хвилинами пізніше, проте, на 40 секунді, коли літак ще не піднявся у повітря, вона теж була скасована.[13] Причиною невдалих спроб піднятися у повітря вважалося надмірне прискорення двигуна через надмірне збагачення паливної суміші, що було звичною проблемою для літаків цього класу.[12] Після невдалої другої спроби всі пасажири залишили літак і розмістились у залі відпочинку аеропорту.[14] Погодні умови погіршилися, почався сильний снігопад, через що виліт в той же день виглядав малоймовірним. Гравець «Юнайтед» Данкан Едвардс скористався нагодою відправити своїй домогосподині телеграму: «Всі польоти відмінено, вилітаю завтра. Данкан.»[15]
Капітан Тейн повідомив Біллу Блеку, інженеру станції, про проблему з підвищеними коливаннями у лівому двигуні. Блек припустив, що так як варіант з повільним відкриттям дроселів не спрацював, єдиним виходом буде залишитися у Мюнхені на ніч для ремонту двигуна. Тейн прагнув не вибиватися з графіка і вирішив зробити ще одну спробу, цього разу відкриваючи дроселі ще повільніше. Це означало, що літак досягне швидкості, достатньої для того, щоб піднятися у небо, далі, ніж зазвичай, але Тейн думав, що за довжини злітної смуги в два кілометри це не стане проблемою. Тому, незважаючи на снігопад, пасажири змушені були повернутися на літак через 15 хвилин після того, як залишили його.[16]
Кілька гравців майже не мали досвіду авіаперельотів, зокрема Ліам Уілан, який перед зльотом проронив: «Можливо, це смерть, проте я готовий до неї». Інші, включно з Данканом Едвардсом, Марком Джонсом, Едді Колманом та Френком Свіфтом, пересіли в кінець літака, припустивши, що там їм буде безпечніше.[8] Коли всі пасажири опинилися на борту, капітани Тейн та Реймент втретє спробували підняти літак у повітря. О 14:56 літак почав свій рух злітною смугою.[17] О 14:59 вони досягли пункту очікування, де отримали дозвіл виїжджати на пряму для старту.[18] Пілоти провели останню перевірку приладів і о 15:02 отримали повідомлення про те, що дозвіл на зліт закінчується о 15:04.[19] Після короткого обговорення пілоти вирішили спробувати піднятися у повітря, проте уважно слідкуючи за показниками приборів на випадок, якщо виникнуть коливання в двигунах. О 15:03 вони зв'язалися з диспетчером, щоб проінформувати його про своє рішення.[19]
Дотримуючись свого плану, Капітан Реймент повільно відкрив дроселі і відпустив гальма; літак почав набирати швидкість і бортрадист Білл Роджерс повідомив про це диспетчерській вишці.[20] Літак розганявся, розкидуючи снігову кашу злітною смугою; капітан Кейн повідомив про перевищення швидкості на десять вузлів.[20] На швидкості 85 вузлів знову почалися коливання в лівому двигуні, і Тейн злегка відтягнув дросель двигуна перед тим як знову обережно передвинути його вперед.[20] Коли літак набрав швидкість в 117 вузлів (217 км/год), Тейн повідомив про досягнення швидкості V1, після якої відміняти зліт небезпечно, і капітан Реймент очікував оголошення про досягнення швидкості V2 (119 вузлів або 220 км/год) — мінімально необхідної для того, щоб літак здійнявся у повітря.[21] Однак, коли Тейн, очікуючи підвищення швидкості, поглянув на покажчик, він помітив, що вона коливається в межах 117 вузлів. Раптом літак влетів колесами в незайману сніжну цілину, що лежала в останній третині смуги та висотою місцями доходила до п'яти сантиметрів (працівники відповідної служби аеропорту не очистили смугу від снігу). В результаті, швидкість літака раптом впала до 112 вузлів (207 км/год), а потім до 105 вузлів (194 км/год).[22] Реймент закричав: «Боже, нам не вдасться злетіти!»[22], а Тейн підняв очі, щоб подивитися, що знаходиться прямо по курсу.[23]
Літак пронісся до кінця смуги і, неконтрольований, протаранив огорожу аеропорту та врізався в будинок, в якому жила сім'я з шести людей.[24] Батька та старшої сестри не було на той момент вдома, проте матері та трьом дітям довелося рятуватися, в тому числі від полум'я, що здійнялося після зіткнення.[25] Від удару в літака відвалилося ліве крило та частина хвоста, після чого ліва частина кабіни пілотів врізалась у дерево.[25] Правим бортом літак врізався в дерев'яний ангар, всередині якого стояла вантажівка з пальним, яке вибухнуло.[26] Двадцять пасажирів загинули на місці.
