Культура кардіальної кераміки

Культура кардіальної/кардіумної кераміки або Культура Імпресо — декоративний стиль епохи неоліту. Назва походить від звичаю віддруковувати на кераміці раковини молюска Cerastoderma edule, відомого як Cardium edule. Деякі археологи використовують альтернативну назву — «тиснена (кардіальна) кераміка» (англ. Printed-Cardium Pottery, Impressed Ware), оскільки серед відбитків зустрічається не тільки Cardium ^[1]

Культура кардіальної кераміки
Наступник	Шассе культура
Культура кардіальної кераміки у Вікісховищі

У міру розвитку культури вона почала практикувати нові види відбитків, проте зберігався загальний стиль кераміки — необроблена, незабарвлена, єдиною окрасою служили відбитки раковин.

Культура була поширена від узбережжя Адріатичного моря до атлантичного узбережжя Португалії ^[2] та Марокко ^[3]

Походження

Застаріла гіпотеза про поширення кардіальної кераміки з Близького Сходу до Європи (у Біблосі виявлено найраніші зразки штампованої кераміки). Згідно з іншою гіпотезою, знахідки у Сескло відносилися до крайньої східної межі поширення імпресо^[4].

На початок ХХІ сторіччя походження культури імпресо є предметом дискусій. Найдавніші зразки кераміки з відбитком раковин кардіуму знайдено в Біблосі (Ліван) і датуються IX тис. до Р. Х. Між цими пам'ятниками та кардіальною керамікою на заході Греції (пре-Сескло у Фессалії) — хронологічний розрив у 2,5 тис. років.

Перші відомі пам'ятники власне культури імпресо знайдені на східному узбережжі Адріатики і відносяться до перших століть 6 тис. до Р. Х. Представники цієї культури проживали тоді в печерах та з усіх технологій неоліту були знайомі лише з керамікою. Це характерно для людей субнеоліту: мисливці-збирачі контактували з сільськогосподарськими культурами, але не відмовлялися від свого способу життя.

Далі кардіальна кераміка поширюється вздовж узбережжя Італії, причому західному і східному узбережжі існували її різні варіанти.

Український археолог Д. Л. Гаскевич вважає, що хронологічний розрив між керамікою Біблоса та пізнішими пам'ятниками Адріатики можна пояснити тим, що області міграції кардіалів у VIII—VII тис. до Р. Х. були затоплені підвищенням рівня моря (див. Теорія Чорноморського потопу). Він розглядає як одне з відгалужень кардіальної кераміки самчинську кераміку VII-VI тис. до Р. Х., знайдену у північному Причорномор'ї і далі вглиб узбережжя ^[5].

Основні групи

• Імпреса (імпресо) — (починаючи з 6200 — 6000 до Р.Х.) більшість Італії, Адріатика, Сицилія
• Класична кардіальна кераміка — (починаючи з 5900 — 5400 до Р.Х.) крайній північний захід Італії (Лігурія), Сардинія, Корсика, більшість узбережжя Іспанії/Португалії, Марокко, Аквітанія
• Епікардіальна кераміка - (починаючи з 5200 до Р.Х.) внутрішня частина Іспанії (у тому числі північне узбережжя), південь Франції (крім Аквітанії та прибережних територій)
• Традиція Ла-Огетт^[de] — група на північній периферії епікардіальної кераміки у центральній Франції, що зазнала сильного впливу західної культури лінійно-стрічкової кераміки.

Вважається, що імпресо пов'язане з поширенням нового типу населення, яке витіснило аборигенів, тоді як інші групи пов'язані з акультурацією мезолітичних аборигенів та засвоєнням ними нових культурних традицій.

Характеристика

Експансія культури кардіальної кераміки (синій колір) та балканських неолітичних культур (зелений колір) у VII—V тис. до Р. Х.

Лише через багато років після появи кардіальної кераміки жителі Адріатики сприйняли неолітичний спосіб життя в повному обсязі: стали будувати села, вирощувати злаки, розводити кіз, овець і корів. Так, у другій половині VI тисячоліття до Р. Х. настає другий етап розвитку культури імпресо. У цю епоху кардіальний малюнок на кераміці вироджується, виникають прикраси у вигляді вихрових візерунків.

Найпомітнішою характеристикою даної культури є їх розвинені навички навігації, що доводять знахідки видів морепродуктів, які можна видобути лише у відкритому морі. Ця здатність дозволила їм колонізувати широкі регіони вздовж середземноморського узбережжя. При цьому культура кардіальної кераміки не пов'язана з Критом, де у мінойський період також були розвинені мореплавні традиції (дослідники XIX століття припускали такий зв'язок через бутмірську культуру^[en]).

