Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мері Сібіл Кідд Мейнард Льюїс[3] (англ. Mary Sybil Kidd Maynard Lewis; 7 січня 1900[3][4][note 1] — 31 грудня 1941) — американська співачка з голосом сопрано й актриса, яка активно виступала у мюзиклах, операх, водевілях і кіно протягом першої половини XX століття. Після початку кар'єри співачки у танцювально-хоровому ансамблі у 1919 році підписала контракт з кінокомпанією Christie на роль у серії комедійних німих фільмів; особливо знана за «Сором'язливим двоєженцем» 1921 року. Пізніше вона з'явилася у «Vitaphone Varieties» — одному з найперших звукових фільмів Warner Bros. Її першою великою сценічною роллю була співачка у бродвейському музичному ревю «Безумства Зігфелда» 1921 року. У 1923 році переорієнтувала кар'єру на оперу, починаючи з оперного дебюту у Віденській державній опері. Після кількох років виступів у європейських оперних театрах вона повернулася до США та стала провідною співачкою (сопрано) у Метрополітен-опера у 1925 році, якій залишалася відданою до 1930 року.
Мері Кідд[5], дочка Чарльза Кідда та Гетті Льюїс[3] народилася у Гот-Спрінгс, Арканзас[4] або Далласі, Техас[6]. У неї був брат Джо. Після смерті батька дітей у 1899 році мати не змогла піклуватися про них і віддала їх у сиротинець[3].
Дівчинка знайшла новий дім, коли чекала зустрічі біля церкви з другом після закінчення служби[7]. Її названими батьками стали Вільям (також Френк Ф. Фітч)[7] й Анна Фітчі[3]. Він був методистським служителем і вчителем музики, який навчив її гри на фортепіано[8]. Дорослою Льюїс сказала, що отримала «хорошу музичну освіту» в «суворому методистському домі»[8]. Батько шльопав її, коли, на його думку, вона недостатньо тренувалася. Вона танцювала без музики у своїй кімнаті, хоча «танці були суворо заборонені»[8]. Її також «добряче відшмагали» за те, що вона грала джазову музику на фортепіано[7]. Названа мати часто ловила її на танцях і щоразу карала. «Вона думала, що я прямую прямісінько до диявола», — сказала пізніше Льюїс. «Вона дивилася на сцену з жахом»[8].
У 1912 році Льюїс втекла з дому Фітчів і до 1915 року жила з Г. Ф. і Керрі Отенами, у яких були діти приблизно такого ж віку як і Льюїс. Протягом цього часу вона ходила до школи у Літл-Рок. Вона також займалася музикою. Уроки гри на органі допомогли їй стати органісткою у Другій баптистській церкві[3].
У 1919 році Льюїс приєдналася до гастрольної компанії, яка застрягла у Сан-Франциско, і вона почала співати в тамтешньому кабаре[8]. Також працювала на півдні Каліфорнії у групі жінок, які сиділи колом і співали пісні, а нафтовики кидали в них гроші. Вона залишила цю роботу і повернулася до Сан-Франциско, де приєдналася до водевільної компанії Fanchon and Marco. Ел Крісті побачив її виступи та запропонував знятися у своїх кінокомедіях[7].
Льюїс приєдналася до хору «The Greenwich Village Follies 1920»[9], і до моменту відкриття шоу її назвали його примадонною. У 1921 році вона стала провідною співачкою «Безумств Зігфельда»[4]. Її розклад в опівнічному шоу «Безумств» давав їй час на вивчення французької й італійської мов[8] і музики під керівництвом Вільяма Торнера[10]. Вона також брала участь у випусках «Безумств Зігфельда» 1922 та 1923 років[9].
Льюїс виступала у Європі з 1923 до 1925 рік[4]. Вона навчалася у Жана Пер'є з Національного театру комічної опери у Парижі, і її великий оперний дебют відбувся, коли зіграла Маргариту у постановці «Фауста» у Віденській опері 19 жовтня 1923 року[10]. Після цієї вистави виконала ролі Мімі у «Богемі» 26 жовтня 1923 року та Мікаели у «Кармен» 29 жовтня 1923 року[11]. Її оперний дебют відбувся «трохи більше ніж за рік після того, як вона вперше почала вивчати велику оперу»[8]. Вона також виступала у «Веселій вдові» у Парижі, три місяці гастролювала Англією, співала у Монте-Карло[4]. Один з її виступів у Лондоні в «Казках Гофмана» викликав такі тривалі аплодисменти, що дирекція театру вимкнула світло до тих пір, поки «оплески не вщухли, щоб було чути оркестр і відновилася опера»[6]. Льюїс зіграла роль Мері у «Г'ю-перегоннику» (1924) у прем'єрній виставі[12]. Найяскравіші моменти з цієї опери були серед записів, які вона зробила для Gramophone Company[10].
