Remove ads
Колю́чий дріт — сталевий дріт, на якому через рівні інтервали розташовано шипи. Використовується для будівництва дешевих огорож проти тварин і людей. Будь-хто, намагаючись пролізти через огорожу з колючого дроту, наражається на небезпеку травмуватися об шипи. Колючий дріт буває різних конструкцій, зазвичай різниця полягає у формі та розташуванні шипів.
| Колючий дріт | |
 | |
| Першовідкривач або винахідник | Джозеф Глідден і Lucien B. Smithd[1] |
|---|---|
| Код MCN | 7313.00.00 |
 Колючий дріт у Вікісховищі | |
.jpg)
До 1863 року кілька людей розробляли огорожі, які можна вважати колючим дротом. У 1863 році Майкл Келлі розробив дерев'яну огорожу з прикріпленими до неї відрізками скрученого дроту. Але жодне з подібних творінь не потрапляло на масовий ринок через відсутність широкої реклами[2]. Разом з тим потреба в подібних огорожах стояла гостро. Патентне відомство США між 1867 і 1874 роками опрацювало понад 200 патентів на різні типи «колючої огорожі»: від дротів, що чергувалися з шипами та дерев’яними дошками, до листів деревини, усіяних шипами[3].
Вперше колючий дріт був застосований наприкінці 1873 року, після того, як фермер з Де-Калба, Іллінойс, Генрі Роуз, придумав нову огорожу для домашньої худоби — дротяний паркан, до якого були прикріплені дощечки зі шматками заточеного дроту. 27 жовтня 1873 року Джозеф Глідден подав заявку до Патентного відомства США на власний дизайн дроту для огорожі з гострими шипами. Ідея з'явилася в нього під враженням від колючого дроту Генрі Роуза, який він побачив на ярмарку округу Де Калб. Легенда стверджує, що Гліддена надихнула його дружина Люсінда, котра хотіла обгородити сад. Глідден експериментував, згинаючи короткий дріт навколо довгого за допомогою пристрою, зробленого з кавомолки. Айзек Елвуд, торговець фурнітурою, уклав з Глідденом партнерство, щоб заснувати підприємство з виробництва колючого дроту The Barb Fence Company. Інший винахідник подібного колючого дроту, Джейкоб Гейш, подав патент на своє творіння, «S-Barb» у липні 1874 року. Гейш претендував на звання «винахідника колючого дроту», розпочавши юридичну тяганину з Глідденом, але програв її[2].
Дизайн Гліддена виявився вдалішим, ніж у Роуза, оскільки використовував два дроти, скручені разом, щоб міцно утримувати шипи на місці. Незабаром дріт Гліддена надійшов у масове виробництво, і до 1880 року його було продано понад 80 млн фунтів. Фермери прерій і рівнин швидко виявили, що дріт Гліддена був найдешевшим, найміцнішим і найдовговічнішним способом надійно обгородити їхнє майно[4].
Оскільки рівнини в основному були безлісними, заможні фермери досі мусили купувати дорогі та громіздкі дерев'яні рейки, доставлені поїздом і вагонами з лісистих місцин. Колючий дріт вирішив цю проблему і швидко завершив епоху відкритого скотарства[4]. Йому сприяв закон, що будь-який чесний громадянин — включаючи жінок і звільнених рабів — може претендувати на до 160 акрів (0,6 кв. км) землі на західних територіях Америки. Все, що їм потрібно було зробити, це побудувати там будинок і обробляти землю протягом 5-и років[5]. Отож, широке будівництво парканів з колючого дроту спричинило питання щодо їхньої законності. У Канзасі законодавці постановили, що обгороджена територія вважалася власністю фермера, і якщо худоба перетинала огорожу, при цьому спричиняючи якусь шкоду, то відповідальним вважався власник тварини. Залізниці повинні були будувати законодавчо визначену огорожу вздовж місць, де колії перетинали приватну землю. Фермери почали красти колючий дріт із залізничних огорож для власних потреб. Для боротьби з цією проблемою були створені особливі різновиди колючого дроту для використання суто на залізниці[2].
Використання колючого дроту заважало пересуванню індіанців, які назвали дріт «диявольською мотузкою». Багато ковбоїв виступали проти закритих пасовищ, адже худоба, звична до вільних міграцій, ранилася об колючий дріт, іноді застрягла в огорожах і гинула тисячами[5]. Оскільки худоба не розходилася за межі пасовищ, сама потреба в ковбоях як пастухах і охоронцях відпадала[6]. Чимало парканів були незаконними, бо робилися, щоб заволодіти спільною землею для приватних цілей. Виникли окремі банди, такі як «Блакитні дияволи» та «Джавеліни», які перерізали колючі дроти й залишили погрози, попереджаючи власників парканів не відбудовувати їх. Водночас можливість володіти чітко окресленою приватною землею давала її власникам стимул інвестувати в неї та проявляти більше турботи[5].
