Лавров Кирило Юрійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лавров.

Кири́ло Ю́рійович Лавро́в (рос. Кири́лл Ю́рьевич Лавро́в; нар. 15 вересня 1925, Ленінград, РРФСР, СРСР — пом. 27 квітня 2007, Санкт-Петербург, Росія) — радянський та російський актор театру і кіно. Народний артист РРФСР (1970). Народний артист СРСР (1972).

Кирило Юрійович Лавров
рос. Кирилл Юрьевич Лавров
Ім'я при народженні	рос. Кирилл Юрьевич Лавров
Народився	15 вересня 1925(1925-09-15) Ленінград, РСФРР, СРСР[1]
Помер	27 квітня 2007(2007-04-27) (81 рік) Санкт-Петербург, Росія[1]  лейкоз
Поховання	Богословське кладовище
Національність	росіянин
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, актор театру, кіноактор, політик, кінорежисер, театральний режисер, режисер
Заклад	Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Роки діяльності	1950—2007
Партія	ВКП(б)
Дружина	Миколаєва Валентина Олександрівна
Діти	син — Сергій (1955), дочка — Марія (1965)
Батьки	Юрій Лавров
IMDb	ID 0492253
Автограф
Нагороди та премії
Почесний громадянин Санкт-Петербурга Премія Президента Російської Федераціїd Нагороди Автономної Республіки Кримd
Кирило Юрійович Лавров у Вікісховищі

Життєпис

Народився в сім'ї народного артиста СРСР, одного з провідних артистів Київського російського театру імені Лесі Українки Юрія Сергійовича Лаврова і ленінградської актриси, читця Ольги Іванівни Гудим-Левкович. Під час німецько-радянської війни був в евакуації в Кіровськой області і Новосибірську, підлітком працював в радгоспі, токарем на заводі H352 Наркомату боєприпасів.

З 1943 по 1950 рік служив в армії: вчився в Астраханській військово-авіаційній школі механіків, потім п'ять років служив техніком на одному з Курильських островів, обслуговував пікіруючі бомбардувальники «Пе-2». Після демобілізації поступив в трупу київського Театру російської драми імені Лесі Українки.

З 1955 року перейшов в трупу Академічного Великого драматичного театру імені М. Горького. Брав участь в постановках Г. А. Товстоногова «П'ять вечорів», «Лихо з розуму», «Океан», «Міщани», «Ревізор», «Три сестри».

Знімався в головних ролях в кінофільмах «Живі і мертві», «Брати Карамазови», «Приборкання вогню», «Довіра», «Мій ласкавий і ніжний звір», «Майстер і Маргарита». Як режисер спільно з Михайлом Ульяновим зняв другу і третю серії фільму «Брати Карамазови» (першу знімав І. О. Пир'єв, але він помер під час зйомок фільму).

Був удостоєний Ленінської премії за втілення образу Леніна в радянському кінематографі і театрі протягом ряду років (1976—1982).

Після смерті Георгія Товстоногова за рішенням колективу став художнім керівником АБВТ.

Вступив в КПРС в 1946 році. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Народний депутат СРСР (1989—1991) від Союзу театральних діячів СРСР. Очолював Ленінградське відділення Всесоюзного театрального товариства і Союзу театральних діячів СРСР. Президент Міжнародної конфедерації театральних союзів (з 1992 року).

Лауреат Державних премій СРСР і Росії. Герой Соціалістичної Праці. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Лауреат Премії Президента Росії «За внесок у розвиток кіномистецтва» (2000). Лауреат Царськосельської художньої премії (2004). Почесний громадянин Санкт-Петербурга.

Зібрав велику домашню бібліотеку з історії Росії і Петербурга.

З дитинства захоплювався спортом. Мав 1-й юнацький розряд з гімнастики. Чудово ходив на лижах, прекрасно фехтував. Уболівальник «Зеніту». Багато років був капітаном футбольної команди ВДТ. Помер 27 квітня 2007 в Санкт-Петербурзі після важкої хвороби.

Вшанування пам'яті

У січні 2000 року ім'я «Кирило Лавров» привласнено малій планеті 6764, відкритою Кримською обсерваторією 7 жовтня 1981 року.

Сім'я

Дружина — Миколаєва Валентина Олександрівна. Син — Лавров Сергій Кирилович (1955 р. н.). Дочка — Лаврова Марія Кирилівна (1965 р. н.). Внучка — Семенова Ольга Володимирівна.

Фільмографія

• 1955 — Максим Перепелиця
• 1955 — Шляхи і долі
• 1955 — Васьок Трубачов і його товариші
• 1956 — Назустріч пісні
• 1956 — Медовий місяць
• 1958 — Дорогою безсмертя
• 1958 — У дні Жовтня
• 1958 — Андрійко
• 1959 — Сварка в Лукашах
• 1960 — Додому
• 1960 — Повість про молодят
• 1960 — Третя, патетична
• 1960 — Дівча, з яким я товаришував
• 1963 — З вечора до полудня
• 1964 — Наречені і ножі
• 1963 — Живі і мертві
• 1965 — Залп «Аврори»
• 1965 — Вірте мені, люди
• 1966 — Довге щасливе життя
• 1967 — Відплата
• 1968 — Нейтральні води
• 1968 — Брати Карамазови
• 1969 — Наші знайомі
• 1970 — Штрихи до портрету В. І. Леніна
• 1970 — Чайковський
• 1970 — Любов Ярова — Швандя
• 1971 — Хід білої королеви
• 1972 — Приборкання вогню — Башкірцев
• 1972 — Міщани
• 1974 — Океан
• 1974 — Ще не вечір
• 1976 — Повість про людське серце
• 1976 — Довіра — Ленин
• 1976 — Звичайний місяць
• 1977 — Зворотний зв'язок
• 1978 — Освідчення в коханні
• 1978 — Мій ласкавий і ніжний звір
• 1978 — Зустрічі
• 1978 — Ярославна, королева Франції (князь Ярослав Мудрий)
• 1979 — Склянка води
• 1979 — Подорож в інше місто
• 1981 — 20 грудня
• 1982 — На Гранатових островах
• 1982 — Ось знову вікно...
• 1982 — Каракуми, 45 у тіні
• 1983 — З життя начальника карного розшуку
• 1983 — Побачення з молодістю
• 1983 — Магістраль
• 1983 — Відлуння далекого вибуху
• 1984 — Преферанс по п'ятницях
• 1984 — Кольє Шарлотти
• 1984 — Три відсотка ризику
• 1985 — Таємна прогулянка
• 1985 — З ювілеєм зачекаємо
• 1986 — Червона стріла — Кропотов
• 1988 — Заборонена зона
• 1988 — Хліб — іменник
• 1989 — Благородний розбійник Володимир Дубровський
• 1991 — Шкура
• 1991 — Породження пекла
• 1997 — Шизофренія
• 1998 — Гірко!
• 2000 — Ніжний вік
• 2000 — Забійна сила (серіал)
• 2000 — Бандитський Петербург. Фільм 1. Барон (серіал; Юрій Міхєєв, «Барон»)
• 2001 — Вулиці розбитих ліхтарів
• 2005 — Майстер і Маргарита (серіал; Понтій Пілат)

Сценографія

• Директор
• Вороги
• Обрив
• Шостий поверх
• Коли квітне акація
• У пошуках радості
• П'ять вечорів
• Океан
• Горе від розуму
• Три сестри
• Піднята цілина
• Міщани
• Дядько Ваня
• На дні
• Макбет
• Підступність і любов
• Ревізор
• Любов під в'язами
• Останні
• Борис Годунов
• Перед заходом сонця