Махиня Микола Борисович

Мико́ла Бори́сович Махи́ня (нар. 17 (30) листопада 1912(19121130), Канів, Київська губернія — пом. 15 березня 1990, Київ) — радянський футболіст, нападник. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (1946), заслужений тренер УРСР (1962)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Махиня.

Микола Махиня
Микола Махиня
Особисті дані
Повне ім'я	Микола Борисович Махиня
Народження	17 (30) листопада 1912(1912-11-30)
	Канів, Російська імперія
Смерть	15 березня 1990(1990-03-15) (77 років)
	Київ, УРСР
Зріст	175 см
Вага	75 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник, захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1927—1931 «Райкомвод» (Київ) ? (?) 1931—1935 «Динамо» (Київ) ? (?) 1936—1941 «Динамо» (Київ) 110 (10) 1942—1943 «Динамо» (Казань) ? (?) 1943 «Динамо» (Москва) ? (?) 1944—1947 «Динамо» (Київ) 51 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1944—1945 «Динамо» (Київ) 1947—1953 ОБО (Київ) 1954—1958 ФШМ (Київ) 1959—1960 СКВО (Київ) 1961 СКА (Київ)
Звання, нагороди
Звання	Майстер спорту СРСР Заслужений майстер спорту СРСР
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Насамперед відомий як гравець виступами за «Динамо» (Київ). Автор першого гола «Динамо» в чемпіонатах СРСР — 24 травня 1936 року в ворота московського «Динамо». Як тренер найбільш відомий тренуванням київської армійської команди, з якою двічі ставав чемпіоном УРСР.

Біографія

Кар'єра гравця

Народився 17 (30) листопада 1912(19121130) року в Каневі.

У футбол почав грати 1927 року в Києві в команді «Водник», за яку виступав п'ять років.

У 1932 році молодий нападник перейшов в київське «Динамо». Крім ігор за динамівський колектив, в 1935 році, в складі команди УПВО (Управління прикордонної та внутрішньої охорони), брав участь в матчах на першість Києва.

Навесні 1936 року стартував перший клубний чемпіонат СРСР. Свій дебютний поєдинок київські динамівці зіграли 24 травня, проти одноклубників з Москви. Матч закінчився розгромною поразкою української команди з рахунком 1:5. Свій єдиний гол кияни забили лише на 80-й хвилині, відзначився Махиня, ставши автором першого в історії команди голи в чемпіонатах СРСР. Наступні ігри динамівці Києва провели набагато впевненіше, в результаті завоювавши срібні медалі^[1].

У другому чемпіонаті країни, кияни виступили менш вдало, посівши 6 місце, а Микола з 4 забитими голами став найкращим серед бомбардирів в своїй команді.

У сезоні 1937 року, форвард зі своїми партнерами стали бронзовими медалістами чемпіонату. З серпня того ж року Микола Махиня, в інтересах команди став грати на позиції захисника. У новому для себе амплуа, відрізнявся самовідданою і непоступливою грою. У 1937 і 1938 роках ставав у складі київського «Динамо» володарем Кубка УРСР, за підсумками сезону 1938 року увійшов до списку «55 найкращих футболістів СРСР». У 1937 році, у складі київського «Динамо», брав участь у матчі проти збірної Басконії, що здійснювала турне по СРСР.

У 1934–1940 роках був гравцем збірної Києва, зіграв п'ять поєдинків на першість СРСР серед команд міст в 1935 році. У 1934–1939 роках, входив до складу збірної УРСР, брав участь у переможному матчі команди республіки проти збірної клубів Туреччини в 1934 році і в двох переможних матчах, проти тієї ж турецької команди в 1936 році. Так само брав участь в турне збірної УРСР по Бельгії і Франції, де влітку 1935 року, в одному з матчів з професійним клубом «Ред Стар», українці здобули сенсаційну перемогу з рахунком 6:1^[2].

У сезоні 1941 року захисник, який роком раніше став майстром спорту СРСР, встиг узяти участь в 9 поєдинках. З початком радянсько-німецької війни, Микола Махиня брав участь в обороні Києва. Пізніше, за проявлену відвагу і мужність був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Після відступу радянських військ, в червні 1942 року направлений в Казань, де до квітня 1943 року був гравцем місцевої динамівської команди.

