Киричинський Олексій Романович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Олексій Романович Киричинський | |
|---|---|
 | |
| Народився | 13 січня 1889 Біла |
| Помер | 2 грудня 1970 (81 рік) |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | лікар |
| Alma mater | Київський університет св. Володимира |
| Галузь | фізіотерапія |
| Заклад | Київський інститут удосконалення лікарів |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Нагороди |  |
Олексій Романович Киричинський (13 січня 1889 — 2 грудня 1970) — український радянський фізіотерапевт, доктор медичних наук, професор, засновник фізіотерапевтичної служби України та кафедри фізіотерапії Київського інституту вдосконалення лікарів. Головний фізіотерапевт УРСР (1944—1970).
Народився 31 грудня 1888 (13 січня 1889) року в місті Біла Холмської губернії в родині статського радника. Був старшим сином у багатодітній родині.
1912 року закінчив медичний факультет Київського університету і був залишений ординатором на кафедрі нервових хвороб, яку очолював професор М. М. Лапинський, і вже тоді проявив особливу увагу до фізичних методів лікування.
У 1923 році був призначений завідувачем фізіотерапевтичного відділу «4-ї Радянської санаторії», а після її реорганізації — завідувачем фізіотерапевтичного відділу Психоневрологічного інституту.
У часи нацистсько-радянської війни не зміг виїхати, допомагав пораненим радянським партизанам. У 1944 році організував і очолив кафедру фізіотерапії Інституту удосконалення лікарів, якою керував до 1961 року.
Одночасно, з 1944 по 1970 рік, був консультантом в фізіотерапевтичній поліклініці в Києві на вулиці Ярославів Вал, 6. 1965 року, на Всесоюзному з'їзді фізіотерапевтів у місті Баку, був обраний почесним головою Союзного наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів.
Помер на 82-му році життя 2 грудня 1970 року. Похований разом із дружиною на Берковецькому кладовищі, біля художниці Алли Горської (ділянка № 39, 50°29′49″ пн. ш. 30°23′45″ сх. д.).
Олексій Романович є засновником вчення про значення рефлексогенних зон шкіри та слизових оболонок при дії на них фізичних факторів. 1949 року за монографію «Вегетативно-сегментарна фізіотерапія» йому було присвоєно вчений ступінь доктора медичних наук[1]. Він вперше в Радянському Союзі розробив та впровадив у практику метод парафінотерапії, дав наукове об́ґрунтування застосування цього методу при вогнепальних ураженнях головного мозку. Впровадив метод азотно-газових ванн типу Цхталтубо у некурортних умовах, розробив методики застосування УВЧ при різних патологіях.
Вчений опублікував понад 100 наукових праць у радянській та зарубіжній літературі, в тому числі шість фундаментальних монографій. Був автором ряду статей у Великій медичній енциклопедії, розробляв основну проблему фізіотерапії — наукове обґрунтування застосування фізичних факторів, створив сучасну нервово-рефлекторну теорію фізіотерапії, сприяв становленню і розвитку фізіотерапії як науки.
В Києві, на будинку по вулиці Ярославів Вал, 6, де з 1944 по 1970 рік він працював, встановлено гранітну меморіальну дошку.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
