Loading AI tools
український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878, Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Жертва сталінського терору.
| Крушельницький Антін Володиславович | |||
 | |||
 | |||
| Сас | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 27 квітня 1919 — 25 липня 1919 | |||
| Попередник: | Іван Огієнко | ||
| Наступник: | Петро Холодний | ||
| Народження: |
23 липня (4 серпня) 1878 Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія | ||
| Смерть: |
3 листопада 1937 (59 років) Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР | ||
| Поховання: | Сандармох | ||
| Країна: |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  УНР →  СРСР | ||
| Рід: | Крушельницькі | ||
| Шлюб: | Крушельницька Марія Степанівна | ||
| Діти: | Богдан, Володимира, Іван, Остап, Тарас | ||
|
| |||
|
| |||
Народився 4 серпня 1878 року в м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща) в родині адвоката Владислава Крушельницького.[1]
Навчався в гімназії в Бучачі[2]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету[3].
У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913[3]), з 1901-го газети «Буковина».[3]. Від 1901 року[2] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926[3]), Станиславова (1905, 1908[3]), Бережан (до листопада 1911[2]), Львова, Відня, Долини (1914[3]) Рогатина (1925—1926[3]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї[3]. Член Крайової шкільної ради[4].
Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.
У 1915 році був бургомістром Городенки[3].
У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)[5].
З 27 квітня по 25 липня 1919 р. очолював Міністерство народної освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною місією «для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів» у Празі та Відні[6].
Після повалення влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». Працював в радянофільському (і фінансованому з СРСР) часописі «Нова громада». У 1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи», в 1933 — часопису «Критика», що також дотримувалися радянофільської орієнтації[7][8].
Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. У своїх публікаціях поширював радянську пропаганду, вигадки і провокації проти українського націоналістичного руху. Зрештою Степан Бандера видав наказ щодо його ліквідації, відмінений після оголошення А. Крушельницьким наміру виїхати з сім'єю до СРСР (С. Бандера передбачив його ліквідацію там самими більшовиками).[9]
У липні 1934 року переїхав з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».[10]
6 листопада 1934 заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».
Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі.
Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.
Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.
Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».
Антін Крушельницький утік зі Львова до СРСР через загрозу замаху від ОУН, але органи ОДПУ змусили його признатись у керівництві міфічної ОУН (Об'єднання українських націоналістів) в УРСР, за що і розстріляли згодом.[11]
 | Цей розділ потребує доповнення. (березень 2012) |
Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
