Доменний газ

Доменний або колошниковий газ — газ, що утворюється під час виплавлення чавуну в доменних печах. Є головно продуктом неповного згоряння вуглецю. Хімічний склад доменного газу за умов, що чавун виплавляють на кам'яно-вугільному коксі: 12–20 % СО₂; 20–30 % СО; до 0,5 % СН₄; 1–4 % Н₂; 55–58 % N₂. Теплота згорання доменного газу приблизно 3,6–4,6 МДж/м³ (850—1100 ккал/м³). При збагаченні дуття киснем вміст азоту в газі знижується і відповідно цьому зростає кількість інших газів (у тому числі окисли вуглецю і водню), а також теплота згорання.

При згорянні доменного газу при денному ясному освітленні полум'я майже не видиме, але у сутінках полум'я добре видно і воно має синюватий колір. На фото — спалювання доменного газу на газовій свічці на металургійному заводі.

Газ дуже отруйний через наявність у його складі монооксиду вуглецю СО (див. отруєння чадним газом).

При спалюванні 1 т коксу в печі утворюється приблизно 5000 м³ газу.^[1]

Після виходу з доменної печі доменний газ очищується від пилуватих домішок у пиловловлювачі, скрубері, трубі Вентурі, дросельній групі.

Перші аналізи доменного газу були зроблені Бузеном у 1839 році на заводі Фекерхаген, дещо пізніше Ебельман на заводах Клервіль і Одинкур провів дослідження відновлювальної роботи газів.^[2]

Використання

Вперше колошникові гази було використано 1811 року Оберто у Франції для випалу вапни і цементації сталі.^[3] Перші спроби використання доменного газу як палива на металургійних заводах були проведені французом Фабер дю Фором у 1832 році. 1886 року Ф. Люрман запропонував використовувати доменний газ для газових двигунів на повітродувних станціях. 1889 року на бельгійському заводі «Серен» була введена в дію перша доменна газоповітродувна машина.^[2]

Сьогодні використовується на металургійних заводах як паливо у повітронагрівниках, коксових і мартенівських печах (у суміші з коксовим газом), газових двигунах тощо.

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• В. П. Мовчан, М. М. Бережний. Основи металургії. Дніпропетровськ: Пороги. 2001. 336 с.

Посилання

1. Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. — К., «Вища школа», 1974. Стр. 394.
2. Металлургия чугуна. Е. Ф. Вегман и др. — М., 1978. Стр. 11.
3. Энциклопедический словарь. Брокгауз — Ефрон. Том Х^А (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 952.