Маленька нічна серенада (нім. Eine kleine Nachtmusik, серенада № 13 для струнних у соль мажор), K. 525 — серенада у чотирьох частинах, написана Вольфгангом Амадеєм Моцартом в 1787 році, є одним з найвідоміших творів композитора.
| Маленька нічна серенада | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. Eine kleine Nachtmusik | ||||
 | ||||
| Композитор | Вольфганг Амадей Моцарт | |||
| Жанр | класична музика | |||
| Каталог | 525 | |||
| Створено | 10 серпня 1787 | |||
| Видано | 1887 | |||
| Тональність | соль мажор | |||
| Інструментування | скрипка, альт, віолончель і контрабас | |||
|
| ||||
 Маленька нічна серенада у Вікісховищі | ||||
Твір написаний для ансамблю з двох скрипок, альта, віолончелі та контрабасу, але часто виконується струнними оркестрами[1].
Історія написання
Серенада була завершена Моцартом у Відні 10 серпня 1787 року, приблизно в той час, коли композитор працював над другим актом опери «Дон Жуан»[2]. Назва роботи походить від вступу, який Моцарт зробив у своєму особистому каталозі творів, що починається словами «Eine kleine Nacht-Musik» (в перекладі з нім. «Маленька нічна серенада»).
Твір не публікувався приблизно до 1827 року. Тільки після смерті Моцарта, в 1799 році вдова Констанція продала його німецькому композитору Йоганну Андре[en], як частину великої колекції композицій чоловіка.
Структура
Твір складається з чотирьох частин:
Allegro
Перша частина має сонатну форму. Друга тема є більш витонченою, у ре мажор. Експозиція закриває ре мажор і повторюється.
Romanze
Друга частина написана у до мажор, являє собою романс, з темпом, позначеним як анданте. Почуття близькості і ніжності залишається протягом всієї частини. Написана у формі рондо, що має форму A–B–A–C–A, а також з фінальною кодою.
Menuetto
Третя частина, помічена як Allegretto, являє собою є менует і тріо, які тривають 3/4 часу. Менует у соль мажор контрастує з ре мажор.
Rondo
Четверта і остання частина твору, позначена як алегро, написана у жвавому темпі, у соль мажорі. Частина має сонатну форму. Твір закінчується довгою кодою.
Можливі додаткові частини
У публікації каталогу, що був згаданий вище, Моцарт перераховує п'ять частин («Алегро — Менует і Тріо — Романс — Мінует і Тріо — Фінал»)[3] Друга частина в цьому списку, Менует і тріо, довгий час вважалася втраченою і ніхто не знає, хто її вилучив, Моцарт чи хтось інший. Німецький музикознавець Альфред Ейнштейн припустив, що менует у сонаті для фортепіано сі-бемоль мажор, K. 498a, якраз і є відсутньою частиною.[4]
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
