Куро-аракська культура

Куро-аракська культура  або Шенгавицька культура — археологічна культура мідної та ранньої бронзової доби, представлена в IV — початку III тисячоліття до н. е. (в абсолютних датах — 3400-2000 рр. до н.е) на території Південного Кавказу та прилеглих областей Близького Сходу (Вірменія і північний Іран).

Куро-аракська культура
Названо на честь	Кура і Аракс
Країна	Іран
Місце розташування	Кавказ
У межах природно-географічного об'єкта	Південний Кавказ, Північний Кавказ
Попередник	Шулавері-шомуська культура
Наступник	Тріалетська культура
Час/дата початку	3400 до н. е.
Час/дата закінчення	2000 до н. е.
Куро-аракська культура у Вікісховищі

Глекові уламки та шматки обсидіану з Шенгавитського поселення

На південний захід від куро-аракської культури виникла подібна їй Бейт-Єрахська^[en]; інша назва — Хірбет-керакська) культура, що постала у Леванті після падіння Аккадської імперії.

Датування

Існувала приблизно з 4000 до 2000 року до н. е.^[1]. Проте у деяких місцях зникла вже у 2700—2600 роках до н. е.^[2]

Назва

Назва культури походить від долини річок Кура і Аракс. Куро-аракську культуру іноді називають культурами шенгавітською (за поселенням Шенгавит у Вірменії), каразькою (за археологічним поселенням у Ерзурумі), пулурською (за поселенням у провінції Тунджелі) та яникська (за поселенням під пагорбом Яник-Тепе біля озера Урмія у Іранському Азербайджані).^[3]

У південно-західній частині Єревана, на лівому березі річки Раздан (нині піднесений берег Єреванського озера) знаходиться добре досліджений пам'ятник ранньої бронзи — Шенгавитське поселення, від якого отримала свою назву культура.

Назва «Куро-аракська культура» виникла у роботах вірменських, грузинських та азербайджанських археологів, що найпильніше вивчали цей феномен за радянських часів. Проблема полягає в тому, що в світовій спеціалізованій літературі, присвяченій даній культурі, так і не склалося єдиної термінології щодо її назви. Незважаючи на те, що більшість радянських вчених називали її «Куро-Аракською», Борис Піотровський й Рауф Мунчаєв надавали перевагу термін «енеолітична культура Закавказзя» (надалі Мунчаєв також прийняв термін «Куро-аракська культура», визнавши його загальноприйнятість). Застосування слова «енеолітична» тут, видається не зовсім коректне, рівно як й «закавказька мідна доба», оскільки останній період розвитку культури відноситься вже до ранньої бронзової доби. Інші використовуються назви даної культури виходять не з етапу розвитку металообробки, а з географічного ареалу її поширення або навіть етнічного складу відноситься до неї народонаселення. Зокрема, Девід Ленг та Чарльз Берні ввели до неї назву «рання анатолійська бронзова доба», а Р. Дайсон — «яницька культура» (за результатами розкопок у Яник-Тепе), крім того, для позначення даної культури часто вживається спірна назва — «рання хуритська культура». Пізніше Ленг і Берні запропонували термін «рання Закавказька культура» (або «рання Закавказька й східноанатолійська культура»).

Походження

Найдавніші знахідки цієї культури виявлені на Араратській рівнині. Вона поширилася на північ до Кавказу до 3000 року до н. е., проте ніколи не існувала у Колхиді (західна частина сучасної Грузії).^[4][5]

В цілому рання закавказька культура охоплювала величезну площу приблизно 1000 км на 500 км^[6], яка в основному охоплювала сучасні території Закавказзя (крім Західної Грузії), північно-західного Ірану, північно-східного Кавказу, східної Туреччини, аж до Сирії.^[7][8]

Доля

Просуваючись на північ, куро-аракська культура частково витіснила та частково асимілювала широколиций орлиноносий кроманьйонський тип, породивши європеоїдну расу.

Вважається, що культура була знищена нашестям хуритів. У той же час багато вчених намагаються ототожнити куро-аракську культуру з хурито-урартською спільністю^[9].

Побут

Носії культури мешкали в зміцнених селищах зі стінами з сирцевої цегли. Будинки, у плані мали форму кола.

У центрі поселень розташовувалися ями для зберігання зерна.

Основні заняття: землеробство і скотарство, металургія, торгівля.

Вироби

Кераміка була прикрашена розписом чорною, червоною фарбами. Мотиви орнаменту — геометричні. Її зразки виявлено на території Сирії та Ізраїлю, на півночі — до Дагестану і Чечні включно. Відома виробництвом зброї та прикрас з бронзи, які теж експортувалися, в тому числі з використанням колісного транспорту — возів та колісниць.

Див. також

• Ярмуцька культура

Примітки

1. The early Trans-Caucasian culture, I.M. Diakonoff, 1984
2. Edens, Christoper (Aug–Nov 1995). «Transcaucasia at the End of the Early Bronze Age». Bulletin of the American Schools of Oriental Research. The American Schools of Oriental Research. 299/300 (The Archaeology of Empire in Ancient Anatolia): 53, pp. 53–64 [56]. JSTOR 1357345.
3. Rothman, Mitchell S. (2015). «Early Bronze Age migrants and ethnicity in the Middle Eastern mountain zone». Proceedings of the National Academy of Sciences. 112 (30): 9190–9195. doi:10.1073/pnas.1502220112. PMC 4522795 Freely accessible. PMID 26080417.
4. Edens, Christoper (Aug–Nov 1995). «Transcaucasia at the End of the Early Bronze Age». Bulletin of the American Schools of Oriental Research. The American Schools of Oriental Research. 299/300 (The Archaeology of Empire in Ancient Anatolia): 54. JSTOR 1357345.
5. Хатто-хуритський субстрат народів Закавказзя та Малої Азії [Архівовано 29 червня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
6. The Hurro-Urartian people — John A.C. Greppin
7. Kh. Kushnareva. [The Southern Caucasus in Prehistory: Stages of Cultural and Socioeconomic Development from the Eighth to the Second Millennium B.C." UPenn Museum of Archaeology, 1 Jan. 1997. ISBN 0-924171-50-2 p 44
8. Antonio Sagona, Paul Zimansky. «Ancient Turkey» Routledge 2015. ISBN 1-134-44027-8 p 163
9. Доалбанський період^{[недоступне посилання з квітня 2019]}(рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Куро-аракська культура