У травні-червні 1943 року знаходився в складі московських динамівців, після чого направлений до Харкова, де в повоєнному місті налагоджував футбольне господарство. У 1944 році повернувся до Києва, був граючим тренером і капітаном рідного «Динамо», остаточно повісивши бутси на цвях лише в 1947 році. У 1946 році Миколі Махині було присвоєно почесне звання Заслуженого майстра спорту СРСР^[3].

Кар'єра тренера та викладача

У 1944 році Микола Борисович взявся за відродження київського «Динамо», в один з найскладніших періодів в його історії. Команду практично довелося створювати заново. В цей час Махиня був її гравцем і старшим тренером. Прийнявши «Динамо» у віці 31 року, Махиня став наймолодшим тренером в історії команди^[4]. Уже в 1944 році динамівці здобули свій перший трофей в післявоєнний період, перемігши в розіграші Кубка УРСР. А от у чемпіонаті СРСР як наставник Махиня так і не зіграв, ставши єдиним тренером київського «Динамо», що не брав участі в чемпіонаті країни. Під його керівництвом кияни провели лише один офіційний поєдинок на Кубок СРСР проти московського «Спартака», в якому поступилися в додатковий час 1:2, а також зіграли понад 20 товариських матчів^[4]. Перед початком першого післявоєнного чемпіонату СРСР, в квітні 1945 року, його на посаді старшого тренера змінив Лев Корчебоков. Сам же Микола ще протягом двох з половиною років виступав за динамівців як футболіст.

З 1947 року Микола Махиня тренував армійську команду Києва ОБО (Окружний будинок офіцерів), з якою став чемпіоном Збройних сил СРСР, а в 1949 і 1951 роках призводить команду до перемог в чемпіонаті УРСР.

У 1954 році Микола Махиня бере участь у створенні київської ФШМ (Футбольної школи молоді), й якій став її першим директором і старшим тренером.

У 1959–1961 роках знову працює з армійськими командами Києва, після чого береться тренувати збірну Української РСР глухонімих і двічі перемагає з цією командою в першостях СРСР серед футболістів з обмеженим слухом. У 1962 році удостоєний звання «Заслужений тренер УРСР».

З 1961 по 1979 рік Микола Борисович Махиня працював на викладацьких роботах — спочатку асистентом, а потім викладачем і доцентом кафедри фізвиховання Київського інституту інженерів цивільної авіації.

Досягнення

Як гравець

• Чемпіон УРСР: 1936. 1944.
• Володар кубка УРСР: 1937, 1938, 1944, 1946, 1947
• Володар кубка сезону УРСР: 1936. 1937.
• Срібний призер чемпіонату СРСР: 1936 (весна)
• Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1937

Як тренер

• Володар кубка УРСР: 1944
• Чемпіон УРСР: 1949, 1951
• Чемпіон Збройних сил СРСР: 1950
• Переможець першості СРСР серед глухонімих: 1961, 1962

Індивідуальні

• У списку 55 найкращих футболістів Радянського Союзу: 1935 (під № 3).
• У списку 33 найкращих футболістів Радянського Союзу: 1938 (під № 4)
• Майстер спорту СРСР: 1940
• Заслужений майстер спорту СРСР: 1946
• Заслужений тренер УРСР: 1962

Примітки

1. История клуба 1927—1945. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 23 червня 2012.
2. Украинский футбол в 1935 году. Архів оригіналу за 11 грудня 2012. Процитовано 23 червня 2012.
3. (23.7.1946 — знак № 359)
4. Динамовские полководцы. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 23 червня 2012.

Джерела

• Мультимедійна енциклопедія ФК «Динамо» Київ
• Савин А. В. Игроки, тренеры, судьи: Справочно-биографический словарь. — М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс,2001. — 664 с. + 64 с. вкл.: ил. — (История футбола).^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
• Энциклопедический справочник — «Российский футбол за 100 лет», Российский футбольный союз, М. 1997. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

• Біографія футболіста на сайті allfutbolist.ru (рос.)
• Статистика футболіста на сайті ukr-football.org.ua