Кайдан

Кайдан (яп. 怪談, кайдан, «усна розповідь про надприродне») — традиційний фольклорний жанр у Японії, покликаний налякати слухача; розповідь про зустрічі з надприродним: привидами, демонами, відьмами тощо; аналог європейських билиць та історій про привидів. Збірки кайданів — кайдансю (яп. 怪談集) — виділяють у окремий літературний жанр. У Японії вживають також назву хьорай, horā (яп. ホラー), що є транслітерацією запису катаканою англійського horror. Стосовно сучасної японської культури термін «кайдан» вживається вкрай рідко, частіше використовують назву японські міські легенди^[en](яп. 都市伝説).

Витоки жанру

Розквіт кайданів припав на період Едо, насамперед на XVIII століття. Цей рід літератури бере початок у давньояпонському народному фольклорі, а також у середньовічній морально-дидактичній буддистській прозі сецува^[ja], перша відома збірка якої «Ніхон рьоікі» з'явилася ще у VIII столітті, а найвідоміша — «Кондзяку-моногатарі^[en]» — датується 1120 роком.

Крім народних казок і буддистських притч, серйозно вплинути на формування жанру могла відома в Японії рукописна збірка містичних оповідань у стилі сяошо^[zh] китайського письменника другої половини XVII століття Пу Сунліна «Ляо-чжай-чжи-і» («Опис чудес із кабінету Ляо»), а також новели його японського сучасника Іхари Сайкаку. Найвідомішими попередниками жанру вважають збірки оповідань у жанрі йоміхон японського письменника другої половини XVIII століття Уеди Акінарі «Місяць у тумані» (1776) і «Оповідання про весняний дощ» (1809).

У цей же час у Японії процвітала салонна гра «Зібрання ста казок про надприродне»хяку моноґатарі кайданкай (яп. 百物語怪談会), в якій кайдани розповідали по колу, після кожної історії гасячи одну свічку зі сотні, які освітлювали кімнату, і в міру все більшого затемнення кімнати переходячи до все страшніших оповідань. На основі кайданів часто створювали п'єси національного театру кабукі, а з появою кінематографу — фільми жахів.

Для класичного кайдану характерні такі риси:

• Потойбічні сили та надприродні істоти (найчастіше — мстиві привиди) діють нарівні з людьми та активно впливають на перебіг подій сюжету. За цю особливість кайдан часто визначають як історію про привидів.
• Концепція карми та відплати, те, що європеєць визначив би як фаталізм у сюжеті.
• Помста як обов'язковий елемент дії.
• Зазвичай невелика кількість яскравих, характерних персонажів, що активно виявляють свої почуття.

Деякі кайдани, наприклад Йоцуя Кайдан^[en], стали дуже популярними і широко відомими, увійшовши до класичного репертуару театру кабукі.

Європейських та американських читачів познайомив з літературою цього жанру американський письменник і журналіст Лафкадіо Герн, який прожив довгі роки в Японії, опублікувавши 1904 року збірку «Кайдан: історія та нариси про дивовижні явища» (англ. Kwaidan: Stories and Studies of Strange Things).

Кайдан у кіно

• Кайдан (фільм, 1964)
• Кайдан. Історія про примар
• Пік зради^[en]
• Kaidan Restaurant^[en] — японська збірка оповідань-жахів для дітей з ілюстраціями Йосікадзу Такаї та Куміко Като, яку випускає видавництв Doshinsha.