5 листопада 1925 року Metropolitan Opera Company оголосила, що Льюїс співатиме партії у сезоні 1925—1926. Плани передбачали такий контракт на наступний сезон, але пропозиція Льюїс від Chicago Opera Company спонукала Метрополітен діяти швидше[13]. 28 січня 1926 року виступила з дебютною роллю у Метрополітен Мімі у «Богемі». Тоді під час її виходу на поклін їй «кидали букети, фіалки з передніх сидінь навколо оркестрової ями»[14].
Після дебюту у Метрополітен-опера Льюїс отримала «широкий концертний тур» і записувала арії та пісні для Victor Talking Machine Company[15]. Серед пізніших ролей у Метрополітен Антонія, Джильда, Гільетта, Джульєтта, Лоретта, Маргеріт і Таїс. Вона залишила організацію у 1927 році, після одруження[16].
Заплановане друге підприємство Льюїс у кіно зіткнулося з перешкодою у 1931 році, коли Pathe Studios скасувала контракт з нею, звинувативши у порушенні морального пункту контракту. Через це Льюїс не знялась у фільмі Pathe й отримала 2500 доларів США з 25 000 доларів за контрактом[17].
Льюїс направила зустрічний позов проти Pathe про порушення контракту, вимагаючи решту 22 500 доларів. У відповіді студії сказано, що Льюїс «не поводилася належним чином й з'явилася у стані алкогольного сп'яніння та втягнулася в скандал»[18]. Також сказано, що скандал зменшив її популярність і «зменшив здатність до залучення»[18]. У відповіді не уточнюються подробиці звинувачень. У ньому сказано, що 2500 доларів, отримані Льюїс, були позикою, «щоб дозволити їй уникнути інтерв'ю журналістів щодо інцидентів»[19].
Коментуючи костюми, Льюїс (яка гастролювала в опері Європою) описала себе як «хорошу дівчину» і сказала: «Нещодавно я отримала проміжне рішення про розірвання шлюбу, і я отримаю остаточне рішення у серпні. Але запитайте мого чоловіка, чи я аморальна. Він навіть не хоче розлучатися»[20].
Контракт вперше привернув увагу у 1930 році, коли він був записаний на звукову плівку[21] — вперше така документація була використана замість письмової угоди[22]. Подальший конфлікт привернув увагу інших акторів, оскільки це був один із перших юридичних заходів щодо дотримання морального положення, яке нещодавно стало стандартною частиною контрактів більшості зірок[23].
Льюїс співала у водевілях, зокрема у театрі Palace у Детройті у листопаді 1930 року. Серед її виступів «На прекрасному блакитному Дунаї» Штрауса та фрагменти з «Фауста»[24].
Брала участь у радіопрограмах «The Atwater Kent Hour» на NBC[25] і «Melody Moments» на Blue Network[26].
У 1933 році була солісткою Нью-Йоркського громадського оркестру на концерті у Бруклінському музеї[27]. У 1934 році співала на концерті, спонсорованому Бруклінським інститутом мистецтв і наук при Академії музики[28], а також на концерті у Патерсоні, Нью-Джерсі[29].
У 1936 році Льюїс співала у радіопрограмі Бена Берні на радіо NBC[30] і виступила у нічному клубі Нью-Йорка, виконавши дві популярні пісні та три оперні партії[31].
У 1937 році Льюїс знялася у радіопрограмі «Concert Hall of the Air», де Розаріо Бурдон керувала концертним оркестром[32]. Вона записала 52 електричні транскрипції[33].
«Mary Lewis: The Golden Haired Soprano» — набір з двох компакт-дисків (Marston 52047) вийшов у 2009 році. Ворд Марстон займався продюсуванням. Містить «усі відомі акустичні й електронні записи Льюїс»[12], включно з шістьма раніше не опублікованих творів[34].
Еліс Фітч Земан написала біографію «Mary Lewis, the Golden Haired Beauty With the Golden Voice» («Мері Льюїс, золотоволоса красуня із золотим голосом»), опубліковану Rose Publishing у Літл-Року, штат Арканзас[12].
У 1915 році вийшла заміж за Дж. Кін Льюїса, її коханого зі шкільних років. Вони розлучилися у 1920 році, і він попросив її не згадувати про нього ні в якому разі[3]. Вона вийшла заміж за Майкла Бонена, бас-баритона Метрополітен-опери, 14 квітня 1927 року у Нью-Йорку[5]. Цей шлюб закінчився розлученням 16 серпня 1930 року у Лос-Анджелесі[35]. Пізніше вона вийшла заміж за керівника нафтової компанії Роберта Л. Гейга, який помер у 1939 році[4].
Льюїс померла 31 грудня 1941 року у санаторії Ле Руа у Нью-Йорку у віці 41 року[4].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
