Карпенко Василь Васильович

Васи́ль Васи́льович Карпе́нко (10 лютого 1961, Овруч — 17 січня 2015, Докучаєвськ) — підполковник Збройних сил України, заступник командира батальйону, 10-й батальйон територіальної оборони.

Карпенко Василь Васильович
Підполковник
Загальна інформація
Народження	10 лютого 1961(1961-02-10) Овруч, Житомирська область
Смерть	17 січня 2015(2015-01-17) (53 роки) Докучаєвськ, Донецька область
Поховання	Звягель
Військова служба
Роки служби	2014—2015
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	10 ОМПБ
Війни / битви	Війна на сході України Анексія Криму Росією (2014) Бої під Докучаєвськом
Командування
2014—2015  10 ОМПБ, заступник командира батальйону
Нагороди та відзнаки

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпенко.

Життєпис

Навчався у школі № 4 м. Овруч.^[1]

1982 року закінчив Костромське вище військове командне училище хімічного захисту. Працював командиром окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту 30-ї бригади, Новоград-Волинський гарнізон.

По закінченні служби пішов у відставку.^[1]

Після оголошення першої хвилі мобілізації — доброволець, у складі 10-го батальйону територіальної оборони Житомирської області. Проводив бойову підготовку новобранців, чимало часу присвятив формуванню батальйону.

У середині липня 2014 р. батальйон вирушив із Новограда до Запоріжжя, а з вересня — у Херсонську область, на Арабатську стрілку, село Чонгар. Там військові близько пів року захищали кордон, разом із прикордонниками. Коли через негоду на Херсонщині звалило багато дерев та позривало дахи з будинків, Карпенко разом із батальйоном першим прийшов на допомогу з ліквідації наслідків.^[1]

17 січня 2015-го загинув у бою під Докучаєвськом. Машина, в якій він їхав, натрапила на ворожий блокпост поблизу смт Оленівка (Волноваський район). Першим під кулю снайпера потрапив офіцер 72-ї бригади Віктор Сігаєв, який зголосився показати безпечну дорогу. Карпенко прикрив собою водія (мобілізованого хлопця було поранено, але він вижив), наказавши рятуватися з-під обстрілу, а сам викликав вогонь на себе. Після тривалої перестрілки був вражений мінометним вогнем.^[1]

10 днів доля Карпенка лишалася невідомою. Його мобільний потрапив до рук бойовиків, тож була надія, що він десь у полоні. Знайти й упізнати тіло допомогли волонтери.^[1]

Без Василя залишилися дружина, дві дорослі доньки.

Похований у місті Звягель, міське кладовище, сектор почесних поховань «Алея слави».

Нагороди та вшанування

• Указом Президента України № 568/2015 від 5 жовтня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)^[2].
• Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 17 січня^[3][4].