Координаційна теорія Вернера (англ. Werner's coordination theory) — одна з перших теорій утворення координаційних сполук, розроблена швейцарським хіміком Альфредом Вернером.
Основними її положеннями є такі:
- більшість атомів проявляють у координаційних сполуках два типи валентності: основну (в сучасній термінології — ступінь окиснення) та побічну (в сучасній термінології — координаційне число);
- кожен з атомів намагається, щоб обидва види валентності (основна та побічна) були насичені;
- побічні валентності мають чітке просторове спрямування.
Remove ads
Джерела
- Глосарій термінів з хімії / укладачі: Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads