Мутасаррифат Гірського Лівану
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
33°50′00″ пн. ш. 35°46′00″ сх. д.
.svg){kind=small}
Мутасаррифат Гірського Лівану (араб. مُتَصَرِّفِيَّة جَبَل لُبْنَان, трансліт. Mutaṣarrifiyyat Jabal Lubnān; осман. جَبَلِ لُبْنَان مُتَصَرِّفلِيغى, трансліт. Cebel-i Lübnan Mutasarrıflığı[a]) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії, автономний округ (санджак). Існував у 1861—1918 роках. Утворився з частини Сидонського еялету. Нині входить до складу Лівану.
Передумови
На території гірської частини Лівану з раннього Середньовіччя мешкали християни-мароніти. Вони зберігали свою автономію за часів Багдадського халіфату та Мамлюкського Єгипту. Після перемоги над мамлюками в битві при Мардж Дабік 1516 року османський султан Селім I дарував землі в південному Лівані Фахр аль-Діну I з династії друзів Маанідів. На цих землях було створено емірат аль-Шуфа. Поступово правителі цієї напівнезалежної держави змогли розширити володіння майже на весь сучасний Ліван. Мааніди правили до 1697 року, коли останній з цього роду емір Ахмад помер, не залишивши спадкоємців. Після цього васали емірату обрали новим еміром Гайдара аль-Шехаба зі значного арабського роду курайшитів. Еміри мали гарні відносини з Францією, звідки з середини XVIII ст. отримували допомогу.
Правління династії Шехаб тривало до 1840 року, коли територія емірату була захоплена британо-османськими військами, а останнього еміра Башира II було відправлено на заслання. Втім, після цього влада султанів у Гірському Лівані була не надто міцною, весь час тривали конфлікти між мусульманами і християнами. У 1842 році за пропозицією впливового австрійського дипломата Клемента фон Меттерніха султан Абдул-Меджид I наказав розділити Гірський Ліван на 2 каймаканства: друзьке (на півдні) та маронітське (на півночі).
Погроми християн
Втім, постійні конфлікти час від часу спалахували. Водночас стосунки між християнами та мусульманами залишалися напруженими в інших еялетах на Близькому Сході. У 1860 році внаслідок погромів у Дамаску загинуло до 6 тисяч християн Сирії. Це мало відлуння й у Лівані, де друзи атакували маронітів у Бейруті, знищивши 60 сіл, особливо постраждала Дейр ель-Камара. Загалом загинуло до 11 тис. маронітів Лівану. У відповідь Франція відправила експедиційний корпус для допомоги християнам Лівану (у 1861 році повернула його).
Утворення
5 вересня 1860 року відбулося засідання міжнародної комісії у складі Франції, Великої Британії, Пруссії, Австрійської Російської та Османської імперій. За її результатом було вирішено виокремити частину Гірського Лівану в окремий округ мутасаррифат). У 1861 році було вироблено документ під назвою «Органічний статут Гірського Лівану». Згідно з ним система влади в мутассарифаті мала ґрунтуватися на принципі конфесійної приналежності. У кожному окрузі в складі Гірського Лівану створювалися змішані адміністративні ради і суди з числа представників різних релігійних громад, безпеку на місцях гарантували за допомогою поліцейських формувань з представників місцевих конфесій. Це була перша спроба встановлення системи, за якої враховувалися інтереси різних громад, здійснювалося взаємне ведення адміністративної, судової та поліцейської діяльності. «Органічний статут» діяв до Першої світової війни, і в період його дії в Гірському Лівані зберігалася достатньо стабільна ситуація.
Гірський Ліван користувався широкою автономією від Османської імперії і керувався пашею-християнином. У 1864 році в рамках реформи, що почалася в імперії, статус Гірського Лівану став постійним.
Ліквідація
Автономія Гірського Лівану була скасована членом військового тріумвірату Джемаль-пашею в 1915 році після початку Першої світової війни. У 1918 році землі Гірського Лівану захоплено британо-французькими військами. У 1920 році після отримання Сирії як мандатної території французький уряд задля зменшення впливу сирійських націоналістів утворив Великий Ліван, куди Гірський Ліван).
У 1895 році християни становили 79.9 % (319,296 осіб), а мусульмани — 20.1 % (80,234 осіб). Ситуація трохи змінилася до початку Першої світової війни: 20,6 % (мусульмани) та 79,4 % (християни).
На чолі стояв мутасариф зі статусом паши (зазвичай з неліванських громад), затверджувався султаном. В управління спирався на спеціальну раду, членів до якої делегували представники усіх громад — шиїти, мароніти, друзи, православні, сунніти, мелькіти (по 2 особи).
З 1915 році опинилася від владою військової адміністрації, що призначали своїх валі (губернаторів).
- Гарабет Артюн Давудян (Дауд-паша)[en], 1861—1864 роки (вірменська католицька церква)
- Насри Франко Коусса (Франко-паша), 1864—1873 роки (мелькітська церква)
- Рустем Маріані (Рустем-паша), 1873—1883 роки (італійський католик)
- Пашко Вассо Шкодрані, 1883—1892 роки (албанський католик)
- Наум Коусса (Наомі-паша), 1892—1902 роки (мелькітська церква)
- Владислав Чайковський (Музаффар-паша), 1902—1907 роки (польський католик)
- Юсеф Коусса (Юсуф-паша), 1907—1912 роки (мелькітська церква)
- Оганес Коюмдзян (Оганес-паша), 1912—1915 роки (вірменська католицька церква)
- Алі Муніф-бей, 1915 рік
- Ісмаїл-бей, 1916—1917 роки
- Мумтаз-бей, 1917—1918 роки
- Петросян Ю. А. Османская империя: могущество и гибель. М., 1990
- Fawaz, Leila Tarazi (1995). Occasion for War: Civil Conflict in Lebanon and Damascus in 1860 (illustrated ed.). I.B.Tauris & Company. p. 320. ISBN 978-1-86064-028-5.
- Winslow, Charles (1996). Lebanon: war and politics in a fragmented society. Routledge. p. 291. ISBN 978-0-415-14403-2.
- Salibi K. A House of many mansions. − London: Tauris, 2002.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мутасаррифат Гірського Лівану
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
