Каменярі (вірш)

«Каменярі́» — вірш українського письменника Івана Франка, написаний у 1878 році. З'явився друком в альманасі «Дзвін» у другій половині того ж року. За мотивами цього вірша самого автора називають «Каменярем».

Каменярі
Автограф вірша «Каменярі»
Жанр	вірш, поема
Форма	вірш[d]
Автор	І. Я. Франко
Мова	українська
Написано	1878
Опубліковано	1878
Видавництво	альманах «Дзвін»
Цей твір у  Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Каменярі.

Передісторія та ідейна основа

У 1875 році, закінчивши гімназію, Франко пішки подорожував Галичиною, дізнавався про рідний край та життя народу. Йому трапилося побачити на недобудованій дорозі роботу каменярів-брукувальників. Враження від спостереження лягли в основу вірша «Каменярі». За згадками самого Франка:

В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі, і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі[1].

Багато років по тому, в оповіданні «Вугляр» він напише:

Гірка доля тих людей. За нужденну плату 60—80 кр. денно сиди там цілий день на вітрі, сльоті і вогкості, двигай тяжкий залізний молот та товчи каміння. А їх там багато сиділо… Ті люди були понурі, нужденні з лиць і одежі…[2]

Отже, у 1878 році, вийшовши з тюрми, він пише свій славнозвісний вірш. Тепер він сприймав своє враження трирічної давності під дещо іншим кутом. Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу — каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, «раби волі», прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже «ми». У початку вірша мовиться про «голос згори». Поет не розкриває його природи. Це може бути як особиста совість, так і людська правда.

Композиція

Вірш «Каменярі» часто звуть поемою. Незважаючи на невеличкий обсяг, за пафосом, піднесеністю він дійсно і є таким. Написаний він шестистопним ямбом — цей розмір найкраще відповідає героїчному характеру твору.

Оригінальна орфографія «Каменярів» — правопис М. П. Драгоманова.

Вислови

Каменяр на надгробку Івана Франка

Іван Франко («Молода Україна»):

Історія нашого українського національного руху… пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а при тім позбавленого найважнішого знаряду для сеї праці — заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і невідлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх. Скільки важкого зусилля! Скільки душевних і фізичних екзистенцій, загирених талантів, змарнованих сил і характерів! І як помалу, важко, майже мікроскопічно йшли перші кроки! І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянню до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянню до тої конкуренції, яка на кождім кроці грозить нам із їх боку!

Офіційна ідеологія

За радянських часів образ борця-каменяра зв'язувався з соціалістичними, революційними ідеями. Але зміст вірша значно ширший за революційну ідеологію^[3].

Переклади іншими мовами

Професійні переклади

Існують переклади наступними мовами:

• польською: Сидір Твердохліб (1911)^[4];
• англійською: Персіваль Канді^[5] та інші^[6]
• болгарською: Хр. Цанков — «Каменярі» (1920);
• чеською: Ф. Гомолька — «Каменярі» (1952).

Відлуння

• «Великий Каменяр» — прізвисько, яким нарекли самого Івана Франка.
• Надгробок Івану Франкові на Личаківському цвинтарі у Львові містить той же образ — борець-каменяр з кайлом у руці, який рубає скелю.
• Ім'я «Каменяр» присвоєне астероїду головного поясу, відкритому 11 вересня 1977 року.

Примітки

1. Повна цитата: «В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі (порівняй моє оповідання „Вугляр“), і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі. В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригноблююче, а потім освобождаюче враження. Хоча ціле оповідання держане в першій особі (в формі „я“), та, проте, воно не має автобіографічного характеру і його треба вважати поетичною фікцією і пластичною проєкцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, але, певно, й не один інший, хоч, може, і не відчуваючи його так живо» (І. Я. Франко 1912)
2. Франко, Іван (1911), Вугляр, Zbruč, архів оригіналу за 28 грудня 2018, процитовано 28/12/2018
3. Тамара Гундорова. Франко і Каменяр: Гностична драма
4. Каменярі. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 27 грудня 2020.
5. Franko, Ivan (1946), Каменярі [The Pioneers] (PDF), The Ukrainian Weekly, XIV (19): 2—3, архів оригіналу (PDF) за 29 грудня 2017, процитовано 28 грудня 2018
6. Зорівчак, Роксолана (2013), Сприйняття творчості та особистості Івана Франка в англомовному світі (PDF), Іноземна філологія (125): 84—93, архів оригіналу (PDF) за 28 грудня 2018, процитовано 28 грудня 2018

Джерела

• Іван Франко (1856—1916) (біографія та творчість) [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Аналіз твору Івана Франка «Каменярі» [Архівовано 8 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Про вірш «Каменярі» [Архівовано 8 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Каменярі. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 27 грудня 2020.