Побачивши полум'я навколо кабіни пілотів, капітан Кейн остерігався вибуху літака та віддав наказ про негайну евакуацію. Стюардеси, Розмарі Чевертон і Маргарет Белліс, першими вибралися через аварійний люк у кабіні, за ними послідував бортрадист Білл Роджерс.[27] Тейн крикнув Рейменту вибиратися з крісла пілота, та він був затиснутий у сидінні зім'ятим фюзеляжем. Реймент сказав Тейну вибиратися без нього і Тейн також покинув літак через аварійний люк.[27] Він помітив полум'я біля правого крила літака, в якому поки ще знаходився цілий бак пального — близько 2300 літрів. Він наказав екіпажу відійти від літака на безпечну відстань, а сам повернувся в літак, щоб взяти два вогнегасники, зупинившись на хвильку сказати Рейменту, що повернеться за ним, як тільки погасить полум'я.[27]
Тим часом, всередині пасажирської кабіни голкіпер «Юнайтед» Гаррі Грегг, прийшовши в себе, подумав, що мертвий.[28] Він відчув, як кров стікає по його обличчю і «навіть не насмілився підняти руку. [Він] думав, що верхню частину [його] голови зрізало, немов зварене яйце.»[29] Прямо над ним в кабіну падав промінь світла, Грегг дістався до нього і пробив у фюзеляжі діру, достатню для того, щоб вилізти крізь неї з літака.
Хоча відразу після трагедії її причиною назвали помилку пілота, однак пізніше виявилося, що головною причиною аварії стала снігова каша ближче до кінця злітної смуги — через неї літак не зміг набрати потрібну для злету швидкість.[42] Літак набрав швидкість у 117 вузлів, проте, увійшовши в сніжну сльоту, скинув швидкість до 105 вузлів; цього було недостатньо для злету. Скасувати спробу також було неможливо, адже злітна смуга закінчувалася. Літаки з традиційними хвостовими шасі не були настільки чутливими до сніжної каші завдяки особливостям розташування шасі відносно центру ваги, проте нові моделі — такі як Ambassador — з триколісними носовими шасі та основними колесами позаду центра ваги літака були вразливішими. Катастрофа підштовхнула відповідні органи до встановлення обмеження на максимально допустиму кількість сніжної сльоти на смугах.
Незважаючи на висновки, до яких прийшло розслідування, керівництво аеропорту (яке відповідало за стан злітних смуг, хай і не знало про небезпеку, яку несла сніжна каша для окремих літаків) звинуватили в аварії капітана Тейна, як єдиного пілота, який вижив; вони також подали позов на його дії в суд. Вони звинуватили Тейна в тому, що він не прибрав лід із крил літака до того, як розпочав спробу зльоту, що, зрештою, стало причиною катастрофи — хоча це розходилося зі словами очевидців. Приводом для подібних звинувачень стало опубліковане в кількох газетах фото літака незадовго до злету; на ньому нібито було видно сніг на верхній поверхні крил. Втім, дослідження оригінального негатива заперечили наявність снігу чи льоду на крилах; ефект «снігу» виник через те, що опубліковані фотографії друкувалися з копії негатива. Оскільки свідки в Німеччину не викликалися, судовий розгляд справи Тейна продовжувався до 1968 року, коли з нього нарешті були зняті всі звинувачення. Як офіційну причину аварії британські керівні органи назвали скупчення сльоти на злітній смузі, через яку «Elizabethan» не зміг набрати необхідної швидкості. Тейн, звільнений з British European Airways невдовзі після катастрофи, пішов у відставку та повернувся на свою птахоферму в Беркширі. Він помер від серцевого нападу в 1975 році, у віці 53 років.
