Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Корвети типу «Флавер» (англ. Flower class) — тип корветів періоду Другої світової війни. Кораблі, що відіграли величезну роль у битві за Атлантику і стали для англійців таким же символом перемоги, яким для СРСР був танк Т-34[2][3]. Призначались для протичовнової оборони трансатлантичних конвоїв, однак, виконували різноманітні бойові завдання, в тому числі патрульну й мінно-тральну службу. Разом було збудовано 267 корветів цього типу.
.jpg) Канадський корвет HMCS Kenogami (K125) | |
| Проєкт | |
|---|---|
| Основні характеристики | |
| Тип: | Корвет |
| Довжина: | 62,48-63,40 м |
| Ширина: | 10,06 м |
| Осадка: | 940—1030 т (стандартна)[1] |
| Двигуни: | Одновальна парова машина потрійного розширення |
| Швидкість: | 16 вузлів (29,6 км/год) |
Клас корветів відродився в Королівському флоті 1939 року, коли було перекласифіковано 112 конвойних (чи ескортних) шлюпів, збудованих у 1915—1938 роках для колоніальної служби.[4] Але, усвідомивши неминучість війни, Британське Адміралтейство почало кілька термінових військових програм. Подібно до Першої світової війни, головна увага приділялась Флоту метрополії. Від ескортних же сил вимагались дешевизна, простота й можливість масового будівництва.[4]
Адміралтейство звернулось до фірми Smith's Dock Со. Ltd South Bank в Мідлсборо з проханням розробити проєкт корабля, який можна було б швидко та у великій кількості будувати на верфях, що не мали досвіду військового кораблебудування. Як прототип було обрано раніше збудоване на тій же верфі китобійне судно Southern Pride, що використовувало просту в обслуговуванні парову машину, проте вугільний котел було замінено на нафтовий. Корпус корабля подовжили для розміщення погребів боєзапасу та екіпажу.
Швидкість нового корабля, 16 вузлів, хоч і невисока, була більшою, ніж у підводного човна в підводному положенні, натомість мала довжина дозволяла описувати циркуляцію практично на місці. Озброєння складалось з відкритої чотиридюймової гармати, огородженої барбетом, і (в окремих випадках) двофунтової зенітної гармати «пом-пом» на круговій платформі в кормі. Все це доповнювалось парою кулеметів «Льюїс» чи «Віккерс» на містку. Перші корвети з їхнім коротким полубаком і містком китобоя мало були схожими на бойові кораблі: на хвилі екіпажі, що складались із новобранців і резервістів, дуже швидко укачувало, а через короткий полубак палубу в районі надбудови сильно заливало.
Для того, щоб пристосувати кораблі до вирішення задач, що змінились, кулемети Льюїс на них замінили на 20-мм гармати Ерлікон, а для розміщення екіпажу, що зріс із 47 у первинному проєкті до 95 осіб, полубак подовжили спочатку до половини довжини корабля, потім до двох третин. Це ж допомогло вирішити проблему із затопленням. Іноді новий варіант називається «модифікованим Flower».[1]
Після поразки Франції в червні 1940 підводні човни країн Осі отримали зручні бази в окупованих гітлерівськими військами атлантичних портах. В результаті з'ясувалось, що по-перше, конвої потрібні у протичовновій обороні упродовж всього шляху слідування, а по-друге, їхні маршрути виявились у межах досяжності німецьких бомбардувальників і торпедоносців. Незважаючи на первинне призначення — прибережні дії, військова необхідність змусила з 1941 року використовувати корвети для охорони океанських конвоїв. Через нестачу ескортних кораблів основне навантаження з їх супроводження лягло на корвети типу Flower, єдиний тип, який можна було будувати швидко й у масовій кількості, незважаючи на те, що вони не були розраховані на тривале плавання й не мали достатнього зенітного озброєння. Кораблі успадкували від свого прототипу-китобоя чудову морехідність.
Первинно конвоювання проводилось лише від Британських островів до меридіану 30° з. д., після чого транспорти йшли самостійно. З часом запровадили охорону упродовж всього шляху. Але в типовому випадку корвети доходили тільки до точки передачі посередині Атлантики (англ. Mid-ocean Meeting Point, MOMP), де конвой приймала під охорону інша сторона. Звільнені кораблі підбирали зустрічний конвой і вели назад.[9]
Служба на борту упродовж тривалих переходів була одноманітною, виснажливою та вкрай важкою психологічно. Умови проживання для офіцерів були прийнятними, але для матросів у переповненому, задушливому й сирому кубрику вони були важкими. Через неможливість збереження продуктів понад 2-3 дні, харчування тижнями складалось із сухого пюре й солонини. Основну частину екіпажів становили зовсім молоді хлопці, нестійкі до морської хвороби.
Для усунення основних недоліків проєкту (малого запасу пального та скупченості в житлових відсіках) було збільшено розміри корпусу, що дозволило розмістити й додаткове озброєння. Новий варіант, відомий як корвети типу «Касл» (англ. Castle), будувався починаючи з 1942 року. Подальше збільшення розмірів, установка двовалової силової установки для покращення живучості, посилення озброєння призвели до створення фрегатів типу «Рівер» (англ. River), що будувались з 1943.
Кораблі, що втратили необхідність після війни, були продані на злам, передані до дружніх флотів, проте 110 з них були продані як надлишки військового майна та почали використовуватись у цивільних цілях, були переобладнані на китобої й вантажні судна, буксири, метеорологічні судна. Кілька з них було придбано Пальямом і використовувались для нелегального транспортування євреїв до Палестини.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg)
