Курка
свійський птах, найпоширеніший птах планети З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ку́ри сві́йські[1] або дома́шня ку́рка (Gallus gallus domesticus) — свійські птахи, найпоширеніші птахи планети. На 2003 рік у світі налічувалося близько 24 мільярдів курей[2]. За тривалу історію одомашнення людиною виведена велика кількість різних порід. Розводять їх заради м'яса та яєць, крім того, від них отримують перо і пух.
| Домашня курка | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Квочка з виводком курчат | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
Назва
Назва «кури», однина «курка» походить від прасл. *kurъ («півень»), утворене за допомогою суфікса -r- від звуконаслідувального вигуку *ku або *kur; пов'язується з перс. xurōs — «півень» і дінд. kúlālah — порода курей[3]. Наукова назва утворена від лат. gallus — «півень», та domesticus — «сві́йський, домашній».
Історія одомашнення
Узагальнити
Перспектива
Різні види диких птахів у різні часи виявляли на всіх континентах: глухар — в Європі, цесарки — в Африці, Туреччині та Америці й золотий півень — в Азії.
Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей до роду Курка (Gallus) належать ще три види: Gallus sonnerati, Gallus lafayettei та Gallus varius. Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.
Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін[4], вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н. е. Пізніше дослідники[5] стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н. е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про давнішу історію одомашнення курей — 6000—8000 років до н. е. в Південно-Східній Азії та Китаї[6].
Найбільшими виробниками курки є США (18,29 млн тонн за рік), Бразилія (13,6 млн тонн), Китай (12,7 млн тонн), Індія (4,2 млн тонн), Росія (3,75 млн тонн), Мексика (3,27 млн тонн)[7].
Породи
Узагальнити
Перспектива
У світі є багато порід курей, різних на вигляд, за забарвленням, особливостями розведення і напрямком використання. У різних порід яйця мають різний колір: білий, коричневий, зелений, блакитний, червоний тощо. Нині у європейському стандарті з птахівництва нараховується близько 180 порід курей, проте загалом у світі їх понад 600.
З господарської точки зору породи розділяють на три головні групи:
- яєчні породи,
- яєчно-м'ясні породи,
- м'ясні породи.
Породи мають свої особливості. Яєчні кури — невеликого розміру, швидко ростуть, рано дозрівають. Кури яєчно-м'ясних порід більші, з добре розвиненими м'язами, менш скороспілі. До давно відомих яєчних порід належать:
- Іспанська (англ. Spanish)
- Італійська (нім. Italiener) або леггорн (англ. Leghorn)
- Гамбурзька (англ. Hamburg або Hamburgh)
- Червоношапкова (англ. Red Cap)
- Андалузька (англ. Andalusian)
- Мінорка (англ. Minorca)
Більшість з них, окрім леггорна, втратили своє значення в умовах сучасного великомасштабного виробництва яєць. У дрібних приватних господарствах ці і деякі інші з не насиджуючих порід вимагають великого простору для прогулянок, а взимку — гарно опалюваних приміщень.
У промисловому птахівництві, що включає м'ясну промисловість і виробництво яєць, використовуються гібридні породи і кроси курей. При цьому основними завданнями племінної роботи є виведення спеціалізованих яйценосних та м'ясних ліній, випробування їх на поєднання і схрещування для виведення гібридних несучок і бройлерів.
Зовнішній вигляд
Кури важать від 1,5 до 5 кг залежно від породи. При цьому півні зазвичай важчі за самок: різниця у вазі може складати до 1 кг. Крім того, існують карликові породи — від 500 г до 1,2 кг.
У курей яскраво виражений статевий диморфізм. Чоловічі особини відрізняються від жіночих в першу чергу яскравим оперенням, яке особливо виділяється на довгому пишному хвості і шиї. У півнів в нижній частині плесна утворюються кісткові вирости — шпори. І курка, і півень мають на голові виразно помітну борідку і гребінь. Вони є органами терморегуляції і дозволяють перенаправляти кровотік до шкіри. В більшості випадків гребінь у півня більший, ніж у курки. Розрізняють гребені:
- листоподібний (з декількома зубцями),
- трояндоподібний,
- стручкоподібний та інших форм.
