Когорта

Кого́рта (лат. cohors, у множині — cohortes) — тактичний військовий підрозділ у складі римської армії з кін. II ст. до н. е.  до середини III ст. н. е., що налічував 400—1000 вояків, в залежності, від періоду і виду когорти.

Стандартна повністю укомплектована когорта римського легіону складалася з 480 солдатів та офіцерів, і нині вважається еквівалентом сучасного військового батальйону.

Історія виникнення

У VI—II ст. до н. е. основним підрозділом у складі римського легіону була маніпула, що налічувала 60—120 вояків. Легіон поділявся на 30 маніпул.

Термін cohors первісно означав об'єднання кількох піхотних підрозділів в одне ціле. Вперше підрозділи-когорти у складі легіонів згадуються під командуванням Публія Сципіона Африканського під час Другої Пунічної війни в кін. III ст. до н. е. Когортами називалися підрозділи, що скеровувалися до складу консульського війська для його підсилення. Відомі назви кількох когорт того часу і чисельність їх особового складу: cohortes trecenariæ (120 принципів, 120 гастатів, 60 тріаріїв), cohortes quadringenariæ (170 принципів, 170 гастатів, 60 тріаріїв), cohortes quingenariae (220 принципів, 220 гастатів, 60 тріаріїв). Втім, основною для римської армії у II ст. до н. е. залишалася маніпулятивна організація війська.^[1][2]

Когорта замінила маніпулу після військової реформи Гая Марія в 107 році до н. е. Після цього когорта складалася з 6 центурій, а кожен легіон формувався з 10 когорт. Когорти називалися: «перша когорта», «друга когорта» і т. д. Перша когорта складалася із найдосвідченіших легіонерів, і відповідно легіонери у десятій когорті були найменш досвідчені. До середини III століття н. е. римський легіон складався із 10 когорт загальною чисельністю близько 5000 вояків.

Структура легіонерської когорти

Після реформ Гая Марія, стандартна когорта римського легіону складалася з шести центурій, кожною командував центуріон, якому допомагали молодші офіцери. Центурія налічувала до 100 вояків.^[a] Шість центуріонів за старшинством отримували звання: hastatus posterior, hastatus prior, princeps posterior, princeps prior, pilus posterior, pilus prior — ці ранги старшинства були успадковані ще з часів існування маніпулятивних легіонів, де наймолодші і найменш досвідчені одиниці іменувалися гастатами, наступні принцѝпи, і найстарші і найдосвідченіші тріарії (pilus був рідкісною альтернативною назвою для triarius (мнж. triarii)) Найстарший із шести центуріонів pilus prior, командував всією когортою.

Центурії когорти в ієрархічному порядку	Центурії когорти в бойовому порядку
Центурія I: Pilus Prior Центурія II: Princeps Prior Центурія III: Hastatus Prior Центурія IV: Pilus Posterior Центурія V: Princeps Posterior Центурія VI: Hastatus Posterior	Центурія III: Hastatus Prior (Hastati) Центурія VI: Hastatus Posterior (Hastati) Центурія II: Princeps Prior (Principes) Центурія V: Princeps Posterior (Principes) Центурія I: Pilus Prior (Triarii) Центурія IV: Pilus Posterior (Triarii)

Окремо виділяли першу когорту, яку називали cohors milliaria і яка складалася з п'яти подвійних центурій, чисельністю по 160—200 солдатів кожна, тобто, загальна кількість особового складу першої когорти становила 800—1000 вояків. Старший центуріон першої когорти називався приміпілом (лат. primus pilus) — він безпосередньо командував першою когортою легіону і був найвищим за рангом центуріоном легіону.

Когорти піхоти у складі легіону

• Cohors milliaria: перша когорта легіону, яка у імперську епоху складалася з подвоєної кількості солдатів і налічувала до 1000 вояків^[2]
• Cohors quinquagenaria : когорти легіону з номерами 2—10, чисельністю до 500 вояків^[2]
• Cohors alaria (від лат. ala — «крило»): допоміжна когорта, яка формувалася з союзників або негромадян Риму^[2]

Додаткові когорти

• Cohors praetoria (від назви місця штабу полководця «преторія», лат. praetorium): у II—I ст. до н. е. — окремий загін, який охороняв полководця під час походу і який не входив до складу римського легіону. У I ст. до н. е. назва cohors praetoria використовувалася також стосовно свити високопосадовців, що складалася з помічників та охоронців, які далеко не завжди були добірними вояками.^[1]
• Cohors classica : запасний підрозділ, спочатку сформований з моряків та морських піхотинців
• Cohors equitata (LA): підрозділ запасної піхоти із приєднаною кіннотою
• Cohors peditata (LA): піхота
• Cohors sagittaria: запасний підрозділ піхоти з лучників
• Cohors speculatorum (LA): підрозділ охорони Марка Антонія — складався із розвідників
• Cohors torquata (LA): запасний підрозділ з torques (військове оздоблення)
• Cohors tumultuaria (від tumultus, «хаос»): нерегулярний запасний підрозділ
• Cohortes cetratae: (від cetra, шкіряний щит): допоміжні когорти у армії Юлія Цезаря, які формувалася з союзників^[2]

Інші римські когорти

Деякі корпуси в Римі складалися з однієї або декількох когорт, хоч жодна не була частиною легіону:

• Cohortes praetoriae — когорти охорони римських імператорів у I—III ст. н. е. Створені Октавіаном Августом, як його особиста преторіанська гвардія, яка ніколи не була частиною легіонів. На поч. IV ст. розформовані Костянтином Великим. Інша назва  — cohors palatina (імперська когорта)^[3] 300 р. н. е., за тетрархією Діоклетіана.
  • Cohors togata — це підрозділ преторіанської варти в цивільному вбранні, який виконував обов'язки в межах померія (священний центр столиці, де всі збройні сили були заборонені).
• Cohortes urbanae — «міська когорта»: військова поліція, яка патрулює в столиці.
• Cohortes vigilum — «сторожі»: підрозділ поліції, який також був пожежною командою у столиці.
• Cohors Germanorum (LA): підрозділ Germani custodes corporis (імперські охоронці, завербовані в Німеччині).

Крім того, латинське слово cohors використовувалося для опису досить великої «компанії» людей (Наприклад, cohors amicorum — дослівно «когорта друзів» — саме так названа особиста охорона народного трибуна і реформатора Гая Гракха у 122 році до н. е.).^[4]

Див. також

• Ауксилії

Зауваження

1. В часи Юлія Цезаря чисельність центурії зменшилася до 60—80 вояків

Примітки

1. Cohors. Oxford reference (англ.). Процитовано 11 листопада 2023.
2. Преторианцы. Викитека. Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона (рос.). Процитовано 12 листопада 2023.
3. «Hence adj. Pălātīnus -a -um Palatine; Apollo, whose temple was on the Palatine, Hor.; also relating to the imperial palace, imperial: Ov.»—Simpson, D. P. (1968). Cassell's Latin Dictionary (вид. 5th). New York: Macmillan General Reference. с. 420. ISBN 0-02-522570-7.
4. Bingham, Sandra J. (1999) [1997]. The praetorian guard in the political and social life of Julio-Claudian Rome (PDF). Ottawa: National Library of Canada. с. 9. ISBN 0-612-27106-4. Процитовано 11 листопада 2023.