статус храму від знаходження єпископа З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Собо́р (лат. Ecclesia cathedralis, «катедральна церква»; нім. Dom, італ. Duomo, від лат. domus episcopalis, «єпископський дім») — у християнстві особлива церква (храм), що є престолом (катедрою) єпископа. Центральний храм єпископства (дієцезії, єпархії). Собори є типовими лише для католицьких, православних і ряду протестантських церков, які мають священство та єпископат. Перші церкви, що мали функції соборів, були відомі у Римській імперії з IV століття. Проте власне кафедральні храми з'явилися у Західній Європі з ХІІ століття. Також — катедра́льний собо́р[1], кафедра́льний собо́р[2], катедральний храм[3][4], катедра.
У католицизмі собор — це будівля, де розташовується або розташовувалася єпископська кафедра. Окрім власне соборів, існують:
У православних поряд з будівлею, де розташовується актуальна кафедра єпископа, соборами іменуються будівлі, де ця кафедра коли-небудь була. Окрім цього, собором називається головна церква монастиря (кафолікон у сучасній Греції), причому монастирський собор може бути водночас головною церквою єпархії. Соборами в народному благочесті часто називаються великі або прославлені церковні будівлі.
У протестантів (англікан, лютеран) кафедральною завжди є церква, де є або була кафедра єпископа. Проте останнім часом у подібне іменування іноді вкладається поетичне значення — наприклад, Арктичний собор (парафіяльна церква в Тромсе) або Кришталевий собор (мегацерква у пресвітеріан, у яких ніколи не було інституту єпископату).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.