Конституційний референдум у Франції (1969)

27 квітня 1969 року у Франції відбувся конституційний референдум^[1]. Запропоновані президентом Шарлем де Голлем зміни передбачали децентралізацію влади та реформування Сенату. 52,4 % учасників референдуму проголосували проти поправок, що спричинило відставку президента де Голля.

Конституційний референдум у Франції
Чи схвалюєте ви законопроєкт, поданий Французькому народові Президентом Республіки, що стосується створення регіонів і реформи Сенату? фр. Approuvez-vous le projet de loi soumis au peuple français par le président de la République et relatif à la création de régions et à la rénovation du Sénat?
Розташування	Франція
Дата	27 квітня 1969
Результати за регіоном
Результати
так    47.59% ні    52.41% Зміни до Конституції відхилено Президент Шарль де Голль подав у відставку

Передумови

Докладніше: Травневі заворушення 1968 року

1968 року у Франції відбулися масштабні протести, відомі як «Травень 68». Учасники заворушень вимагали пенсійних реформ, реформування трудового законодавства, демократизації вищої освіти, розширення прав жінок та відставки президента Шарля де Голля. У таких умовах де Голль запропонував законопроєкт про децентралізацію влади та реформування Сенату, який виніс на референдум 27 квітня 1969 року^[2][3].

Пропоновані зміни

Децентралізація влади

Карта регіонів Франції відповідно до законопроєкту, винесеного на конституційний референдум

Перша частина законопроєкту де Голля стосувалася розширення прав регіонів. Він пропонував визначити їх як територіальні одиниці з особливою компетенцією^[4][5].

Пропонувалося розширити юрисдикцію регіональної влади, зокрема в частині комунальних послуг, забезпечення житлом та містобудування. У рамках таких повноважень регіон міг позичати гроші, укладати контракти, угоди з іншими регіонами, керувати громадськими організаціями або надавати їм права.

Регіональні ради мали складатися з радників, обраних прямим голосуванням населення, та радників, призначених управліннями у справах економіки, соціальної сфери та культури. Однак виконавча влада залишалася в руках префекта регіону^[4].

Особливі повноваження мали отримати Париж, Корсика та заморські володіння.

Реформування Сенату

Друга частина законопроєкту де Голля пропонувала об'єднати Сенат Франції та Економічну соціальну раду^[en] в єдиний Сенат, що має консультативні функції й не має повноважень для блокування рішень.

Уперше про необхідність створення консультативної палати парламенту, що представляла б інтереси місцевої влади, Шарль де Голль заявив під час промови в Байо 16 червня 1946 року^[6].

Реформа Сенату передбачала, що:

• у разі неспроможності виконувати обов'язки або смерті президента його обов'язки виконуватиме не голова Сенату, а прем'єр-міністр;
• право оголошення війни та стану облоги передавалося Національним зборам;
• сенатори втрачали право законодавчої ініціативи.

Тривалість каденції сенатора пропонували зменшити з 9 до 6 років, а мінімальний вік для балотування в сенатори — з 35 до 23 років^[7].

Кампанія

Шарль де Голль напередодні референдуму заявив, що в разі його відхилення французами він подасть у відставку з посади президента. Лідери як лівих, так і правих опозиційних партій, зокрема колишній міністр фінансів Валері Жискар д'Естен, закликали голосувати проти законопроєкту^[4].

Голосування

Референдум відбувся 27 квітня 1969 року. Відповідно до результатів, реформи де Голля були відхилені 52,4 % виборців.

Референдум у Франції 1969^[8][9]

Вибір	Голоси	%
За	10 901 753	47,59
Проти	12 007 102	52,41
Дійсні голоси	22908855	97,27
Недійсні та порожні бюлетені	643756	2,73
Разом	23552611	100
Утрималися від голосування	5839779	19,87
Зареєстровані виборці	29392390	80,13

Наслідки

28 квітня 1969 року після поразки референдуму Шарль де Голль подав у відставку з посади президента Франції. Він опублікував коротку заяву^[10]:

Я припиняю виконувати свої функції президента Республіки. Це рішення набуде чинності сьогодні опівдні.

Оригінальний текст (фр.)

Je cesse d’exercer mes fonctions de président de la République. Cette décision prend effet aujourd’hui à midi.

Тимчасовим виконувачем обов'язків президента став Ален Поер. 20 червня того ж року за результатами виборів^[en] новим президентом Франції став Жорж Помпіду.

Примітки

1. Dieter Nohlen & Philip Stöver (2010). Elections in Europe: A data handbook, p. 674. ISBN 978-3-8329-5609-7
2. Dogan, Mattei (1984). «How Civil War Was Avoided in France». International Political Science Review. 5 (3): 245—277.
3. Жулковська Г. "Червоний травень" 1968 року. Відставка Шарля де Голля // Студентський науковий вісник. — 2005. — Вип. № 10. — С. 24-27.
4. Маринів А. В. Еволюція місцевого самоврядування П'ятої республіки у Франції: реформи 1960-70-х років // Право і суспільство. — 2017. — Вип. 6/2017. — С. 16.
5. M. Catlla, A. Bénéteau et L. Mallet, Les régions françaises au milieu du gué. Plaidoyer pour accéder à l'autre rive, préface de Michel Rocard, Paris, L'Harmattan, 2012.
6. Alain Peyrefitte, C'était de Gaulle, t. 3, 2000, p. 612 à 616
7. Les dernières réformes du général de Gaulle (1968-1969) | WorldCat.org. search.worldcat.org (англ.). Процитовано 27 січня 2024.
8. (нім.) Frankreich, 27. April 1969 : Regional- und Senatsreform Démocratie directe
9. Décision n° 69-10 REF du 2 mai 1969 | Conseil constitutionnel. www.conseil-constitutionnel.fr (фр.). Процитовано 27 січня 2024.
10. Déclaration du général de Gaulle. 28 avril 1969.

Література

• Маринів А. В. Еволюція місцевого самоврядування П'ятої республіки у Франції: реформи 1960-70-х років // Право і суспільство. — 2017. — Вип. 6/2017. — С. 14-18.
• Arnaud Teyssier, De Gaulle, 1969. L'autre révolution, Perrin, 2019. (фр.)
• Étienne Le Brun, Les dernières réformes du général de Gaulle (1968—1969), Presses universitaires Rhin & Danube, 2022. (фр.)

Посилання

• Указ Президента від 2 квітня 1969 року та текст законопроєкту, винесеного на референдум (фр.)