Московсько-українська війна (1674—1676)

Московсько-українська війна (Московсько-козацька війна) — збройний конфлікт, який тривав у 1674—1676 роках між Україною на чолі з гетьманом Петром Дорошенком із союзниками Османської імперії та Кримського ханства та Московською державою за підтримки місцевих сепаратистів.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Московсько-українські війни.

Московсько-українська війна
Московсько-українські війни
Марка з Петром Дорошенком Марка з Петром Дорошенком
Дата: 1674—1676 Місце: Україна Результат: Поразка прихильників Петра Дорошенка.
Сторони
Гетьманщина Кримське ханство Османська імперія	Московське царство
Командувачі
Петро Дорошенко Аділь Ґерай Фазіл Ахмед Кепрюлю	Г. Ромодановський Іван Самойлович

Передумови

У 1663 р. козацька держава розпалася на дві окремі Гетьманщини, розділені Дніпром. Тоді, після сумнозвісної Чорної ради, Іван Брюховецький отримав на Лівобережжі гетьманську парадну булаву, а Правобережжя невдовзі обрали Петра Дорошенка.

Обидва починали політичну кар’єру в оточенні Богдана Хмельницького. Проте Дорошенко був «родовідним козаком» і мав значно вищі чини в козацькій ієрархії, ніж Брюховецький. Після того, як Річ Посполита та Московська імперія вирішили розділити Україну, обидва гетьмани шукали підтримки в Османській імперії.

Ставши гетьманом 18 (28) серпня 1665 року, Петро Дорошенко має амбітні плани – возз’єднати Правобережну та Лівобережну Україну в одну державу.

Довгий час Брюховецький вів курс на зближення з Москвою. І лише в умовах політичної кризи він дійшов висновку, що об’єднання Лівобережної та Правобережної України — це план, який може вирішити багато внутрішніх і зовнішніх проблем.

Тож, коли Дорошенко та Брюховецький все-таки об’єднуються, стає очевидним, що останній втрачає свій авторитет в очах козаків. Отже, коли гетьмани зустрілися, Івана Брюховецького вбили власні підлеглі чи то за наказом Дорошенка (він це заперечував), чи то з власної ініціативи.^[1]

Наприкінці осені 1665 р. за підтримки кримців і поляків Дорошенку вдалося встановити контроль над Правобережжям і допомогти татарам приборкати ногайське повстання, виконуючи міжнародні зобов’язання. Але менш ніж за рік, намагаючись зупинити зближення Москви і Речі Посполитої, Петро Дорошенко разом із ханом Аділь Гіреєм розпочав боротьбу проти Війська Польської корони.

30 січня (9 лютого) 1667 р. підписанням Андрусівського перемир’я офіційно завершилася московсько-польська війна 1654–1667 рр., за яким територія Української козацької держави була поділена вздовж Дніпра. Під царську владу потрапили й Київ та його околиці, а Запорізька Січ мала бути під спільним контролем обох держав.

Польська кампанія

Це перемир’я підштовхнуло Військо Запорозьке до союзу з Османською імперією та Кримським ханством проти Речі Посполитої та Московської імперії. Фактично переговори про такий союз велися навесні 1666 р. Переговори йшли про коаліцію османів, кримців і козаків з Польщею проти Москви, або з Москвою проти Польщі. Тепер козацька держава могла розраховувати лише на Османську імперію як на гаранта її суверенітету та територіальної цілісності.

У 1671 році, зібравши нове військо, великий візир Османської імперії Фазіль Ахмед Кепрулу вирішив розпочати війну проти Речі Посполитої. У 1671 р. за підтримки Петра Дорошенка було розпочато військовий похід. Спочатку це було повільно, але в 1672 році великий візир підійшов до Кам’янця, який був захоплений 27 серпня. Після цього він взяв в облогу Львів і зрештою змусив короля Міхала Корибута Вишневецького укласти Бучацький мирний договір.

Історія

Поки йшли бої на заході, 17 (27) березня 1674 року в Переяславі відбулася козацька рада лівобережних козаків-сепаратистів за участю білогородського воєводи Григорія Ромодановського та представників десяти правобережних козацьких полків.

На території Війська Запорозького в січні 1674 р. почався наступ московських військ, які 2 серпня обложили Петра Дорошенка Чигирин - столицю Війська Запорозького. Москвичів і сепаратистів підтримали жителі Ладижина та Умані. Дізнавшись про ситуацію, султан Мегмед IV наказав допомогти Дорошенку. 19 серпня султан здобув Ладижин, а 4 вересня — Умань. Жителі обох міст були страчені або визнані зрадниками та повстанцями, згідно з нормами тогочасного османського права.

Через військові поразки та втрату популярності османів позиції Дорошенка ослабли. Він змушений був за посередництва запорожців на чолі з Іваном Сірком розпочати переговори про перехід під владу московського царя.

На початку вересня 1676 року гетьман Війська Запорозького Петро Дорошенко залишив Чигирин військам Григорія Ромодановського та Самойловича. А 19 (29) вересня у супроводі старшини та мешканців столиці та околиць (всього 2000 осіб) Дорошенко переправився через Дніпро і прибув до табору Івана Самойловича та боярина Григорія Ромодановського, де віддав свої регалії лівобережний гетьман. вірний новому цареві Федору Олексійовичу.^[2]

Результат

Програна війна призвела до зміцнення Московської держави та тривалої окупації України. Кримське ханство і Військо Запорозьке зникли в наступні півтора століття.

Примітки

1. Сокирко, Олексій. Петро Дорошенко: від гетьмана обох берегів Дніпра до в'ятського воєводи. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 17 березня 2022.
2. Букет, Євген. Османська Україна Петра Дорошенка. armyinform.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 17 березня 2022.