Сім гравців «Манчестер Юнайтед» загинули на місці, а Данкан Едвардс помер від травм в мюнхенській лікарні 21 лютого.[15] Джонні Беррі та Джекі Бленчфлауер через отримані травми більше ніколи не грали в футбол.[43] Метт Басбі був тяжко поранений і мусив залишатися в лікарні протягом більш ніж двох місяців, впродовж яких він двічі проходив обряд єлеопомазання.[44] Після того, як Басбі був виписаний з лікарні, він відбув на реабілітацію в Інтерлакен, Швейцарія. Він був близьким до того, щоб покінчити з футболом, проте одного разу його дружина Джин сказала: «Знаєш, Метте, хлопці хотіли б, щоб ти продовжив почате.»[45] Ця фраза вивела Метта з депресії, він повернувся в Манчестер і спостерігав за «Юнайтед» в фіналі Кубка Англії сезону 1957-58.[45]
Впродовж його відсутності ходили чутки, що клуб припинить своє існування, проте знекровлена команда під керівництвом асистента Басбі, Джиммі Мьорфі, продовжувала виступати в усіх турнірах. Мьорфі не полетів із командою в Белград, тому що перебував у Кардіффі як головний тренер збірної Уельсу. Команда, зібрана переважно з резервістів та гравців академії, переграла в першому матчі після катастрофи «Шеффілд Уенсдей» з рахунком 3-0. Місце, яке програмці матчу зазвичай відводили для складу «Манчестер Юнайтед», було пустим — ніхто не знав, яких саме гравців виставить на гру клуб. Втративши стількох футболістів в катастрофі, «Юнайтед» конче необхідно було замінити їх досвідченими гравцями, і Мьорфі придбав нападника «Блекпула» Ерні Тейлора (за £8,000)[46] та крайнього хавбека «Астон Вілли» Стена Кроутера (він грав проти «Юнайтед» в фіналі Кубку Англії 1957 року).[47]
В тренерському штабі клубу також відбулися зміни; в авіакатастрофі загинули секретар клубу Волтер Крікмер та тренери Том Керрі і Берт Уоллі.[48] Голкіпер «Юнайтед» Лес Олів, зареєстрований як гравець на момент катастрофи, завершив кар'єру та змінив Крікмера на посаді клубного секретаря.[48] Джек Кромптон, колишній голкіпер «Юнайтед» і гравець «Лутон Таун», увійшов в тренерський штаб клубу після того, як голова ради «Юнайтед» Харольд Хардмен домовився про це з керівництвом «Лутону».[48]
Після катастрофи «Юнайтед» виграв всього лише один матч в чемпіонаті, через що випав із чемпіонських перегонів і зрештою зайняв дев'яте місце.[49] Клубу вдалося дійти до фіналу Кубка Англії, проте «Юнайтед» поступився «Болтону» з рахунком 2:0.[49] В першому півфіналі Кубку європейських чемпіонів на Олд Траффорд був обіграний «Мілан», проте у матчі-відповіді «Юнайтед» зазнав поразки 0-4 та вилетів зі змагання.[49] «Реал» (Мадрид), тріумфатор того розіграшу, запропонував віддати трофей «Юнайтед» — ця пропозиція також була підтримана «Црвеною Звездою» — проте подальшого розвитку ідея не отримала.[50]
Басбі повернувся на пост головного тренера в сезоні 1958-59 і згодом збудував нове покоління «Малюків Басбі», серед яких були Джордж Бест та Деніс Лоу. Через десять років після Мюнхенської трагедії вони обіграли у фіналі Кубку європейських чемпіонів «Бенфіку». Серед тих, хто підняв над головою цей трофей, було двоє гравців, які вижили в Мюнхенській авіакатастрофі — Боббі Чарльтон та Білл Фоулкс.[51]
Перші меморіали в пам'ять про гравців та тренерів, які загинули в Мюнхенській трагедії, були відкриті 25 лютого 1960. Перший з них, дошка в формі стадіону із зображенням поля, на якому були чорним та золотим склом викладені імена жертв катастрофи, розмістили над входом в директорську ложу. Над дошкою — різьблені фігури гравця та вболівальника (обидва похилили голову) по різні сторони вінка та м'яч, на якому викарбувано дату — «1958». Дизайн дошки належить манчестерському архітектору Дж. Віпонду (J. Vipond), сконструювали її за £2,100[52] в Messrs Jaconello (Manchester) Ltd., а відкрив — Метт Басбі.[53] Того ж дня відкрили ще один меморіал — в пам'ять про журналістів, що загинули під Мюнхеном — бронзову дошку з іменами восьми жертв. Оригінальну дошку викрали у 1980-х, тому зараз за реєстрацією на вході для представників преси висить її копія.[52] Ще одним меморіалом став Мюнхенський Годинник, простий годинник з двома стрілками, розвернутий в обидва боки, з датою «Feb 6th 1958» над циферблатом та словом «Munich» під ним. Годинник досі розташовується на тому ж місці, де вперше був встановлений[52], і, попри розповсюджену думку, показує не точний час катастрофи, а поточний час.[54] Коли стадіон перебудовували в середині 70-х років, з'явилася необхідність перемістити дошку (вона висіла над входом в директорську ложу), втім, це було неможливо зробити, не пошкодивши її, тому було прийняте рішення замурувати старий меморіал та замовити новий. Заміна була простішою оригіналу: грифельна дошка, розкреслена у формі поля, з викарбуваними на ній іменами. Новий меморіал встановили у 1976.[52] Третя версія меморіалу, більше схожа на оригінал, ніж на другу (навколо поля додали трибуни, а над дошкою — фігурки), була встановлена у 1996 — одночасно зі встановленням статуї Метта Басбі, який відкрив оригінальну меморіальну дошку.[52] Третя версія була сконструювана мулярами Матером (Mather) та Еллісом (Ellis) з Траффорд Парк, а друга вирушила у сховище. Скоро її відправлять у відповідний сектор клубного музею.[52] Третю дошку та статую Басбі з часом перенесли на нові місця.