Командири армій також відкрили переваги колючого дроту. В Другу англо-бурську війну (1899—1902) на півдні Африки британська армія обмежувала свободу пересування бурських диверсантів, побудувавши огорожу з колючого дроту довжиною понад 3500 миль. Бурські жінки та діти були ув'язнені в концентраційних таборах у Трансваалі, оточених колючим дротом[7].
До 1914 року промислово розвинені країни масово виробляли колючий дріт, і його здатність захищати території зробила його однією з найефективніших низькотехнологічних видів зброї Першої світової війни. Колючий дріт мав вирішальне значення для захисту окопів[8]. Огорожі з нього було легко встановлювати, важко знищувати, крізь них було важко пройти і при цьому огорожі не закривали огляд та лінію вогню[9]. Під час Першої світової війни паркан з колючого дроту відрізав Бельгію, окуповану німцями, від Нідерландів на 3 роки, оскільки німці хотіли за всяку ціну не допустити, щоб бельгійські солдати-добровольці приєдналися до союзних військ через Нідерланди. Додатково по паркану було пущено електричний струм, у результаті на ньому загинуло понад 800 людей[7]. Під час Першої світової війни на Західному фронті діяли спеціальні саперні загони, спеціалізовані на розрізуванні колючого дроту[10]. Також використовувалися спеціальні килимки, що перекидалися через колючий дріт, вибухівка. Танки довели свою ефективність у прориві загороджень з колючого дроту[11].
Під час Другої світової війни колючий дріт використовувався менше на полі бою. Натомість він став асоціюватися з концентраційними таборами та таборами для військовополонених, а також із ГУЛАГом у Сибіру, прикордонними бар'єрами та тюремними комплексами США[8].
Сучасний колючий дріт розробляється таким чином, щоб перешкоджати проходженню через нього, але при цьому не допускати застрягання тварин між шипами, як це бувало в часи обгородження в США. З 1980-х років сталь для колючого дроту поєднують з невеликою кількістю вуглецевого волокна для більшої гнучкості та легкості без шкоди для міцності. На початку 2000-х промисловість зосередилася на нових методах цинкування сталі, щоб краще запобігти іржі. Високоякісний колючий дріт покривається сумішшю з 95% алюмінію та 5 % цинку. Термін служби такого дроту може досягати 50 років[3].
Remove ads
Стримування. Колючий дріт перешкоджає перетину обгородженої території людьми чи тваринами. Намагаючись подолати дріт, вони ризикують поранитися шипами. Також колючий дріт має психологічний ефект, своїм зовнішнім виглядом він може відштовхнути потенційних зловмисників. Розрізати його без спеціальних інструментів практично неможливо. Деякі огорожі з колючого дроту додатково можуть перебувати під електричною напругою, тож струм уражає тих, хто торкається дроту.
Охорона. Завдяки колючому дроту певну територію можна захистити від небажаних дій. Наприклад, захистити грядки від поїдання тамтешніх рослин дикими тваринами.
Розмежування. Паркани з колючого дроту зручно розділяють земельні ділянки. Існують приклади огорож з колючого дроту, які розділяють окремі міста та навіть країни. Щоб оскаржити розміщення колючого дроту може знадобитися звернення до місцевої влади.
Запобіжні засоби. Огорожа з колючого дроту може слугувати стримувальним фактором, наприклад, щоб не допускати людей на небезпечні території, як-от залізничні колії.
Імітація перешкод. Колючий дріт широко використовується на полігонах як дуже популярний спосіб імітації низки умов бою. Паркани з колючого дроту також є популярним способом перевірки міцності та жорсткості одягу та спорядження[12][13].
Remove ads
- Одинарний колючий дріт являє собою м'який дріт, на який через певні проміжки навито відрізки дроту, зрізані під кутом, які утворюють шипи. Одноосновний дріт виготовляється як з чорного металу, так може і цинкуватися чи фарбуватися для захисту від корозії, або бути з нержавіючої сталі. Відстань між шипами — 7,5 — 15 см. Зазвичай використовується в охоронних огорожах: навколо приватних територій, державних установ, військових об'єктів, в'язниць.
- Подвійний колючий дріт складається з двох скручених між собою дротів, що підвищує його міцність. Способи навивання шипів різняться. Замість шипів із дроту можуть використовуватися леза з залізних пластин різної форми. Дріт може бути оцинкований чи покритий пластиком. Відстань між шипами — 7,5 — 15 см. Підвищена міцність робить його хорошим для використання там, де людина буває рідко. В основному використовується для захисту лісів, тваринницьких і промислових об'єктів, автомобільних доріг, сільського господарства.
- Зварений колючий дріт вирізняється тим, що має прямі леза, приварені до дроту. В основному використовується для охорони, а також у військових цілях[14][15][16].
Remove ads
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колючий дріт
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads