Каценелінбойген Арон Йосифович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Арон Йосипович Каценелінбойген (2 вересня 1927, Ізяслав, Українська РСР — 30 червня 2005, Вест Орандж, Нью-Джерсі) — радянський і американський економіст, філософ і публіцист. Доктор економічних наук (1966), професор (Центральний економіко-математичний інститут, 1966; МДУ, 1970; Вортонська школа бізнесу Пенсільванського університету, 1978). Відомий перш за все працями в ділянці теорії прийняття рішень і системи оптимального функціонування економіки (СОФЕ).[2][3]
| Каценелінбойген Арон Йосифович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 2 вересня 1927 Ізяслав, Кам'янець-Подільська область, СРСР або Україна[1] |
| Помер | 30 липня 2005 (77 років) Вест-Орандж, Ессекс, Нью-Джерсі, США |
| Країна | СРСР США |
| Діяльність | економіст, публіцист |
| Alma mater | Російський економічний університет імені Плеханова |
| Галузь | економіка[1], філософія[1] і публіцистика[1] |
| Заклад | Економічний факультет Московського державного університету імені Ломоносоваd |
| Науковий ступінь | доктор економічних наук[d] |
| Аспіранти, докторанти | Vladimir Danilovd |
Арон Каценелінбойген народився в Ізяславі (нині Хмельницька область України) в родині Йосипа Ісааковича Каценелінбойгена, що походив із відомого рабинського роду, предки якого були когенами. 1931 року його сім'я переїхала в Новоград-Волинський Житомирської області, а в 1935 році — в Ростокіне (тоді передмістя Москви). Тут він продовжив розпочате в Ізяславі навчання в російській школі (до того його єдиною мовою був їдиш). У чотирнадцятирічному віці, перебуваючи з матір'ю — Ідою Гершівною Фельдман — в евакуації в Узбекистані, закінчив восьмий клас середньої школи і 1942 року вступив у Самаркандський інститут народного господарства, а в 1945 році перевівся у Московський державний економічний інститут, який закінчив 1946 року (у віці 19 років). Залишившись там само в аспірантурі, займався проблемами організації праці при автоматизації виробничих процесів. З 1949 року працював інженером на московському заводі «Калібр».
Перші наукові праці опублікував 1950 року, в тому числі кілька брошур у картотеці інституту техніко-економічної інформації при Держплані СРСР («Розрахунок нормативів заділів у цехах масово-потокового виробництва», «Метод розрахунку тривалості виробничого циклу в цехах масово-потокового виробництва») та першу наукову статтю в журналі «Вісник машинобудування» (№ 9 за 1950 рік). У тому ж році звільнений із заводу «Калібр» і пізніше прийнятий на роботу спеціалістом із праці на Челябінському заводі вимірювальних інструментів, а після повернення в Москву — заступником начальника ПДБ на завод «Фрезер». У 1951—1956 роках був консультантом у міських бібліотеках Москви, викладачем ПТУ, молодшим науковим співробітником НДІ кераміки і Московського авіаційного інституту.
З 1956 року працював в Інституті економіки АН СРСР, де займався проблемами економічної ефективності автоматизації.[4][5][6][7] 1957 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Матеріальне стимулювання — найважливіший засіб подальшого підвищення продуктивності праці, поліпшення якості та зниження собівартості продукції»[8], а в 1966 — докторську[9]. Керував відділом комплексних систем у Центральному економіко-математичному інституті (ЦЕМІ)[10], з 1970 — професор МДУ.[11][12]
У жовтні 1973 емігрував у США, в наступному році приєднався до відділення економічних наук Пенсільванського університету, де в 1978 став професором Вортонської школи бізнесу, а з 1987 — відділення теорії прийняття рішень.[13] У 1985—1986 роках завідував кафедрою наук про суспільні системи (Department of Social Systems Sciences) цього університету.[14] Після виходу на пенсію в 2004 році отримав звання почесного професора (professor emeritus) Вортонської школи бізнесу. Серед іншого, відомий розробкою теорії схильностей[en]. В останні роки життя видав низку робіт з еволюційних і естетичних методів в економіці, економічної історії СРСР, а також праць мемуарного і публіцистичного характеру англійською та російською мовами.[15][16][17] Широкої слави в середовищі російських економістів зажила його праця «Кольорові ринки і радянська економіка», де він уперше подав докладний аналіз тіньової економіки в СРСР[18]. Гадав, що тіньова економіка є закономірною частиною соціалістичної економіки.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
