Могильовська операція

Могильовська операція відбувалася протягом 23—28 червня 1944 року, здійснювалася силами Другого Білоруського фронту на теренах східної Білорусі. Є складовою частиною операції «Багратіон».

Могильовська операція
Операція «Багратіон»
Дата: 23 — 28 червня 1944 Місце: Східна Білорусь Результат: перемога радянських військ
Сторони
Третій Рейх Група армій «Центр»	СРСР Західний фронт
Командувачі
Третій Рейх Вальтер Вайс Ергард Раус	СРСР Курочкін Павло Олексійович
Військові формування
Третій Рейх	СРСР 2-й Білоруський фронт
Військові сили
114 000 бійців, 2300 гармат й мінометів, 230 танків й САУ[1]	197400 бійців, 4142 гармати, 191 літак, 181 танк
Втрати
від 6000 до 10 000 убитими та пораненими, до 3400 полоненими[1], 70 танків й САУ, нвд 200 гармат та мінометів, 840 автомобілів, 310 кулеметів; захоплено 85 танків і САУ, 430 гармат і мінометів, понад 600 кулеметів, 2000 автомобілів під Могильовом[2] загалом в ході операції 33 000 вбитими та пораненими[1]	від 11 130, з них 2761 убитими, до 20 000, з них 4000 убитими[1]

Передуючі обставини та планування радянського керівництва

Наступ радянських сил у Могильовсько-Мінському напрямку мав допоміжний характер під час операції «Багратіон» з огляду на відсутність великих сил для проведення потужного наступу. 49-та армія Другого Білоруського фронту мала завданням на ділянці фронту завширшки 12 км форсувати річку Проня, прорвати оборону німецької 4-ї армії та розсікти її сили. Після цього в зайнятий виступ мали пройти сили під орудою генерал-лейтенанта Олександра Тюріна — 1 стрілецька дивізія, 2 танкові бригади, винищувально-протитанкова артилерійська бригада, інженерно-саперна бригада, полк САУ, окремий механізований понтонний батальйон^[1].

Сусідні 33-тя та 50-та радянські армії мали підтримати наступ 49-ї армії та почати переслідувати німців, що відступали. Кінцевою метою операції було здобуття міст Могильов, Бихов, Шклов із форсуванням Дніпра в районі Шклов — Могильов та захоплення великого плацдарму на західному березі річки для продовження в подальшому наступу на Мінськ. Після зайняття Могильова частинам планувалося продовжити наступ на Бєлиничі — Березино^[3].

Проведенню операції передував повітряний удар радянської 4-ї армії по німецьких аеродромах і літаках на них, що відбувався за 6—10 діб до наступу.

Німецькі сили з березня 1944-го готували Могильов до оборони, на ділянці наступу мали три лінії оборони, загальною глибиною до 60 км, перша — «Вестфалія» — проходила по західному берегу Проні з півночі від Чаусів на південний захід. Лінія складалася з трьох, місцями й до п'яти траншей повного профілю, котрі були обладнані на 2—2,5 км, до 60 % території перед лінією були мінні поля^[4]. Друга («Східна Пруссія») — по західному березі Рести — одна-дві лінії траншей, часом три. Третя («Ведмідь») будувалася по Березині^[1]. По передній лінії в 2—3 ряди розміщалися загороджувальні споруди з рогаток, спіралей Бруно, інших перешкод, прикритих мінними полями^[2]. 4-та німецька армія мала завданням не допустити радянського прориву і чимдовше обороняти місто Могильов. Населені пункти, що розташовувалися близько до автомобільних доріг, були перетворені в суцільні укріплені пункти, найсильніші оборонні споруди були навколо Могильова. Східні підступи до міста прикривалися трьома обводами, перший — за 5—15 км, другий — за 3—4 км, третій проходив по його околиці^[1].

Склад сил сторін

з радянського боку були задіяні

• 2-й Білоруський фронт (генерал-полковник Георгій Захаров), від Ставки ВГК дії координував Георгій Жуков
  • 33-та армія (генерал Василь Крючонкін, начальник штабу Артемій Пенчевський)
  • 49-та армія (генерал Іван Гришин), начальник штабу Степан Кіносян)
  • 50-та армія (генерал Іван Болдін)
  • 4-та повітряна армія (генерал авіації Костянтин Вершинін)

Загалом на початок операції у складі Другого Білоруського фронту перебувало 22 стрілецькі дивізії, 1 укріплений район, 4 окремі танкові бригади, 1 танковий та 10 полків САУ — 4822 гармати й міномети, 276 танків й САУ. Загальна чисельність залучених військовиків становила від 198 000^[3] до 319 500 чоловік. 4-та повітряна армія на момент початку операції мала 528 справних літаків.

