Меморіал жертвам німецької окупації (Дрогобич)

Меморіал пам'яті жертв німецької окупації 1941—1944 років (відомий як «Скорботна мати», «Стіна смерті», «Стіна плачу», Меморіал жертв фашизму) — місце страти німецькими окупантами членів Українського національно-визвольного руху та цивільного населення у Дрогобичі на вулиці Ковальській, 6, під час німецької окупації Західної України з 1941 до 1944 років.

Меморіал жертвам німецької окупації 1941-1944 років
49°21′08″ пн. ш. 23°30′25″ сх. д.
Тип	пам'ятник
Статус спадщини	пам'ятка історії місцевого значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Дрогобич, вул. Ковальська, 6
Архітектор	Євген Хомик
Скульптор	Валентин Борисенко, Валентин Подольський
Матеріал	бронза, граніт, гіпс
Засновано	1974
Встановлено	1974
Меморіал жертвам німецької окупації (Дрогобич) (Львівська область) Показати на мапі Львівська область Меморіал жертвам німецької окупації (Дрогобич) (Дрогобич) Показати на мапі Дрогобич
Меморіал жертвам німецької окупації у Вікісховищі

Опис

Меморіал споруджено у 1974 році з нагоди 30-річчя визволення Дрогобича від нацистів. Автори пам'ятника — скульптори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор — Є. Хомик.

Меморіал складається з бронзового пам'ятника (2,8 м) скорботної жінки, яка приклякла на коліно, піднявши вгору ліву руку, водночас, правою вказуючи на місце страти. На цегляній стіні, під якою виконувались смертні вироки, композиційно відтворено у вигляді барельєфів обличчя жертв. На тій же стіні впритул вмонтовано людські долоні як символ благання, крику, молитви. Перед цегляною стіною — традиційне на той час місце для так званого «вічного вогню».

Пам'ять та історія

22 червня 2014 року на місці страти безвинних жертв фашистського окупаційного режиму у Дрогобичі вперше проведено молитву-реквієм за участю священнослужителів усіх існуючих у Дрогобичі релігійних конфесій — УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, представників римо-католицької церкви, юдейської громади. До місця страти членів Українського національного руху опору, мирного населення — заложників, членів польського та радянського руху опору, представників єврейської національності покладено вінки у формі прапора представників трьох національностей — українців, євреїв, поляків.

Інформацію про історичну подію виголосила старший науковий працівник музею «Дрогобиччина» Марія Головкевич:

«Для Дрогобича період першої радянської окупації (1939—1941) завершився знищенням декількох тисяч осіб. Період німецької окупації (1941—1944) забрав життя майже 15 000 громадян, а також близько 11 000 військовополонених страчених на території німецького стаціонарного табору, який містився на території нинішньої тюрми на вулиці Трускавецькій у Дрогобичі. Гестапівські репресії відбувалися на вулицях Ковальській-Малий Ринок навпроти тодішнього німецького касино у готелі «Европа». Злочини у Дрогобичі гестапо чинило як проти українців, так і проти євреїв та поляків. До середини 1943 року нацисти зосереджувались переважно на знищенні євреїв: 19 листопада 1942 року у так званий «дикий четвер» на вулицях міста розстріляно майже 100 юдеїв, у травні-червні 1943 — ліквідовано гетто. А з активізацією антигітлерівського спротиву, створенням у Західній Україні Української Народної Самооборони, яка згодом трансформувалась в УПА-Захід, німці почали знищувати — розстрілювати та вішати — українських повстанців та членів ОУН. На акції страти, які регулярно відбувалися у ярмаркові дні (понеділок, вівторок, інколи четвер) примусово зганяли та звозили тисячі людей. Перша велика каральна акція — страта членів ОУН на вулиці Ковальській німецькими окупаційними властями — відбулась 2 лютого 1943 року. У серпні-березні цього ж року гестапо провело тут ще декілька великих страт. У жовтні 43-го на цій же площі було розстріляно групу полонених упівців, у листопаді страчено ще тридцять українців. 2 грудня 1943 року під цією стіною штурмбаннфюрер Ганс Бльок повішав десять українських патріотів, які 30 листопада цього ж року у бою під Недільною знищили обершарфюрера СС Ляуфмана. 11 січня 1944 року у відплату за загибель шуцполіцая Вагнера тут знищено 10 членів ОУН-УПА та заложників. 9 березня 1944 року на цій же площі після нелюдських тортур садист Морльох стратив члена Крайового Проводу ОУН, одного з керівників повстанської радіостанції «Афродита» Івана Клима. Очевидці свідчили, що жодна жертва не просила помилування. Тут, на цьому місці, українські патріоти вмирали зі словами: «Хай живе Самостійна Україна!», а член КПЗУ Михайло Петрів перед стратою крикнув: «Хай живе самостійна радянська Україна!». Отут, на вулиці Ковальській за переховування євреїв був розстріляний дрогобичанин Кміт разом з дружиною. Окрім членів ОУН-УПА на Ковальській страчено декілька десятків заручників — майже 50 осіб. Репресивно-винищувальна діяльність нацистів була також спрямовано проти польського і радянського руху опору, але, за твердженням і українських, і польських істориків, на цьому місці було страчено сотні краян, і майже всі — українці. З вікна будинку, під стінами якого стоїмо, дрогобичанин Адам Пашулька під страхом смерті зазнимкував трагічний момент страти українців на весні 1944 року. Цей історичний фотоапарат нині експонується у музеї «Дрогобиччина»…»[1]

Світлини

.

• 
  Головний пам'ятник
• 
  Місце страти мирних громадян
• 
  Стіна, біля якої німецько-фашистські загарбники стратили мирних громадян
• 
  Барельєф на стіні
• 
  Барельєф на стіні