Кифоренко Борис Борисович

український військовик З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Кифоренко Борис Борисович

Бори́с Бори́сович Кифо́ренко (11 квітня 1974(19740411), Вінниця, Українська РСР, СРСР 29 серпня 2014, під Новокатеринівкою[1], Старобешівський район, Донецька область, Україна) — український військовик, полковник, командир 121-ї бригади зв'язку Збройних Сил України. Учасник російсько-української війни.

Коротка інформація Кифоренко Борис Борисович, Загальна інформація ...
Кифоренко Борис Борисович
 Полковник
Thumb
Загальна інформація
Народження11 квітня 1974(1974-04-11)
Вінниця, Українська РСР, СРСР
Смерть29 серпня 2014(2014-08-29) (40 років)
під Новокатеринівкою, Старобешівський район, Донецька область, Україна
(загибель під час артилерійського обстрілу)
Alma MaterКиївський військовий інститут управління і зв'язку
Національний університет оборони України імені Івана Черняховського
Військова служба
Роки служби19962014
Приналежність Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Війська зв'язку
Формування
Війни / битви
Командування
2014
 121 ОБрЗ, командир
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Закрити

Життєпис

Узагальнити
Перспектива

Народився у Вінниці 11 квітня 1974 року. Ріс і навчався у селі Демівка Чечельницкого району.[2] Батько, Борис Микитович, працював в ракетній частині поблизу села. Мати, Ірина Василівна, була завучем в школі.[3]

Закінчив Київський військовий інститут управління і зв'язку (1996) та Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського (2004). Службу проходив у Одесі на різних посадах у військових частинах А4139, А3714, А2171. У 2014 році призначений на посаду командира 121-ї бригади зв'язку (в/ч А1214). Разом з підлеглими проходив службу в зоні проведення АТО.

Загинув смертю хоробрих 29 серпня 2014 року під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ, під Новокатеринівкою. За словами співслужбовців, яким вдалося вижити, у його УАЗ, який рухався головним в колоні техніки, потрапив ворожий снаряд. Тоді ж загинув майор Андрій Гладков і капітан Олександр Світличний. Поранений водій підповз до командира та хвилин 15 вони ще розмовляли, поки до УАЗа не під'їхала російська БМП-2, десантники з російськими шевронами на рукавах пораненим зв'язали руки скотчем та кинули напризволяще, поїхавши далі. Помирати під палючим сонцем довелося 4 години.

Похований в передмісті Одеси смт Авангард.

Без Бориса лишились дружина та дві доньки — Вероніка 2001 р.н. та Марина 2013 р.н.

Нагороди і вшанування

  • орден Богдана Хмельницького III ступеня за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни(31 жовтня 2014, посмертно)[4]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 14
  • Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[5]
  • Іловайський Хрест (посмертно)
  • в селі Демівка центральну вулицю (колишню Леніна) перейменовано на вулицю Комбрига Бориса Кифоренка
  • на його честь названий провулок в Одесі.

Примітки

Джерела

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.