Спочатку культура імпресо колонізувала південь Італії - починаючи з Апулії і далі в інші регіони на півдні півострова та в Сицилії. Майже завжди представники культури селилися в печерах. Поступово колонізація охопила Лацій, Тоскану, Сардинію, Корсику та Лігурію; окремі поселення були засновані на узбережжі Провансу.

У V тисячолітті до Р. Х. культура імпресо поширилася на південний схід Франції та схід Іспанії. За рідкісними винятками, археологічні дані говорять швидше про процес культурної адаптації місцевого населення (пост-тарденуазських культур — кастельновської^[fr] , рукодурської тощо), аніж про масову міграцію з Адріатики. Далеко від прибережних земель ця культура поширилася на північ вздовж долини Рони (традиція Ла-Огет ) і захід річці Ебро. Просування її далі на захід було чимось обмежене, хоча вона зіграла роль (зазвичай повільному) розвитку перших неолітичних культур Атлантичного регіону. Довгі кургани^[en] та інші мегалітичні пам'ятники на північному заході Європи часто містять залишки кераміки та інші артефакти цієї культури.

У цей період культура колонізувала Північну Італію, куди вона прийшла суходолом з Балкан. Просування культури імпресо на територію північної Греції виявилося безуспішним.

Як зазначає О. Л. Монгайт, у ряді місць Франції культура Шассе-Лагоцца співіснує з культурою кардіальної кераміки, в інших місцях шассейські шари лежать вище за шари з кардіальною керамікою ^[6].

Коли експансія закінчилася, почався локальний розвиток місцевих середземноморських культур. Західні нащадки цієї культури позначаються як «епікардіальна кераміка», тоді як на півночі Італії ця культура дала початок культурі посудин з квадратним горлом^[en] (майбутнім лігурам), а на адріатичних Балканах — трьом спорідненим культурам: хварській^[en], лисицькій та бутмірській. Не виключається зв'язок із культурою Хаманджія ^[7].

Нащадки культури імпресо в історичний період

Докладніше: Лігурська мова (стародавня)

На думку відомих лінгвістів XIX століття - Анрі д'Арбуа де Жюбенвіля^[en], Ю. Покорного та П. Кречмера, ймовірними нащадками культури кардіальної кераміки в історичний період є ібери в Іспанії та лігури в Італії (обидва народи були пізніше асимільовані римлянами). Про це, на їхню думку, свідчить топоніми з характерними суфіксами, що виділяються в топоніміку Лігурії, півдня Франції та східного узбережжя Іспанії.

Гіпотеза про спорідненість басків з іберами, що пропонують деякі сучасні лінгвісти ^[8], також дозволяє пов'язати і басків з культурою кардіальної кераміки (через Артенацьку культуру — з традицією Ла-Огетт на півдні Франції).

Примітки

1. Timothy Darvill. Impressed Ware Culture (англ.) // The Concise Oxford Dictionary of Archaeology (2 ed.). — Oxford University Press, 2008. — ISBN 978-0199534043. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022.
2. João Zilhão. Radiocarbon evidence for maritime pioneer colonization at the origins of farming in west Mediterranean Europe (англ.) // PNAS. — 2001. — 20 November (vol. 98, no. 24). — P. 14180–14185. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022.
3. Claire Manen et al. Le Néolithique ancien de la péninsule Ibérique: vers une nouvelle évaluation du mirage africain? // Un siècle de construction du discours scientifique en préhistoire en 3 volumes : 26e Congrès préhistorique en France, Avignon 21-25 septembre 2004 / J. Évin dir. — 2007. — Vol. 3. — P. 133—151. — ISBN 978-2913745315 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 січня 2018. Процитовано 2 травня 2022.
4. Jeremy B. Rutter. The Neolithic Cultures of Thessaly, Crete, and the Cyclades. Early Neolithic (ca. 6000-5300 b.c.) Pre-Sesklo (англ.). Dartmouth College. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 2 січня 2018.
5. Гаскевич Дмитро. Північно-Понтійське імпресо: походження неолітичної кераміки з гребінчастим орнаментом на півдні Східної Європи. Academia.edu. Процитовано 2 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
6. Монгайт, А. Л. Археология Западной Европы. Каменный век. — М.: Издательство «Наука», 1973. — С. 256. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 2 травня 2022.
7. Матюшин, Г. Н. Хамаджия // Археологический словарь. — М.: Просвещение, 1996. — ISBN 5-09-004958-0.
8. Eduardo Orduña Aznar. Buscador de expresiones regulares en textos ibéricos (кат.). Llengües paleohispàniques no indoeuropees. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2018.

Посилання

• Felix M. Keesing та ін. (27 грудня 2017). Stone Age (англ.). Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 2 січня 2018. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
• Megaliths in Morbihan. The early Neolithic. Grands sites archéologiques (англ.). Ministère de la Culture. Архів оригіналу за 3 січня 2018. Процитовано 2 січня 2018. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)