Заремба Владислав Іванович

Владисла́в Іва́нович Заре́мба (15 (27) червня 1833(18330627), місто Дунаївці, нині Хмельницької області — 11 (24) жовтня 1902, Київ) — український^[3] композитор, піаніст і педагог польського походження.^[4]

Заремба Владислав Іванович
Зображення
Основна інформація
Дата народження	27 червня 1833(1833-06-27)
Місце народження	Дунаївці
Дата смерті	24 жовтня 1902(1902-10-24) (69 років)
Місце смерті	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Професії	композитор, піаніст, педагог
Вчителі	Антон Коципинський[1]
Інструменти	фортепіано
Діти	Заремба Сигізмунд Владиславович[2][1]

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заремба.

Життєпис

Музики навчався в Антона Коціпінського в Кам'янці-Подільському, а від 1862 року викладав гру на фортепіано та хоровий спів у жіночих пансіонах Києва.

Його син, Сигізмунд — теж був композитором та диригентом.

Помер у Києві. Поховано на Байковому кладовищі.

Ім'я Владислава Заремби носить Хмельницький музичний коледж та провулок, в Голосіївському районі м. Києва.

Творчість та педагогічна діяльність

Автор пісень і романсів як українською так і польською мовами, в тому числі 30 творів для голосу з фортепіано на слова Тараса Шевченка («Музика до Кобзаря»). Переклав для фортепіано ряд українських народних пісень.^[3]

Склав збірники музичної літератури для дітей — вокальний «Пісенник для наших дітей» (пол. Spiewnik dia naszych dziatek) і фортепіанний «Маленький Падеревський» (пол. Mały Paderewsky).

Композиціям Заремби властива скромність технічних засобів і певна одноманітність настроїв, проте кращі його твори і аранжировки («Дивлюсь я на небо», «Така її доля» тощо) і досі дуже популярні.^[3]

Педагогічну діяльність Владислав Заремба розпочав у 1853 році на посаді викладача фортепіано у школі Антона Коціпінського у Кам’янець-Подільському, на той час – центрі Подільської губернії. Також здійснював приватну педагогічну практику, оскільки музика на той час відігравала важливу роль у навчанні та вихованні дітей із заможних польських родин, а серед інтелігенції широко побутували традиції домашнього музикування.^[5]

Активний розвиток музичної освіти і фортепіанного виконавства, зростання інтересу до домашнього музикування та професійного навчання окреслили проблему створення навчально-дидактичної літератури для дітей. Починаючи з ХІХ століття композитори України зробили значний внесок у формування дитячого педагогічного репертуару для фортепіано. Поряд із першими циклами мініатюр для фортепіано М.Степаненка, В.Присовського, М.Соколовського є згадка про педагогічні праці для дітей Владислава Заремби: вокальну збірку «Пісенник для наших дітей» («Spiewnik dia naszych dziatek») і фортепіанну збірку «Маленький Падеревський» («Mały Paderewsky»). Однак зміст цих збірок, їхнє дидактичне та художнє значення не були досліджені.

Твори[6]

• Фортепіанні п'єси:
  • «Прощання з Україною»,
  • «Думка-шумка»,
  • «Реве та стогне Дніпр широкий»,
  • «В кінці греблі шумлять верби»,
  • «Зібралися всі бурлаки».
• Романси та пісні на вірші українських і польських поетів:
  • понад 30 — на вірші Тараса Шевченка:
    • «Калина» («Чого ти ходиш на могилу?»),
    • Думи мої, думи мої
    • «І багата я, і вродлива я»,
    • «На улиці невесело»,
    • «Така її доля…» (з «Причинної»),
    • «Якби мені черевики»,
    • «Якби мені, мамо, намисто»,
    • «Утоптала стежечку».
• Обробка для голосу та фортепіано популярних пісень:
  • «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…» Людмили Александрової,
  • українських народних:
    • «Де ти, бродиш, моя доле»,
    • «Ні, мамо, не можна нелюба любить».
• Збірки:
  • «Пісенник для наших дітей»,
  • «Маленький Падеревський» (для фортепіано).
• Музика:
  • до драми «Назар Стодоля» (зокрема пісні Стеха «Через гору піду», «Тра-лала, на базарі була»)
  • «Музика до Кобзаря», соля на сопран й альт