Loading AI tools
Мазур Петро Андрійович (9 липня 1923, Вишнопіль — 27 серпня 2008) — український скульптор.
Народився 9 липня 1923, Вишнопіль, тепер Старокостянтинівського району Хмельницької області.[1] Поступив до Кролевецького художнього училища. Через півтора року був змушений покинути навчання через початок Другої світової війни. Мобілізований до радянського війська, брав участь у штурмі Праги і Берліна. Демобілізований 1947 року в Хабаровську.[2] Нагороджений медалями.[1] Поступив на третій курс Львівського училища прикладного мистецтва, яке за три роки закінчив.[2] 1956 року закінчив Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва. Серед викладачів з фаху — І. Севера, В. Телішев, В. Манастирський, М. Бендрик, А. Оверчук.[1] Від 1967 року член Спілки художників УРСР.[3] 1983 року відзначений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.[4] 1992 року отримав звання Заслуженого художника України.[5] Проживав у Львові в будинку № 116 на вулиці Тарнавського.[1] Помер 27 серпня 2008 року.[3]
- Роботи
- «Зоя Космодем'янська», 1959, тонований бетон, 47×32×29.[6]
- Портрет народного майстра М. Павловського (1963).[1]
- «Т. Г. Шевченко» (1964).[1]
- Пам'ятник Володимирові Леніну біля будинку № 29 на вулиці Караджича у Львові (1964).[7]
- «М. Островський» (1964, кована мідь).[8]
- Портрет члена КПЗУ Ернеста (М. Теслюка) (1965).[1]
- «М. О. Шолохов» (1966, мармур).[9]
- «Карл Маркс», 1967, мармур, 71×58×57.[6]
- «Син Еллади» (1967).[1]
- Портрет Маноліса Глезоса. 1967, майоліка, 48×38×35.[10]
- «В. І. Ленін». 1970, гіпс, 250×110×70.[10]
- Пам'ятник радянським солдатам у Виноградові (1971, співавтори скульптор В. Дяченко та архітектор І. Євдокимов).[11]
- Пам'ятники загиблим землякам у селах Попівці Бродівського району (1972)[12], Олеськ (1975)[13], Грушатичі (1976, архітектор І. Наконечний)[14], Великі Новосілки (1977, архітектор В. Кузубов)[15], Домашів (1979, архітектор О. Скоп).[16], Старе Село Пустомитівського району, (1982, архітектор М. Гірняк)[17], у селах Танатари і Бринзяни (Молдова).[2]
- Пам'ятник прикордонникові І. М. Середі в селі Лопушанка Турківського району (1973, архітектор В. Кузубов).[18]
- Пам'ятник М. Островському в Бориславі (1974).[19]
- «Бригадир комплексної бригади БУ-15 Львівпромбуду Б. Стаховський». 1975, штучний камінь, 64×54×40.[20]
- Портрет коваля Львівського заводу автонавантажувачів Б. І. Худого (1977, тонований гіпс, 67×47×43).[21]
- «В. І. Ленін» (1977, карбована мідь, 100×80×70).[21]
- Портрет М. В. Струтинського (1977, тонований гіпс, 72×30×38).[21]
- Портрет О. П. Колодяжного (1977, тонований гіпс, 67×32×39).[21]
- «Приборкувачі надр» (1977, тонований гіпс, 83×100×93).[22]>
- «В. І. Ленін» (1979, карбована мідь, 100×60×70).[23]
- Пам'ятник С. Будьонному у Бродах (1980, архітектор В. Литвин).[19]
- «Приборкувач вогню» (1982, тонований гіпс, 88×40×26).[24]
- «Учасник боїв „бродівського котла“ парторг полка В. М. Секретарюк» (1982, тонований гіпс, 60×50×35).[25]
- Пам'ятник Миколі Островському в селі Коросно (1982, архітектор В. Пліхівський).[26]
- Пам'ятник секретарю райкому комсомолу М. С. Кравцю в Ходорові (1983).[27]
- Пам'ятник Володимирові Леніну у Старому Самборі (1983, архітектор Андрій Шуляр).[14]
- Меморіальна таблиця Іванові Франку на вулиці Генерала Чупринки, 14 у Львові (1986, бронза).[28]
- «Іван Франко» (1986, тонований гіпс, 96×52×51).[29]
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