З боку Третього Рейху

• частина Групи армій «Центр»
  • південний фланг 4-ї армії (генерал Курт фон Тіппельскірх)
    • 39-й танковий корпус (генерал Роберт Мартінек) — у складі 12-ї, 31-ї, 110-ї й 337-ї піхотної дивізій, бригада штурмових гармат^[1]
    • 12-й армійський корпус (генерал Вінценц Мюллер) — у складі 18-ї, 260-ї та 267-ї піхотних дивізій
    • у резерві — панцергренадерська дивізія «Фельдхернхалле» (генерал Фрідріх-Карл фон Штайнкеллер) — загалом до 114 000 військових, 2300 гармат й мінометів, 220 танків та САУ^[3].

Перебіг боїв

22 червня радянські війська здійснюють розвідку боєм після півгодинної артпідготовки, розвідрота 330-ї стрілецької дивізії змогла зайняти й утримати плацдарм на березі річки Проні.

Уночі проти 23 червня радянські фронтові бомбардувальники та частини авіації далекої дії завдали ударів по німецьких вузлах оборони та артилерійських позиціях. З 9-ї ранку розпочалася двогодинна артпідготовка на відтинку радянської 49-ї армії. Окремі роти форсували річку Проня в часі артпідготовки, основні сили 49-ї армії переходять у наступ об 11:00 та долають німецьку оборону на ділянці Старий Прибуж — Старий Перевоз. У другій половині дня для посилення наступальної моці до бою залучаються стрілецькі дивізії 62-го (генерал Олександр Наумов), 69-го (генерал Микола Мультан) та 70-го стрілецького корпусів (генерал Василь Терентьєв), однак істотно це ситуацію не змінило — танки та САУ відстали від піхоти й не змогли підтримати її в наступі. До кінця дня 23 червня радянські сили на цій ділянці змогли просунутися вглиб оборони противника до 5—8 км на ділянці в ширину до 25 км^[3], бої точилися по лінії Старий Прибуж — Великі Бороденки — Трилесино — Новосілки — Мокредь — Ольховка — Суслівка — Попова Слобода — Радучі — Бубил — Радомля — Старий Перевоз. Однак 49-та армія не змогла виконати поставленого завдання — вийти до річки Басі. Підрозділи 33-ї й 50-ї армій істотно просунутися цього дня не змогли; фронтова авіація за добу здійснила 627 літаковильотів, щодо німецьких — наводиться число 16^[1]. Німецьке керівництво кинуло східніше Могильова резерв 4-ї армії. До кінця дня в передових німецьких ротах зі складом 80—100 вояків лишалося 15—20^[1].

24 червня зранку активний наступ здійснювали підрозділи 49-ї (за сприяння 154-го укріпленого району 33-ї армії) та правофлангові частини 50-ї армії — 139-та стрілецька дивізія (полковник Йосип Кирилов), 330-та стрілецька дивізія (полковник Володимир Гусєв) 121-го стрілецького корпусу (генерал Дмитро Смирнов)^[3]. До кінця дня радянські війська просунулися на 8—16 км та сягли рубежу Черневка — Алюти — Ждановичі — Хоньковичі — Попівці — Старосели — Разінка — Чернавци — Гіравци — Чижі — Селець та захопили 4 плацдарми на правому березі річки Бася по лінії сіл Хоньковичі — Брадзіли. На інших відтинках фронту радянські війська не змогли просунутися. Згідно з радянськими даними, фронтова авіація цього дня здійснила 873 літаковильоти^[1].