У курчат є менш виражений гребінь і борідка тілесного кольору. Дзьоб злегка зігнутий. Забарвлення дзьоба і плесна у більшості порід однакове — жовте, біло-рожеве, чорне чи інше. Колір оперення різноманітний — білий, сірий, помаранчевий, рудий, коричневий, червоний, чорний.
Спосіб життя і утримання
Для курей потрібен незначний простір для життя і прогулянок. Вони не дуже чутливі до несприятливих погодних умов, тому переважно добре зимують в звичайному сараї і хлівах. В умовах промислового птахівництва курей розміщують в пташниках (на підлозі або в клітках).
Серед курей можливі випадки канібалізму, якщо одна птаха починає клювати рану іншої особини, а також через стрес у зв'язку з переповненістю курників або через брак в раціоні білків, метіоніну чи певних мікроелементів (зокрема, сірки). У промисловому виробництві з метою запобігання подібним інцидентам (канібалізму, розкльовуванню) і для підвищення споживання корму застосовується метод обрізання дзьоба (дві третини верхньої і одна третина нижньої половини). Цей процес (дебікування) болючий для курей, оскільки їх дзьоб пронизаний тонкими нервовими закінченнями.
Годування
Узагальнити
Перспектива
Курячий шлунок має 2 відділи — залозистий і м'язистий. Основне перетирання і подрібнення їжі відбувається в м'язистому шлунку. Для цього птах повинен мати можливість ковтати гравій або гальку діаметром 3—5 мм, її можна додавати в годівницю разом з мінеральними кормами.
Кури всеїдні: вони харчуються дрібним насінням, травами й листям, черв'яками та навіть невеликими ссавцями, такими як миші. У домашніх господарствах основний корм курей — це різні види зернових культур, найпопулярніші з яких — овес, ячмінь, гречка і пшениця. Часто кури риють землю у пошуках комах, личинок і насіння. Додавання до зернового корму зелені й тваринної їжі взимку, коли птиця не може сама знаходити черв'яків та клювати траву, корисне. Це збільшує яйценосність.
Також куркам потрібні вітаміни, особливо яєчним породам. У наш час цю потребу задовольняють комбіновані корми. Постійну норму встановити не можна (взимку більше, ніж влітку на волі). Рахують в середньому близько 85 г зерна на одну курку. Взимку корм дається двічі: вранці та ввечері, влітку — один раз. Часте годування, у зв'язку з великою різноманітністю кормів, робить курей примхливими, вимогливими й призводить до ожиріння.
У промислових умовах кури зазвичай харчуються спеціалізованими кормами, в які додають білки та зернові культури. У раціон включають зерно 2—3 видів — кукурудзу, ячмінь та інше (65—70 % від маси всіх сухих кормів), макуху і шроти (8—12 %), сухі тваринні корми — рибне і м'ясокісткове борошно (3—5 %), сухі дріжджі (1—3 %), коренеплоди, трав'яне борошно, мінеральні корми та вітаміни. У країнах з розвиненим птахівництвом для курей різного віку комбікормова промисловість випускає готові повнораціонні комбікорми.
Розмноження
Зараз загальноприйняте статеве співвідношення в племінному стаді — один півень на 8—12 курок. Статева скороспілість курок (вік до того, коли знесено перше яйце) — 5—6 місяців. Линяння в хороших несучок продовжується 2—3 тижні, в поганих — два місяці й більше. Після неї яйцекладка за хороших умов годування й утримання відновлюється. Кури здатні нести яйця зазвичай протягом 10 років. У промислових господарствах економічно вигідно використовувати курей лише протягом першого року яйцекладки, оскільки яйценосність з віком знижується на 10—15 % щороку, у племінних господарствах — кожні 2—3 роки, причому на 2—3-й рік залишають лише високопродуктивну птицю. Племінне стадо зазвичай на 55—60 % складається з молодих курок, на 30—35 % — з дволіток і на 10 % — з триліток. Півнів використовують до двох років, найцінніших — до трьох років.
