Кизилбаші

Кизилбаші (кізільбаші, від тюркськ. «червоноголові», азерб. Qızılbaş, перс. قزلباش‎ Qizilbāsh, тур. Kızılbaş) — історична спільнота, під якою розуміють:

1. об'єднання тюркських кочових племен (шамлу, румлу, устаджлу, текелі, афшар, каджар, зулькадар тощо)^[1], які розмовляли азербайджанською^[2].

2. Піддані Сефевідської держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Кіннота Сефевідів. У турків термін уживався лише стосовно персів)^[3].

3. етнічна група в Афганістані.

4. у Туреччині прибічники радикальної шиїтської секти алі-ілахі, до яких належать племена юрюків, частина туркменів і, частково курди (племена беллікан, мілан, балашагхі, курешлі, кочкірі)^[4].

Кіннотник кизилбаш (XV–XVI століття)

Історія

Між XI і XV ст. племена огузів розселилися на широкому просторі Малої Азії, Сирії, Азербайджану та Ірану; частина їх входила в племінні об'єднання Кара Коюнлу і Ак Коюнлу. Вони підпали під вплив суфійського ордену «Сефевійя», чиї шейхи мали резиденцію в Ардебілі, але не мали світської влади, оскільки володарями Ардебіля були еміри з тюркського племені джагірлу.

Шиїтська пропаганда сефевідських шейхів знайшла найбільше прихильників у Малій Азії. Там, в результаті політики османських султанів, які починаючи з Баязида I дедалі більше спиралися на турецьких осілих феодалів Румелії, яких було відсунуто на задній план кочові феодали Малої Азії були незадоволені такою політикою. Уже з XIII століття шиїзм поширювався в Малій Азії. А пізніше, на рубежі XV і XVI ст. за відомостями венеційських посланників (1514 рік), 4/5 жителів Малої Азії були шиїтами^[5]. Малоазіатські кочові тюркські племена стали опорою і головною силою ордену «Сефевійя».

Спочатку в союзі було сім огузських племен, які визнали себе мюридами сефевідського шейха: шамлу, румлу, устаджлу, текелі, афшар, каджар, зулькадар; але в XV столітті згадуються також і інші тюркські племена, що приєдналися до Сефевідів: баяті, караманлі, байбуртлу та інші. Вплив войовничих тюркських племен змінив характер ордену. Ж. Обен наводить текст, де говориться, що в братстві кизилбашів «не було ні свого, ані мого, а їли вони все, що мали, спільно».^[6]

З представників тюркських племен формуються загони добровольців-газіїв, які в другій половині XV століття здійснюють набіги під гаслом священної війни на Грузію, Трапезунд і Дагестан. Шейх Гейдар надав їм міцну організацію і зобов'язав носити замість колишньої високої папахи шапку з 12 пурпуровими смужками на честь 12 шиїтських імамів. Відтоді ці племена почали називати кизилбашами (азербайджанською «червоноголові»). Так орден Сефевійя в XV столітті перетворився в військове братство тюркських кочівників, свого роду духовно-лицарський орден.^[7]

Імперія Сефевидів, або держава Кизилбашів

Аббас I Великий

Кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб. За словами агента Московської компанії Лайонела Племтрі, який побував в Сефевідської імперії в 1568-1574 роках, довжина чуба могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.^[8]

У 1501 році 7 тисяч кизилбашів розгромили 30-тисячне військо султана Альвенда Ак-Коюнлу, і після коронації в Тебрізі юний шейх Ісмаїл став першим шахиншахом династії Сефевідів. Він дав племені назву «шахсевени» («люблячі шаха»), тоді як групи кизилбашів у Східному Ірані зберегли колишнє ім'я. У 1503 році в битві при Хамадані 12 тис. кизилбашів змусили до втечі 70 тис. воїнів султана Східного Ірану Мурада Ак-Коюнлу, внаслідок чого влада Сефевідів поширилася на великій території від Євфрату до Амудар'ї. У 1508-1513 роках у Східній Анатолії, яка перебувала під владою Османської імперії, вибухнуло велике повстання кизилбашів, які намагалися приєднається до Сефевідів. Османи придушели повстання зі складнощами. ^[9]

Кизилбашська еліта панувала в Ірані аж до кінця XVI століття, тобто до реформ шаха Аббаса I. З кизилбашських племен складалося ядро ​​феодального ополчення; їхні еміри розділили між собою більшу частину земельного фонду; з них призначалися головні придворні сановники, намісники областей і начальники; при дворі та війську панувала азербайджанська тюркська мова. Центральної областю держави довго був Азербайджан.^[10]

Щоб урівноважити вплив кизилбашів, які підтримували, залежно від своїх інтересів, того чи іншого члена династії, Сефевіди з роками дедалі більше спирались на гулямів, так як вони відзначались особистою відданістю шаху, оскільки на відміну від кизилбашів їхня кар'єра цілковито залежала від милості чинного монарха^[11]. Аббас I наказав формувати особисту охорону шаха винятково з гулямів.

Афганістан

За даними 1996 року кизилбаші становили 1,0% населення Афганістану^[12]. Відповідно до конституції Афганістану 2004 року кизилбаші є однією з етнічних груп, що складають афганський народ^[13]. В інших джерелах вказані як азербайджанці. Є нащадками кизилбашів, яких розселили на східному кордоні для охорони кордонів.

Примітки

1. Кизилбаші. ВРЕ. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 18 лютого 2014.
2. Пігулевська, Якубовський, Петрушевський, Строєва, Беленіцький. Історія Ірану від найдавніших часів до кінця XVIII століття. — Л. : Видавництво Ленінградського університету, 1958. — С. 252.
3. Н.Г. Волкова. Про назви азербайджанців на Кавказі // Ономастика Сходу. — М. : Наука, 1980. — С. 209.
4. Шпажников Г. Релігії країн Західної Азії: довідник. — М. : Наука, 1976. — С. 274-275.
5. Babinger F. Marino Sanutos Tagebuher als Quelle zur Geschichte der Safawijja. — С. 34-35.
6. Aubin J. Etudes Safavides, I. — С. 46.
7. И.П. Петрушевский. Ислам в Иране в VII-XV веках. — Издательство С.-Петербургского университета, 2007. — С. 387. — 428 с. — ISBN 978-5-288-04260-7.
8. http://www.vostlit.info/Texts/rus12/Benister/text.phtml?id=7649. www.vostlit.info. Архів оригіналу за 17 Вересня 2018. Процитовано 21 жовтня 2017.
9. Сергей Нефедов. Война и общество. Факторный анализ исторического процесса. История Востока : [арх. 10 Серпня 2018]. — Litres, 2017-09-05. — 1453 с. — ISBN 9785457065277.
10. И.П. Петрушевский. Ислам в Иране в VII-XV веках. — Издательство С.-Петербургского университета, 2007. — С. 393. — 428 с. — ISBN 978-5-288-04260-7.
11. Roger Savory. Iran Under the Safavids. Cambridge University Press, 2007. Стор. 78-80.
12. Afghanistan: Ethnic Groups. Library of Congress Country Studies. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 15 квітня 2019.
13. Конституції держав Азії: у 3 т. — Інститут законодавства та порівняльного правознавства при Уряді РФ: Норма, 2010. — Т. 2: Середня Азія та Індостан. — С. 17. — ISBN 978-5-91768-124-5, 978-5-91768-126-9.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кизилбаші