25 червня радянські війська з захоплених плацдармів на березі річки Басі продовжували наступ лівофланговими частинами 33-ї та 49-ї армій, правим крилом і центром 50-ї — у напрямку міста Могильов та подолали річку Расту^[3]. За день просування радянських військ становило вглиб 4—15 км, було зайнято місто Чауси, до кінця доби зайнято рубіж Новий Прибуж — Застінки — Біла — Рудиці — Домани — Яськовичі — Зарестьє — Раста — Драчково — Мошок — Благовичі — Вілейка — Любавино — Копані — Прудище — Грязивець, зайнято Бординичі, Темровичі^[4]. Цього дня підрозділи німецької 4-ї армії чинили шалений опір і намагалися контратакувати, щоб зупинити наступ радянських військ. Ці спроби були відбиті, втрати невідомі. Згідно з радянськими даними, авіація СРСР здійснила 850—900 літаковильотів, у противника — 5^[1]. У боях за Чауси лівофланговий полк 330-ї стрілецької та 2 батальйони 385-ї стрілецької дивізії ліквідували 20 автомобілів противника, 20 гармат, 35 кулеметів, убито до 350 солдатів й офіцерів противника^[4].

Вночі проти 26 червня Курт фон Тіппельскірх, що прийняв командування від Готтарда Гейнріці, хоч і запізніло, однак вирішив відвести 4-ту армію до рубежу по Дніпру.

26 червня радянська армія продовжувала наступати, передові загони 42-ї, 153-ї та 199-ї дивізій форсували Дніпро й захопили плацдарми на західному березі. В напрямку Шклова до кінця дня просунулася вглиб на 30—35 км й вийшла на рубіж Сидорівка — Чамодани, зайнявши місто Горки. Правий фланг та центр 49-ї армії до кінця дня вийшли до східного берега Дніпра на ділянці Яново — Шклов — Хвойна; лівофлангові частини — 62-й стрілецький корпус — продовжували вести бої з німецькими передовими частинами по лінії Шапотіци — Камєнка — Новий Любуж (сучасне Кадіно) — Красная Горка. 42-га та 153-тя стрілецькі дивізії форсували Дніпро та утримували плацдарм на правому його березі по лінії населених пунктів Защита — Добрейка, перетнувши сполучення по шосе Шклов — Могильов.

Правофлангові та центральні частини 50-ї армії продовжувати здійснювати наступ у західному напрямку та до кінця 26 червня сягла лінії Романовичі — Подбельє — Амхавая — Смолка — Кутня — Лисичник — Дворовий. Згідно з радянськими зведеннями, фронтова авіація здійснила 1049 літаковильотів^[1].

27 червня підрозділи 33-ї армії форсували Дніпро та зайняли Копись і Шклов й, долаючи опір німецьких військ, вели бої за розширення плацдарму на західному березі Дніпра. До кінця доби армійські частини вели бої по лінії Маньково — Корзуни — Тросенка — Зємци — Шнаровка — Литовськ та просунулись вглиб німецької оборони на 18-26 км. Сили всіх дивізій першого ешелону 49-ї армії форсували Дніпро та переслідували німецькі частини, що відступали, в центрі й на правому фланзі. Частина 23-ї гвардійської танкової бригади з наказу генерала І. Гришина переправилася через Дніпро, обійшла Могильов з південного заходу й заходу, відрізавши шляхи відступу німецьким силам у напрямку Мінська й Бобруйська; рівночасно з'єднання чотирьох стрілецьких корпусів після переправлення на протилежний берег розпочинають наступ у західному напрямку задля блокування німецького могильовського гарнізону^[3].

Ближче до вечора 27 червня бої велися по лінії Світла Поляна — Закревшина — Софіївка — Поликовичі — Краснопольє — Сеньково, захоплена залізниця Могильов — Орша^[1]. Підрозділи 64-ї та 369-ї стрілецької дивізій вели бої в середмісті Могильова, два стрілецькі полки форсували Дніпро біля Буйничів, обходячи Могильов з південного заходу. Підрозділи 238-ма стрілецька дивізія зайняли передмістя Могильова Луполово^[4]. Один стрілецький полк 362-ї дивізії (генерал Михайло Єншин) вийшов до південної околиці міста Бихова, де зав'язалися вуличні бої. Решта частин 50-ї армії провадили зачистку від німецьких сил захопленої правобережної придніпровської смуги, ладнували переправу та готувалися до подальшого форсування. Один полк 380-ї стрілецької дивізії (генерал Олексій Кустов) форсував Дніпро та зайняв село Стайки. Згідно з радянськими повідомленнями, фронтова авіація того дня здійснювала бомбардувальні та штурмові дії, здійснивши 931 літаковиліт, у супротивника нарахували 7 вильотів.

Ближче до півночі радянське військове керівництво висловило гарнізону Могильова ультиматум, яке могильовський комендант відкинув як неприйнятне^[3].