Захворювання
Кури сприйнятливі як до паразитів, таких як кліщі, так і до захворювань, викликаних такими збудниками, як бактерії та віруси. Паразит Dermanyssus gallinae живиться кров'ю, викликаючи подразнення та знижуючи несучість, а також виступає переносником бактеріальних захворювань, таких як сальмонельоз та спірохетоз.[8] До вірусних захворювань відноситься пташиний грип.[9]
Серед виявлених захворювань курей трапляється інфекційний бронхіт.
Використання людьми
Узагальнити
Перспектива
Сільське господарство
Кури — звичайні та широко розповсюджені домашні тварини, загальна популяція яких станом на 2018 рік становила 23,7 мільярда осіб.[10] Понад 50 мільярдів курей щорічно вирощують як джерело м’яса та яєць.[11] Лише у Сполучених Штатах понад 8 мільярдів курей щорічно забивають на м'ясо[12], а понад 300 мільйонів курей вирощують для виробництва яєць.[13] Переважна більшість птиці вирощується в промислових господарствах. За даними Worldwatch Institute, 74% світового м'яса птиці та 68% яєць виробляється саме таким чином.[14] Альтернативою інтенсивному птахівництву є вільне вирощування птиці. Тертя між цими двома основними методами призвело до довгострокових проблем етичного споживацтва. Противники інтенсивного птахівництва стверджують, що воно шкодить навколишньому середовищу, створює ризики для здоров’я людей і є негуманним.[15] Прихильники інтенсивного птахівництва кажуть, що їхні ефективні системи заощаджують землю і продовольчі ресурси завдяки підвищеній продуктивності, а також тому, що за тваринами доглядають у контрольованому середовищі.[16] Курчат, яких вирощують на м'ясо, називають бройлерами. Бройлерним породам зазвичай потрібно менш ніж шість тижнів, щоб досягти забійного розміру,[17] на кілька тижнів довше для бройлерів на вільному вигулі та органічних бройлерів.[18]
Кури, яких вирощують переважно для отримання яєць, називаються курами-несучками. Лише у Великій Британії споживається понад 34 мільйони яєць на день.[19] Кури деяких порід можуть давати понад 300 яєць на рік; найвищий підтверджений показник несучості становить 371 яйце за 364 дні.[20] Після 12 місяців несучості здатність курей до яйцекладки знижується до такої міри, що стадо стає комерційно нежиттєздатним. Кури, особливо з батарейних кліткових систем, іноді хворіють або втрачають значну кількість пір'я, а тривалість їхнього життя скорочується з приблизно семи років до менш ніж двох років.[21] У Великій Британії та Європі курей-несучок потім забивають і використовують у перероблених харчових продуктах або продають як «супових курей».[21] У деяких інших країнах стада іноді піддаються примусовому линянню, а не забою, щоб відновити відкладання яєць. Це передбачає повну відмову від корму (і іноді води) на 7–14 днів[22] або на термін, достатній для втрати маси тіла на 25-35 %,[23] або до 28 днів в експериментальних умовах.[24] Це стимулює курку скинути пір'я, а також активізує несучість. Деякі стада можуть піддаватися примусовому линянню кілька разів. У 2003 році в США линьки зазнали понад 75% усіх стад.[25]
Як домашні тварини
Утримання курей як домашніх улюбленців стало дедалі популярнішим у 2000-х роках[26] серед мешканців міст і передмість.[27] Багато людей заводять курей для виробництва яєць, але часто дають їм імена і поводяться з ними, як з будь-якими іншими домашніми тваринами, такими як коти чи собаки. Кури люблять товариство і мають індивідуальний характер. Хоча багато з них не дуже люблять обійматися, вони їдять з рук, стрибають на коліна, реагують на своїх господарів і слідують за ними, а також виявляють прихильність.[28] [29] Кури — соціальні, допитливі, розумні[30] птахи, і багато людей вважають їхню поведінку цікавою.[31] Деякі породи, такі як шовковисті та багато різновидів бантамів, загалом слухняні, і їх часто рекомендують як хороших домашніх улюбленців для дітей з обмеженими можливостями.[32]
