Мануель Доррего

Мануе́ль Крі́спуло Бернабе́ Дорре́го (ісп. Manuel Críspulo Bernabé Dorrego; 11 червня 1787, Буенос-Айрес — 13 січня 1828, Наварро^[en], провінція Буенос-Айрес) — аргентинський державний і військовий діяч. Двічі обіймав посаду губернатора Буенос-Айреса (в 1820 році та в 1827—1828 роках).

Мануель Доррего
ісп. Manuel Dorrego
Народився	11 червня 1787(1787-06-11)[1]  Буенос-Айрес, Ріо-де-ла-Плата, Іспанська імперія
Помер	13 грудня 1828(1828-12-13)[1][2] (41 рік)  Наварро[d], Буенос-Айрес, Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плати  ·вогнепальна рана
Поховання	Реколета
Країна	Аргентина
Діяльність	політик, дипломат, військовослужбовець, журналіст
Alma mater	National School of Buenos Airesd і Королівський університет Сан-Феліпе
Знання мов	іспанська
Учасник	Громадянська війна в Аргентині
Роки активності	1794 — 1828
Посада	губернатор провінції Буенос-Айресd
Військове звання	генерал і полковник
Партія	Федералістська партія[d]
Конфесія	католицтво
Брати, сестри	Luis Dorregod
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

У 1803 році Доррего закінчив реальне училище Святого Карла; продовжив навчання в університеті Святого Філіпа в Чилі.

Поїхав до Об'єднаної провінції Ріо-де-ла-Плати, де вступив в Армію Півночі^[en] Мануеля Бельграно. Брав участь в битвах за Тукуман^[en] і Сальту^[en], в обох боях був поранений. За перемогу одержав підвищення від Бельграно у званні. В результаті він не взяв участь в битвах за Вількапухіо^[en] і Айоуму^[en], Армія Півночі зазнала дві поразки, пізніше Бельграно шкодував про відсутність Доррего.

Був противником португальско-бразильського вторгнення в Східну смугу, однак, підбурюваний Хуаном Пуейредоном, був змушений боротися проти Хосе Артігаса. Був висланий із країни Пуейредоном, деякий час жив у Балтиморі (США). Вивчав теорію федералізму в США, в результаті чого прийшов до висновку, що кожен штат повинен був автономним, відкидаючи тим самим централізовану форму правління, створену Пуейредоном. У цей час він написав апологетичний твір «Cartas apologéticas», засуджуючи в ньому підтримку Пуейредоном португало-бразильського вторгнення.

У 1819 році, після від'їзду Пуейредона зі столиці, повернувся в Буенос-Айрес. Був призначений тимчасовим губернатором, брав участь в бойових діях проти Карлоса Альвеара, Каррери і Естаніслао Лопеса^[en]. Насправді він продовжував бути противником уряду, у зв'язку з цим, на пост губернатора був призначений Мартін Родрігес^[en]. Знову Доррего вигнали з країни, він оселився в Верхньому Перу. У Кіто зустрівся з Симоном Боліваром, підтримавши його ідею створення єдиного південноамериканського союзу.

На короткий час повернувся в Буенос-Айрес, працював в легіслатурі Установчих зборів Буенос-Айреса. Активно підтримував федеральний уряд, критикував свободу слова. Однак, згідно з конституцією 1826 року уряд мало сильною централізованою владою, вона гарантувала свободу слова.

Доррего не схвалював політику уряду Бернардіно Рівадавії, проголошеного першим президентом Аргентини, в газеті El Tribuno з'явилася стаття, в якій Доррего критикував його. У зв'язку з невдоволенням населення новим президентом, Рівадавія змушений був скласти з себе повноваження, віцепрезидент Вісенте Лопес-і-Планес також був змушений подати у відставку. Не маючи більше глави держави, легіслатура призначила Доррего губернатором провінції Буенос-Айрес. Він був покровителем бідних, при ньому став діяти федеральний уряд, скінчилася аргентино-бразильська війна.

Аргентинські війська, які повернулися з війни, збунтувалися проти Доррего, оскільки під тиском британських дипломатів він був змушений повернути Бразилії всі раніше завойовані землі. 1 грудня 1828 року лідер унітаристської партії Хуан Лавальє^[en] скинув Доррего. Доррего покинув місто і разом з союзниками створив селянську армію. Зрештою, він був розбитий і розстріляний Лавальє.