Магнат

Магна́т (лат. magnus — великий) — можновладець, вельможа, князь. Людина високого соціального стану, шляхетського походження чи багата (великий землевласник, представник родової й багатої знаті). У середньовіччі — назва вищих землевласників і воєначальників вище барони: графи, герцоги, князі та територіальні принци. У переносному значенні — великий власник, багатій, олігарх.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вельможа (значення).

Український магнат Костянтин Іванович Острозький

Іспанія і Португалія

• Гранди

Італія

У середньовіччі в італійських містах-республіках (Венеція, Флоренція, Генуя) правили династії багатих магнатів, олігархів (Борджа, Медічі, Сцевола).

Україна та Річ Посполита

У Великому князівстві Литовському, Руському і Жемантійському, в шляхетській республіці Речі Посполитій (Польща, Литва, Україна, Білорусь) та на початках Козацької держави магнатами називалися духовні і світські сенатори або державні радники (радні пани) і знатне шляхетство.

Інші назви: князі, королев'ята, славне панство, велике панство, ясновельможні, зацне панство, великоімениті тощо.

Угорщина

В Угорщині так звали представників знатних дворянських родів, князів, графів і баронів, які, згідно з Конституцією, мали спадкове право на участь в представництві і збиралися в особливій палаті (стіл магнатів, високий стіл — угор. felső ház).

Японія

• Магнат (Японія)

Провінційні або регіональні володарі в домодерній Японії XIV—XIX століття. Представники найбільших шляхетних і найзаможніших самурайських родів, голови територіальних уділів^[1]. У період Едо усі землевласники, прибуток яких перевищував 10 000 коку, називалися магнатами. Також — даймьо.

Див. також

• Шляхта
• магнатське господарство

Примітки

1. Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. — К.: Дух і Літера, 2013. — С. 19-21, 23-24.

Джерела та література

• О. І. Гуржій. Магнати [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 417. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Т. І. Бондарук. Магнати [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

Література

• Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст. — Київ: Критика, 2002. — 416 с. ISBN 966-7679-23-3
• Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.] (вид. 2-е, перег. і випр.). — Київ: Критика, 2008. — 472 с. ISBN 966-8978-14-5
• Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. — К.: Дух і Літера, 2013. — 960 с. з іл. ISBN 978-966-378-293-5.

Посилання

• Маґнат [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 886-887. — 1000 екз.