Півнячі бої
Півнячий бій – це змагання, що проводиться на рингу, званому півнячою кліткою, між двома півнями. Півнячі бої заборонені в багатьох країнах як жорстоке поводження з тваринами.[33] Це заняття, мабуть, практикувалося в цивілізації долини Інду з 2500 по 2100 рік до нашої ери.[34] У процесі одомашнення курей, мабуть, спочатку тримали для півнячих боїв, а вже потім використовували в їжу. [35]
У науці
Кури вже давно використовуються як модельні організми для вивчення розвитку ембріонів. Велика кількість ембріонів може бути надана на комерційній основі; запліднені яйця можна легко відкрити та використовувати для спостереження за ембріоном, що розвивається. Не менш важливо, що ембріологи можуть проводити експерименти на таких ембріонах, знову закрити яйцеклітину і вивчати наслідки на більш пізніх стадіях розвитку. Наприклад, багато важливих відкриттів у розвитку кінцівок було зроблено з використанням курячих ембріонів, таких як відкриття апікального ектодермального гребеня і зони поляризаційної активності.[36]
Курка була першим видом птахів, який отримав секвенований геном.[37] Геном курки має розмір 1,21 Гб порівняно з іншими птахами, але менший, ніж майже у всіх ссавців: геном людини становить 3,2 Гб.[38] Остаточний набір генів містить 26 640 генів (включно з некодуючими генами та псевдогени), загалом 19 119 генів, які кодують білки, що аналогічно геному людини.[39] 2006 року вчені, що досліджують походження птахів, включили рецесивний ген курки, talpid2, і виявили, що в щелепах ембріона почалося формування зубів, подібних до тих, які трапляються в стародавніх пташиних скам'янілостях.[40]
Кури в культурі
Узагальнити
Перспектива
Кури широко представлені у фольклорі, релігії, літературі та популярній культурі. Курка є священною твариною в багатьох культурах і глибоко вкорінена в системах вірувань і релігійних практиках.[41] Півнів іноді використовують для ворожіння, це практика, яка називається алектромантикою. Часто жертвоприношення священного півня передбачаєтся під час ритуального півнячого бою, що використовується як форма спілкування з богами.[42]
Півень — національний птах Франції та Кенії (неофіційно). У США курка породи червоний род-айланд обрана офіційним пташиним символом штату Род-Айленд, а півень блакитної породи (Delaware Blue Hen) — штату Делавер. Кури або півні визнані символами багатьох міст (наприклад, Кадзуно в Японії) та інших поселень і розміщені на їхніх гербах.
У романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності», який отримав Нобелівську премію 1967 року, півнячі бої оголошуються поза законом у містечку Макондо після того, як патріарх сім'ї Буендіа вбиває свого суперника по півнячих боях, і його переслідує привид цієї людини.[43]
Кури з'являються в мистецтві в сценах на фермерських подвір'ях, таких як «Індики та кури» Адріана ван Утрехта 1646 року та «Годування курей» Волтера Осборна 1885 року.[44]
«Золотий півень та курка» — розпис на вертикальному сувої авторства невідомого корейського художника.
Аскос етрусків у вигляді півня, 4 століття до н.е.
Півень і курка, народна гравюра на дереві, В'єтнам
«Годування курей», Волтер Осборн, 1885 рік
Джозеф Кройголл, «Іспанський півень і равлик», приблизно 1900 р.
Дерев'яна куряча маска, Балі, кінець 20 століття
_in_the_form_of_a_rooster_MET_DP252108_(cropped).jpg)
Див. також
- Аям Цемані — абсолютно чорна порода курей
Примітки
Джерела та література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.