28 червня підрозділи 33-ї армії відбивають німецькі контратаки — в напрямку від Мінська — 6, у тригодинному бою підбито 5 танків, 6 САУ, 45 гармат, 250 автомашин, до 400 вбито, 150 полонених. До кінця доби виходять на рубіж Старосельє — Вороновка — Шахово — Орловка. Сили 49-ї армії продовжували переслідувати німецькі підрозділи, що відступали, та до кінця доби вийшли на рубіж Головчин — Мостище — Рубцовщина. Частини 50-ї армії переслідували супротивника у південно-західному напрямку, до кінця доби вийшли на рубіж Ташновка — Забродьє — Школьний — Городець — В'юн; того дня радянськими частинами зайнято повністю міста Бихов, Шклов та Могильов. Радянські інформслужби повідомили про здійснений авіацією Другого Білоруського фронту 581 літаковиліт, у супротивника нарахували 3. В боях на території Могильова — по радянських донесеннях — було полонено щонайменш 500 німецьких військовиків^[3]. У боях за Могильов німецькі сили втратили убитими понад 6000 та 3400 полоненими.

Наслідки

Протягом шести діб проведення Могильовської операції частини Другого Білоруського фронту змогли подолати оборону уздовж усієї планованої лінії, форсували в багатьох місцях Дніпро, річку Проню. Бойові підрозділи змогли істотно просунутися в західному й південно-західному напрямках, німецькі війська вибиті із міст Бихов, Могильов, Шклов, значної частини Могильовської області. В німецькій обороні було зроблено істотну пробоїну, особливо південного флангу групи армій «Центр», створилася можливість оточення сил противника під Мінськом. Була розбита німецька 12-та піхотна дивізія, полонений її командир генерал-лейтенант Рудольф Бамлер зі штабом дивізії, комендант Могильова Готфрід фон Ердмансдорф, був убитий командир 39-го танкового корпусу генерал Роберт Мартінек.

Вшанування

Звання Героя Радянського Союзу були вдостоєні:

• майор Андрющенко Володимир Кузьмич, командир 44-го стрілецького полку,
• старший лейтенант Волков Михайло Єрмолайович, 385-та стрілецька дивізія,
• майор Докучаєв Михайло Павлович, командир стрілецького батальйону,
• молодший лейтенант Замулаєв Михайло Афанасійович (посмертно), 830-й стрілецький полк,
• майор Канарчик Олександр Іванович, командир 92-го батальйону,
• старший лейтенант Костянтин Лисицин, командир розвідувальної роти 199-ї стрілецької дивізії,
• Мультан Микола Миколайович, командир 69-го стрілецького корпусу,
• Сліц Антон Іванович, командир 42-ї стрілецької дивізії^[5]
• Усачов Михайло Іванович, на тоді рядовий, кулеметник 1266-го стрілецького полку,
• Шаді Шаімов, рядовий, автоматник 1266-го стрілецького полку,
• Шаров Маркел Потапович, старший сержант 1266-го стрілецького полку,
• сержант Юрченко Пантелей Григорович, помічник командира взводу,
• старший лейтенант Яшин Микола Іванович, командир взводу кінної розвідки.

1964 року в Могильові на Арці Слави встановлено меморіальні дошки, де перераховані частини та з'єднання Радянської армії, що брали участь у Могильовській операції та були нагороджені державними нагородами і вдостоєні почесних звань Могильовських.

Примітки

1. П'ятий сталінський удар [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
2. Могильовська наступальна операція 22—28 червня 1944 року [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
3. [Могильовська наступальна операція 22-28 червня 1944 року (рос.). Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 1 квітня 2016. Могильовська наступальна операція 22-28 червня 1944 року (рос.)]
4. [50-та армія в операції «Багратіон» (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 квітня 2016. 50-та армія в операції «Багратіон» (рос.)]
5. [Могильовська наступальна операція 22—28 червня 1944 року, (рос.). Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 1 квітня 2016. Могильовська наступальна операція 22—28 червня 1944 року, (рос.)]

Джерела

• http://encyclopedia.mil.ru/encyclopedia/history/more.htm?id=11960171@cmsArticle [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• http://militera.lib.ru/memo/russian/polynin/index.html [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• http://war1960.ru/sww/polesie44.shtml [Архівовано 21 квітня 2016 у Wayback Machine.]