В Німеччині знаходяться два меморіали. Один з них, в селі Трудерінг, являє собою невеликий дерев'яний пам'ятник із зображенням Ісуса Христа, прикрашений ночвами, повними квітів. На ночви спирається дошка з написом: «Im Gedenken an die Opfer der Flugzeugkatastrophe am 6.2.1958 unter denen sich auch ein Teil der Fußballmannschaft von Manchester United befand, sowie allen Verkehrstoten der Gemeinde Trudering» (українською: «В пам'ять про жертв авіакатастрофи 6.2.1958 — гравців команди „Манчестер Юнайтед“ та інших пасажирів; від муніципалітету Трудерінг»).[55]
Двадцять другого вересня 2004 року, темносиня гранітна дошка з піщаним оздобленням була відкрита неподалік старого мюнхенського аеропорту, всього лише в кількох метрах від дерев'яного меморіалу.[56] На ній, англійською та німецькою, написано: «В пам'ять про тих, хто загинув тут в Мюнхенській авіакатастрофі 6 лютого 1958».[57] Знизу на дошці висловлена подяка від «Юнайтед» муніципалітету Мюнхену та його жителям. Новий меморіал був профінансований «Манчестер Юнайтед», а на відкриття приїхали представники клубу, такі як виконавчий директор Девід Гілл, менеджер сер Алекс Фергюсон та директор сер Боббі Чарльтон, один з тих, хто вижив у катастрофі.[56] Двадцять четвертого квітня 2008 року, міська рада Мюнхену вирішила назвати місце, де встановлений меморіал, «Manchesterplatz» (англійською: Manchester Square; українською: Майдан Манчестера).[58]
В церкві святого Люка міста Дакінфілд, Чешир, на приставному столику стоїть обрамлений ілюмінований пергамент. На ньому написані імена тих, хто загинув, та тих, хто вижив у Мюнхенській трагедії 6 лютого 1958 року.[59]
Існує кілька записів, присвячених Мюнхенській трагедії. Найдавніший з них — пісня «The Flowers of Manchester»; надіслана в журнал Sing невідомим автором, у 1962 році вона була записана та виконана групою The Spinners з Ліверпулю.[60] Пізніше виявилося, що справжній автор тексту пісні — Ерік Вінтер, редактор журналу Sing. В 2004, співак Morrissey з Манчестеру випустив пісню «Munich Air Disaster, 1958».[61]
Мюнхенська трагедія лягла в сюжет одного з епізодів драматично-документального серіалу від BBC — Surviving Disaster. Епізод показали 10 січня 2006 року. Втім, за численні неточності серіал розкритикував колишній вінгер «Юнайтед» Альберт Сканлон — попри те, що знімальна група консультувалася з ним перед зйомками. Наприклад, в даному епізоді настанови перед матчем в Белграді дає Джиммі Мьорфі, хоча він в той час був у Кардіффі; літак показують напівпустим, попри те, що в ньому майже не було вільних місць.[62] Шостого лютого 2008 року, у 50-у річницю катастрофи, кілька телевізійних каналів показали присвячені їй передачі:
В квітні 2011 року на каналі BBC Two показали телевізійну драму від BBC — Юнайтед.[65] Варто зауважити, що фільм критикували, зокрема, син Мета Басбі, дружина Біла Фоулкса та Гаррі Грегг.[66]
Селфордський університет назвав один з своїх гуртожитків в пам'ять про Едді Колмана, який загинув в Мюнхенській авіакатастрофі.[67] В Ньютон Хіт, одному з районів Манчестера, є мережа вуличок, названих іменами гравців, які загинули під Мюнхеном — Roger Byrne Close, David Pegg Walk, Geoff Bent Walk, Eddie Colman Close, Billy Whelan Walk, Tommy Taylor Close та Mark Jones Walk. Серед цих вуличок є будівля, названа в пам'ять про Данкана Едвардса.[68] На його честь також названі кілька вулиць в рідному для нього місті Дадлі.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
